Музей повинен розвиватися як дослідницька структура та центр збереження народних традицій, а водночас стати ще більшим осередком приємного та корисного проведення часу для львів’ян і туристів
Tvoemisto.tv продовжує дискусію про візію розвитку Шевченківського гаю та співпрацю музею із Свято-Іванівською лаврою згромадження отців-студитів, започатковану в розмові з колишнім настоятелем монастиря отцем-доктором Юстином Бойком. Директор Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького Роман Назаровець розповів про те, як він бачить розвиток музею та співпрацю з монастирем отців-студитів.
Романе, нещодавно виконком Львівської міської ради затвердив стратегію розвитку музею до 2027 року. Якими є головні стратегічні напрямки розвитку Шевченківського гаю?
Цю стратегію ми почали планувати ще 2014 року: запрошували іноземних експертів і всіх небайдужих до долі музею. У фінальному документі є три стратегічні мети: реставрація і збереження, музей як науково-освітній простір та якісні послуги для відвідувачів. Кожен із цих трьох напрямків має ще низку підпунктів, де детально розписано, чого ми прагнемо досягнути і як.
Збереження та реставрація об’єктів стоїть на чолі стратегічних завдань. У якому стані зараз перебувають ці експонати?
У нас є 22 тисячі експонатів, але за браком місця ми показуємо зараз тільки дві тисячі. Щоб ви зрозуміли, тільки народного одягу в нас 8 тисяч одиниць і все це потребує належних умов для зберігання та реставрації. Але найголовніший акцент робиться на об’єктах дерев’яної архітектури.
Цього року зробили 8 об’єктів, а ще один почали. Зробили хату із села Зарічево вона встановлена на Лемківщині і зараз думаємо, як її оживити. Хату з Бережниці ми зробимо до кінця року десь на третину і продовжимо наступного року. Що ж до церкви зі Стоянова, то проект пройшов експертизу та оголошено тендер на реставрацію.
Коли у 1995 році проводили першу за часи незалежності інвентаризацію, то у незадовільному стані були 54 об’єкти, тобто майже половина. У 2014 таких будівель було 47 – частину ми ремонтували, але з того часу за три роки ми реставрували або законсервували 42 об’єкти.
Крім того, ми проводимо науково-експедиційну діяльність. За останні чотири роки перевезли в музей костел із села Язлівчик Львівської області, дзвіницю з села Хоросно, що коло Львова та хату з села Рівня з Івано-Франківської області
Раніше ви згадували про плани зробити ремісниче містечко. Коли можна очікувати на реалізацію цього проекту?
Це пункт стратегії, який ми назвали «Живий музей» і вже почали реалізовувати. Йдеться про те, щоб відвідувачі, які приходять до нас, бачили, як жили люди сто чи більше років тому. Саме тому ми пошили для наших доглядачів народні костюми з відповідних регіонів і намагаємося оживити об’єкти – у нас є кузня, працюють пекарня, гончарна майстерня, є пасіка та оліярня. Працювала у нас дівчина, яка за старими рецептами варила мило, але вона написала ґрант і тепер викладає у Гарвардському університеті. Нещодавно ми взяли на роботу писанкарку і зараз облаштовуємо в одній із хат майстерню, де будемо проводити майстер-класи з писанкарства.
Ремісниче містечко – наступний крок в цьому напрямку. Ми хочемо зібрати в одному місці низку традиційних ремесел Західної України, щоби відвідувачі могли на власні очі побачити, як виготовляли різні предмети побуту чи інструмент у давнину. Я побачив, як це працює, коли був у шведському «Скансені», першому у світі етнографічному музеї просто неба. Тамтешні доглядачі, які в залежності від регіону країни займаються традиційними регіональними ремеслами – печуть хліб чи варять сир, одягнені у народний одяг, і все це справляє враження місця, де постійно живуть та працюють люди.
