29 листопада минув рік відтоді, як професорка, політологиня Антоніна Колодій, разом з чоловіком, переїхала зі Львова на Туманний Альбіон, як вона каже – “на самостійне проживання”.
За словами Антоніни Колодій, вона з чоловіком мешкають у невеликому містечку в одноповерховому будинку на пагорбі з зеленим парканом від вулиці, брамою, над якою ростуть прекрасні холлі (падуби по-нашому), садом, невеликим подвір’ям.
“Будинки для самостійного проживання — це такий собі “політкоректний термін” для позначення соціального (пільгового) житла для старших людей, які хочуть жити окремо від своїх дітей і при тому або не мають, або не можуть утримувати свої попередні приватні помешкання. Зрештою, хочуть вони чи не хочуть, тут це — норма. Найчастіше переїзд у таке житло трапляється, коли чоловік чи дружина втратили подружню пару і шукають спокійного, безпечного місця для доживання віку. За нашими спостереженнями, рівень їхньої забезпеченості — середній або нижче середнього, але загалом — можливі варіанти.
Такі будинки є різного типу: великі багатоквартирні, на зразок наших хрущовок у більших містах, або менші, більш традиційні (наприклад на 7 квартир, як у нашому випадку) в невеликих містечках. Ці останні розраховані на спілкування з природою і сусідами, на можливість займатися квітникарством, у нашому випадку дозволено (це залежить від власника) тримати котика чи собаку…
Такі будинки мають своїх власників (окремих осіб чи компанії), за кошти яких були збудовані. Далі є певні асоціації управителів, які забезпечують комфортне життя в цих будинках – включно з доглядом за садом, якщо такий є (стрижуть кущі й живу огорожу мало не щомісяця), миють не лише вікна, а й доріжки та подвір’я, забезпечують усі комунальні послуги, регулярно перевіряючи роботу всіх електроприладів, водостоків і таке інше. А розподілом житла займається City council, до якого належить дане поселення (у нашому випадку, це житлове управління міськради Бредфорда), яке також надає субсидії на оплату цього житла і незначною мірою – на комунальні послуги для пенсіонерів з низькими доходами. Ось така система, в якій я розібралася лиш мінімально.
На фотографіях — наш одноповерховий будинок на пагорбі — в різних ракурсах і в різні пори року: з зеленим парканом від вулиці, брамою, над якою ростуть прекрасні холлі (падуби по-нашому), садом, невеликим подвір’ям, на якому всі сусіди ловлять сонечко влітку на кріслах та розкладачках, де вони мають невеличкі діляночки, щоб саджати та доглядати квіти, годівниці для птахів тощо. Збудований цей будинок був 1930 року, капітально відремонтований у 1993 році, а окремі помешкання ремонтуються, напевне, з потреби. Нам пощастило: ми в’їхали в чистеньку, повністю відремонтовану квартиру.
Цей будинок представляють як «ексклюзивне вікове житло, що підходить для самотніх». Окремі квартири включають 2 невеличкі кімнати: вітальню та спальню, кухню, душову кімнату та комірчину. В усіх квартирах, окрім нашої, люди живуть по одній особі (3 жінки й 3 чоловіки). Для двох осіб це житло справді тіснувате. Для зацікавлених я дала фотографії внутрішнього планування та вигляд деяких приміщень нашої тимчасової домівки.
На закінчення скажу, що всупереч тому, що пишуть наші підручники з політології, у Великій Британії держава не тільки правова, але й соціальна. Але в цій її соціальності щільно переплітається благодійництво, громадська соціальна діяльність і державна координація та фінансова допомога людям з мінімальними доходами”.
Як писав DailyLviv.com, новий міністр оборони Британії оселив у себе вдома сім’ю українських біженців.
Фермери з Великої Британії примчали до Львова на пікапах і залишили їх оборонцям неба
