Понеділок, 27 травня

Підгірці: сумна історія найкрасивішої магнатської резиденції

Жодного вільного сантиметра стін. Все завішано картинами. Переважно біблійні сюжети, епоха Ренесансу та бароко. Меблі та столи вкриті пістрявими й помітно важкими килимами з торочками. Від таких візуальних щедрот аж паморочиться голова. Таке ми уявляємо, коли чуємо про розкішні замкові інтер’єри. А це лише одна Зелена зала підгорецького палацу! 

Джерело: Локальна історія.

Їх було багато: Дзеркальна, де все те саме, тільки серед картин багато ню – і всі венеціанські дзеркала у різних різьблених рамах; Золота, де картини були більшого формату; витончена, як дерев’яна шкатулка, Китайська (найошатніше шинуазрі України було б, якби збереглася); Лицарська, вся заставлена обладунками. А ось більярдна, а ось каплиця, а ось фортепіано королеви Марисеньки…

Для утіх смачного відпочинку

Зазвичай, описуючи інтер’єри українських замків, ми змушені покладатися на уяву, фантазію та описи у багатотомнику Романа Афтаназі “Історія резиденцій на Кресах Речі Посполитої”. Далеко не всі наші палаци та маєтки дочекалися на фотографування своїх покоїв. Про багато з них відомо лише з усних спогадів їхніх колишніх мешканців чи гостей. Підгірцям пощастило. Інтер’єри палацу були настільки розкішні, що на початку XX століття їхні світлини продавали як листівки.

Золота зала Підгорецького замку, листівка 1901 рокуЗолота зала Підгорецького замку, листівка 1900-х років. Фото: polona2.plлистівка 1900-тіЗолота зала Підгорецького замку, листівка 1900-х років. Фото: polona2.plЗамок в Підгірцях. Дереворит Яна Матейка, 1871 рікЗамок у Підгірцях. Дереворит Яна Матейка, 1871 рік. Фото: uk.m.wikipedia.org

Про палац писали докладні розвідки та історичні праці вже півтора століття тому. Кароль Мілевський написав свій “Замок Підгірці” ще 1848-го. Фотографію у тому році тільки винайшли, тому книга просто докладно перераховує і стародруки з місцевої бібліотеки (зупиняючись на тих, які описують перемогу Собеського під Віднем 1683 року), і картини італійських і фламандських майстрів, і родинні портрети Конецпольських.

Бо це одразу і створювали, щоб викликати захоплення. Гетьман Станіслав Конецпольський зводив свій палац у першій половині XVII століття, як сам ствердив: “Для утіх смачного (!) відпочинку по військових трудах”. Місце було фантастичне: на кордоні Волині, Галичини та Поділля. З волинського боку споруду видно за багато кілометрів – це і зараз найбільш вигідний і вражаючий ракурс для світлин.

Панорама із замком, 1920-1930-ті рокиПанорама Підгорецького замку, 1920-ті роки. Фото: nac.gov.pl

Часи все ще були непевні, татари з турками раз по раз збурювали життя і Поділля, і Галичини. Тому маємо тут вже не зовсім замок, але й ще не повністю палац. В італійців такі резиденції називалися villa castello. Ніби й палац, але і рів є навколо, і бастіони.

Резиденцію за проєктом італійця Андреа дель’Акви у 1637-му почав зводити львів’янин Миколай Сильвестрі. Робив це, швидше за все, на підмурках і склепіннях твердині-попередниці. Та помер у 1638-му. Далі роботами керував Ганн Людвіг фон Вольцоген. Одночасно зі зведенням стін розбивали й парк навколо палацу.

Підгорецький замок 1920-1930-тіПідгорецький замок, 1920-ті роки. Фото: nac.gov.pl

Найпрекрасніша будівля в Польщі

Ніхто особливо нікуди не поспішав – як завжди у ті часи. Інтер’єрним оздобленням займався, правдоподібно, італієць Джованні Баптіста Фальконі. Його підмайстри створили розкішну ліпнину палацової каплиці.