Водночас ми працюємо зі школами та дитсадками: не так давно понад дві тисячі дітей побували у нас на майстер-класах. Коли збудуємо інформаційно-освітній центр, зможемо проводити там по кілька заходів водночас о будь-якій порі року.
Також для дітей ми розвиваємо зоокуток. Як виявилося, 35% наших відвідувачів приходять саме задля того, щоб подивитися на тварин, тому ми привозимо нових – робимо будиночок для козулі, облаштували будиночок для фазанів. У нас на озері навіть дикі качки живуть.
Збоку так виглядає, що процес будівництва інформаційно-освітнього центру зупинився після того, як тричі не відбувався відповідний тендер…
Центр є іншою частиною стратегії – надання якісних послуг відвідувачам. Ми хочемо, щоби музей перетворився на своєрідний парк для сімейного відпочинку. Це означає, що більшість відвідувачів має становити львів’яни та жителі області, які зможуть цілими родинами проводити тут весь день. А для цього потрібно створити їм відповідні умови; частина споруд центру для цього й призначена.
Наприклад, чого потребують групи школярів, які приїжджають до нас? Із одного боку, коли вони виходять з автобуса, потребують відвідати туалет. Зараз ми нерідко можемо спостерігати, як до трьох біотуалетів на вході стоять великі черги. Це не вихід із ситуації, тому ми в проекті центру запланували 16 туалетів включно з туалетними кімнатами для людей з інвалідністю.
Що ж до харчування, то я на 300% не погоджуюся. Бо люди, які проводять в музеї півдня чи день, повинні мати місце, де вони можуть поїсти. Торік музей відвідали 164 тисячі осіб. А якщо ми розширимо експозицію та реалізуємо вже згадані плани, то людей стане ще більше. Зрештою, це не буде якесь наше ноу-хау: в тому ж «Скансені» 17 закладів харчування – від хатинок, де печуть булочки, до ресторанів.
Але ми не говоримо про ресторан, як про це регулярно писали у ЗМІ та соцмережах. Йдеться про кафе швидкого харчування на 80 посадкових місць, щось подібне до того, як у новому корпусі Українського католицького університету на Козельницькій. І все заплановано так, що кафе за потреби перетворюється на ще один великий конференц-зал, де можна буде проводити розмаїті заходи. Ми поки не визначилися, чи будемо організовувати цей заклад самі чи віддамо в оренду. Кожен із варіантів має свої плюси та мінуси. Йдеться про те, щоб у кафе була традиційна українська їжа. Має бути відкритий конкурс, і хто забезпечить кращі умови для музею, той переможе. Та в обох випадках музей отримуватиме кошти для того, щоб ремонтувати й облаштовувати свої експонати.
Поки що ми взяли паузу з центром, розіслали запрошення до участі в конкурсі відомим львівським фірмам та займаємося новою автостоянкою. Ми провели конкурс, є переможець, але поки що не можемо отримати дозвіл на проведення будівельних робіт.
Які можуть із цим виникнути проблеми? Це ж звичайні будівельні роботи.
Влітку змінили будівельні норми і музеї віднесли до категорії об’єктів найвищої складності, на рівні з атомними станціями. Тому нам відмовили у Львові і вже раз відмовили у Києві, хоча йдеться про звичайний благоустрій території – ми хочемо обладнати стоянку на 50 місць, щоби у святкові дні автомобілі можна було поставити ближче до музею, а не захаращувати прилеглі вулиці та створювати незручності людям. Незабаром знову відправимо документи до Києва.
Саме тому ми призупинили оголошення нового тендеру, бо якщо в нас такі проблеми зі стоянкою, то що ж тоді буде з центром?
Будівництво цього центру викликало неоднозначну реакцію серед львів’ян. В недавній розмовіотець Юстин Бойко, колишній настоятель Свято-Іванівської лаври, розповів нам, що першочерговим, на його думку, мало би стати будівництво нового фондосховища та адмінкорпсу. Як ви це прокоментуєте?