1645 року встановили красиві кольорові вхідні портали та каміни – їх виготовив з південнопольського мармуру ще один італієць Константіно Тенкалла. Мармур був червонуватий із золотистими прожилками, чорний зі світлими прожилками, зеленкуватий, рожевий – дещо з цієї розкоші дійшло до нашого часу і дуже тішить око.

Інтер'єр Підгорецького замку, 1910-ті рокиІнтер’єри Підгорецького замку, 1910-ті роки. Фото: nac.gov.plІнтер'єр Підгореьцкого замкуФото: nac.gov.plІнтер'єр Підгорецького замкуФото: nac.gov.plІнтер'єр Підгорецького замкуФото: nac.gov.pl

Стелю у їдальній залі та інших великих покоях розписав Ян де Баал 1663-го. Це не були фрески: майстер працював на полотнах, котрі потім пристосовували у 17 ніш на стелі. Центральним сюжетом був овальної форми “Апофеоз гетьмана Конецпольського”. Магната оточували чотири зображення вершників: москаля, татарина, турка та шведа. Далі були зображення героїчних подій за участю гетьмана: від битв під Чарним і Смоленськом до прийняття присяги козаків Владиславом Вазою і прибуття турецьких послів у табір під Кам’янцем-Подільським. Найбільше було сюжетів саме з послами – дипломатія часом теж тягне на героїзм. Войовничість гетьмана підкреслювало і велике зображення бога війни Марса в одному з кабінетів.

Консолі стін їдальні прикрасили маскаронами. У них нібито були відомі прототипи: сучасники вбачали тут обличчя тодішнього польського короля Владислава IV. Різьблені рами картин у їдальні, як і дерев’яні плафони на стінах сусідніх кімнат, Роман Афтаназі називав високомистецькими творами львівського ман’єризму і бароко. Вікна та місця для дзеркал були прикрашені стукковим розписом.

Напад козаків Богдана Хмельницького залишив на тілі резиденції кілька шрамів. Але їх вдалося швидко виправити – на це власник призначив 100 тисяч талерів.

Інтер'єр Підгорецького замкуІнтер’єри Підгорецького замку, 1910-ті роки. Фото: nac.gov.plІнтер'єр Підгорецького замкуФото: nac.gov.pl

Нащадки Конецпольського цю розкіш підтримували та примножували. Гості резиденції залишали про неї захоплені спогади. У праці Anecdotes de Pologne Франсуа-Поль д’Алерак згадував: “Замок у Підгірцях, хоч трохи дрібний, без сумнівів є найпрекрасніша будівля у Польщі, а навіть у кожному іншому краю належав би до споруд незвичних. Зведений з гарним смаком, він складається з головного житлового палацу, двох бічних павільйонів і маленької тонкої вежі в центрі, прикрашеної куполом, що надає всій будівлі дуже величного вигляду. Він повністю побудований з цегли, прикрашений кам’яним різьбленням і має лише один недолік: є дуже невеликих розмірів і дрібним”. 

Д’Алерак відзначав, що всі фортифікаційні елементи, як-от неглибокий рів чи гострокутні бастіони, були тут більше для краси, ніж для оборони. Та нас більше цікавить опис інтер’єрів резиденції. У “Польських анекдотах” він є: “До палацу ведуть прегарні сходи під куполом. Апартаменти всередині гарно сплановані та елегантно декоровані. У всіх панує вишуканість і панська пишнота. До покоїв ведуть мармурові двері, а стіни блищать від золота і картин. Подвійний ряд кімнат нагадує італійський стиль, а під кінець збігається до велетенської зали, надзвичайно багатої на картини та тисячі мармурових та золотих оздоб”.

Інтер'єр Підгорецького замкуФото: nac.gov.pl

Інтер'єр Підгорецького замкуФото: nac.gov.pl

За Жевуських

Тут часто бував Ян ІІІ Собеський. Та далі розкішна резиденція стояла переважно пусткою. Станіслав Конецпольський заповів Підгірці своєму стриєві Яну Олександру Конецпольському. Той передав маєток Костянтину Владиславу, наймолодшому синові польського короля. А той віддав споруду в оренду Філіпу Дюпону, наказавши провести ремонт. Вказівку виконали для годиться – обмежилися перекриттям частини ґонтового даху.

У такому стані 1718 року Підгірці купив Станіслав Матеуш Жевуський (Ржевуський). У руках цього роду резиденція пробула ще довго – і увійшла у легенди про дивака Вацлава Жевуського – отамана Ревухи й еміра Золотої Бороди. Його син Леон 1865-го продав Підгірці князю Владиславу Сангушку, попередньо забравши з замку родинний архів та деякі цінні речі. Через два роки князь віддав Підгірці своєму сину Євстахію. А онук князя Роман, філантроп, зайнятий розведенням арабських скакунів, став останнім господарем маєтку.

Амфіляда в Підгорецькому замку, 1909 рікАмфіляда в Підгорецькому замку, 1909 рік. Фото: polona2.pl

У часи Жевуських у палаці з’явилися театральна зала, арсенал-зброярня та бібліотека на 6 тисяч томів. Стіни кімнат за модою того часу вкрили розписами з зображеннями квітів, птахів і романтичних руїн. Меблі Ржевуські везли сюди з усієї Європи – Англії, Франції, Голландії – через Ґданськ. Щось за привезеними з Франції малюнками робили місцеві теслі – ці меблі, щоправда, були на вигляд важкуватими, не надто витонченими. Одних крісел a la Людовік XVI, вкритих орнаментованою шкірою в папуги, квіти й пальмове листя, було понад два десятки. А ще ж було не менше крісел a la попередній Людовік XV.

Інвентар 1768 року згадує також чотири “шафи ґданські” (комоди) з тису, дві – з горіха, та кільканадцять золочених столиків у стилі рококо. А підсвічники, а 13 люстр у рамах, виготовлених у 1748 року Юзефом Лебласом, а картини! Картин було дуже багато – переважно олійні роботи, портрети. Потім біблійні твори, натюрморти, пейзажі – часом архітектурні ведути. Поруч висіли високомистецькі твори й досить примітивні мальовидла “сарматських типів”. Багатими були колекції турецьких килимів, військових прапорів, штандартів і наметів.

Лицарська зала, Підгорецький замок, 1912 рікЛицарська зала Підгорецького замку, 1912 рік. Фото: polona2.pl

Магнат у XVIII столітті просто змушений був збирати китайську порцеляну і ґданські порцелянові ж фігурки. Інвентар 1768-го перелічує “ванночки округлі без золота, високі філіжанки з вушками, теж без золота, філіжанки з золотом, великі філіжанки, постаменти з пташками, постаменти з папугами, ліхтарики, філіжанки до шоколаду” – загалом 1546 предметів. Китайських виробів з цього всього різноманіття було лише 100 штук. А ще була колекція польського скла.

Поки “отаман Ревуха” сидів п’ять років ув’язнений у Калузі, замок плюндрували московські війська. Задля розваги солдати розбили кілька мармурових камінів. Ці пошкодження були помітні й майже 200 років по тому. Після звільнення Вацлав оселився у Седлісках поблизу Холма і більше у Підгірцях не бував. Син його Северин замком теж не цікавився – призначив у маєтності адміністратора. Хоча ні: за Северина ще на громадських торгах виставляли на продаж одяг, срібні вироби, порцеляну, скло, тканини, зброю та картини із замку. Продавали щити, інкрустовані золотом, золоті мішечки, оздоблені діамантами та рубінами, сідельні сумки, гетьманські булави, пістолі, сагайдаки, інкрустовані перламутром, срібні тарелі й чаші, античні пергаменти, меблі, сотню дзеркал, годинники, килими, вази, свічники, таці, ложки, келихи, чаші, фляги, кухлі. А ще 14 гармат і дзвони з замкової каплиці. Замок лишився голим-босим, навіть з даху здерли 1600 шматків мідної бляхи й теж продали на аукціоні.