Ви знаєте, що створено спільну робочу групу, яку очолюють заступник міського голови Львова Андрій Москаленко та владика Володимир Груца від Української греко-католицької церкви. Під час засідань групи розглядаються різні пропозиції, адже лавра також має свої плани розвитку. Натомість я займаюся виключно музеєм, згідно зі своїми посадовими обов’язками.
Студити дослідили, що колись цей корпус був куплений разом із частиною ділянки землі музею за кошти Шептицького для потреб монахів. Вони історично претендують на будівлі, де зараз фондосховище. Тому постає питання будівництва нових фондосховищ. І це нормально, бо у нас, як я згадував, налічується 22 тисячі експонатів, а виставляємо ми лише дві тисячі.
Ми плануємо збудувати нове фондосховище над виставковим залом. Також потрібні майстерні для реставраторів із відповідними умовами.
Чи фондосховища та старий корпус перейдуть монастиреві?
Я не можу цього сказати, я не приймаю таких рішень. Це має ухвалювати комісія, про яку я згадував.
Є інший нюанс: у вас багато сакральних споруд. Як бути з ними?
У нас найбільше сакральних об’єктів серед подібних музеїв у світі – загалом 13, із них 6 церков та один костел. Щодня проходять богослужіння в центральному храмі з села Кривка. У лемківській церкві служать двічі на місяць.
Ми маємо угоду з лаврою про співпрацю, де записано, що за бажання вони можуть проводити служби в інших храмах – на певні свята чи якщо хтось захоче взяти шлюб у конкретній церкві. Жодних застережень немає. Єдине, що костел у нас цілком музеєфікований, там облаштовано експозицію, а в решті храмів можна проводити богослужіння.
Як би ви поставилися до пропозиції про перехід цих храмів під церковну юрисдикцію?
Зрозуміло, що храм не повинен стояти порожнім, там повинні відбуватися богослужіння. Але храми зараз є музейними експонатами, тому ми не можемо їх нікому передавати – так каже чинне законодавство про музейну справу. Якщо закон зміниться і там буде така норма, ми передамо. А поки що законним чином це зробити не можна, бо це музейні експонати.
Ми надаємо храми в користування, щоденно парафіяни йдуть до храму і ми в цьому їм лише сприяємо. От громада зі Стоянова приїжджає на храмовий празник разом зі своїм священиком, щоби відслужити літургію, і ми нічого проти не маємо.
Якби отці-студити звернулися до вас із пропозицією регулярних літургій в усіх храмах, то ви не заперечували б?
Я не думаю, що це могло би викликати якісь організаційні проблеми, хоча зараз в монастирі живуть три монахи. Цілком можливо, що таке станеться у перспективі. Зараз в будні до церкви на ранкову та вечірню службу приходить близько двадцяти осіб. Щоправда, на недільні служби та свята – значно більше.
Для таких питань є комісія, яка має запланувати це розумно, щоб поєднати духовність та культуру, щоби була синергія, бо від конфліктів ніхто не виграє. Все має бути розумно і дипломатично. Ми у фондосховищі, де знайшли фрески, звільнили найбільший зал, забрали звідти понад тисячу експонатів і тепер там облаштовано каплицю.
Яким ви бачите музей за 10 років?
З одного боку, він має залишатися науково-дослідним центром, адже тут є культурне надбання з усієї Західної України і воно має значення загальнодержавне. Відтак треба продовжувати наукові дослідження, експедиції та реставраційні роботи. З іншого боку, ми повинні показувати цей спадок та народні традиції під час розмаїтих культурно-освітніх заходів – від майстер-класів до великодніх фестин – щоби наступні покоління не забували традиції та розвивали їх. Ну і третій аспект, про який я згадував – музей ми бачимо як парк для сімейного відпочинку, де родини зможуть проводити весь день, зможуть приємно провести час і чогось навчитися. Музей – це відкритий публічний простір громади міста.
Підтримайте проект на Patreon