Удові Северина Жевуського Констанції вже майже не було що продавати. Але вона якось викручувалася – і знаходила. У її часи до Львова і на Волинь вивезли з замку чимало порцеляни та турецьких наметів. Тепер замок стояв не лише без даху, а й без віконних шиб.

Палац Підгірці, вид на дворикВнутрішній дворик палацу, 1910-ті роки. Фото: polona2.pl

Відродження резиденції

1833 року Леон Жевуський почав відроджувати резиденцію – та після участі в антицарському польському повстанні коштів у нього майже не було. Вистачило на дах і заміну балок на першому поверсі. Засклив частину вікон, іншу замурував – так виявилося дешевше. Найняв у Львові художника Едварда Рачинського, щоб той поновив плафони у їдальній залі. Розібрався з залишками колекцій, котрі його родичі не встигли допродати. Серед картин було навіть кілька цінних – виключно тому, що Северин з Констанцією погано орієнтувалися у живописі.

Наприкінці ХІХ століття підлога у замку була з плит теребовлянського брунатного каменя. В одній з кімнат над дверима висіли зуб і кістка мамонта – поруч з портретом короля Августа III. Три турецькі намети, які дивом збереглися, перенесли у гостьові кімнати. Ще один, з-під Відня, поставили у малій їдальні. Від старих меблів вже нічого не лишилося – палац заставили сучасними у стилі бідермаєр. До решток картин з часів Собеського та Жевуських докупили трохи ще. Серед них було багато робіт авторства Шимона Чеховича – лише у Зеленій залі понад 90.

Підгорецький палац, 1920-тіІнтер’єр Підгорецького палацу. Фото: polona2.plПідгорецький палацФото: polona2.pl

Саме за Леона Жевуського з’явилася звичка називати кімнати палацу за кольором їхніх стін: Кармазинова, Зелена, Жовта, Золота тощо. Стару велику їдальню переробили на Лицарську залу. Колекція зброї звідси вважалася найкращою у Польщі. Тут було близько 40 комплектів обладунків різних часів – у тому числі й крилатих польських гусарів.

У Кармазиновій залі зберігалися меблі, що колись належали Собеським. Про два красиві комоди у стилі регентства казали, що це подарунок короля коханій дружині Марисеньці – він нібито привіз їх з її рідної Франції. Біля каміна та п’єца стояли столики для гри у карти – вже з мішечками для грошей. Ще у кімнаті було безліч гіпсових статуеток – позолочених і простих, без золота. На стінах висіли копії робіт Тіціана, Караччі, Рубенса й да Вінчі. Загалом в резиденції було біля 600 живописних полотен. Полотно з амурами у Жовтій кімнаті, як вважалося, було оригіналом роботи Караваджо.

Багряна зала, 1909 рікБагряна зала Підгорецького палацу, 1909 рік. Фото: polona2.pl

Оскільки замок довгий час стояв без даху, третій поверх дуже сильно постраждав від дощів і снігів. Леон Жевуський відновив приміщення і на третьому поверсі, та декор тут був вже значно скромніший. У бальній залі стояла карета княгині Ізабели з Чарторийських Любомирської – її «тягнули» чотири дерев’яні коні у попонах. Ще одне велике приміщення навіть не пробували відновити у блиску колишньої краси – і перетворили на своєрідний склад менш цінних предметів мистецтва та побуту. Сюди ж занесли ті з турецьких наметів, котрі були у найгіршому стані.

Майже у кожній кімнаті були живописні плафони та стелі – ці твори зберігалися у палаці до 1950-х.

Поневіряння у XX столітті

Останні власники резиденції влаштували тут своєрідний приватний музей. Так замок і простояв до Першої світової. Вже у перші місяці війни у Підгірцях квартирували росіяни. Офіцери та солдати часто зазирали до палацу. Особливо не грабували. У квітні 1915 року сюди зі своєрідною екскурсією прибули представники російської аристократії – у тій делегації нібито був навіть хтось з Романових.

Ситуація погіршилася, коли росіяни почали відступати. Їм віддали наказ залишати за собою випалену землю. Тодішній опікун палацу Мартин Грабіковський зумів впросити офіцерів не руйнувати та не грабувати резиденцію. Про всяк випадок він встиг заховати багато цінних предметів з колекцій замку. На прохання останнього господаря замку Грабіковський спакував 18 скринь: склав туди столове срібло, літургійні предмети, “килим Кари Мустафи”, копії картин Рембрандта тощо. З арсеналу взяв найцінніші алебарди та шаблі Собеського. Все це надіслали у маєток Сангушків у Славуті (сучасна Хмельницька область). Та фронт насувався і на Славуту – тож всі підгорецькі скарби рушили в евакуацію у Нижній Новгород. Пізніше частину речей вдалося повернути до Польщі.

Зала підгорецького палацу, 1915 рік, fortepanАвстро-угорські військові у Підгорецькому замку, 1915 рік. Фото: fortepan.huВид на зимовий замок, 1915 рікВид на зимовий замок, 1915 рік. Фото: fortepan.huПідгорецький замок, 1915В’їзд у замок, 1915 рік. Фото: fortepan.hu

Влітку 1915-го в замку квартирували вже австро-угорські війська. На першому поверсі хтось з офіцерів вирішив облаштувати шпиталь. Грабіковському знову довелося застосувати всі свої дипломатичні таланти – і вмовити це не робити. Він продовжував тишком пересилати цінні речі Сангушкам у їхній маєток в селі Гумниська. Навіть після війни скрині з майном вирушали з резиденції – і далеко не всі з них прибували до місця призначення.

У замок з відвідинами приходили й прості солдати, і представники фрацузької династії Бурбонів. Коли сюди прибув верховнокомандувач військ архікнязь Фрідріх Габсбурґ, перед палацом влаштували огляд війська, а в Кармазиновій кімнаті відбувся банкет на 84 особи та бал.

Підгорецький замок, 1915 рік fortepanАвстро-угорські військові біля Підгорецького замку, 1915 рік. Фото: fortepan.hu

Після війни Сангушки приїздили у Підгірці – щоб побачити тут напівруїну. Маєток не мав навіть огорожі. А Сангушки – достатніх коштів, щоб відродити його колишню красу. Старі замкові скарби князі повернули на своє місце вже у 1933 році, після ремонту резиденції. Розставляв їх по кімнатах львівський мистецтвознавець доктор Рудольф Менкицький з дружиною Юлією. Ще за шість років вони зробили докладний інвентар замкового майна. Описали 398 картин, колекцію зброї, що сильно зменшилася, давні меблі.

А далі прийшли совіти та Друга світова. Варвари видирали вікна просто з рамами, знімали підлогу, дірявили дах, стріляючи по ньому зі зброї. На додаток вибухнула німецька амуніція, котра стояла поблизу палацу, зруйнувавши каземати та вхідну браму. 26 квітня 1945 року архітектор Нагірний представив львівському історичному музею кошторис на відбудову палацу. Та реставрацію так і не почали – щобільше, від палацу відмовилися. Невдовзі по тому в нього в’їхав медичний заклад. У лютому 1956 році палац згорів – і повністю не оговтався від тієї пожежі до нашого часу.

Костел у ПідгірцяхКостел Святого Йосифа (нині Церква Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ), 1920-ті роки. Фото: nac.gov.plФрамгент костелу у Підгірцях, 1920-тіФрагмент костелу Святого Йосифа, Підгірці, 1920-ті роки. Фото: nac.gov.plФрагмент ризаліту каплиці з годинником у внутрішньому дворі, 1920-1930-ті рокиФрагмент каплиці у внутрішньому дворі палацу, 1920-1930-ті роки. Фото: nac.gov.pl

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.