Пані Ірина живе у Львові сама категорично відмовляється переїжджати до доньок, хоча ті й просять, натякаючи на поважний вік, пише газета “Експрес”.
“Відчуваю себе немолодою лише останні півроку”.
“Енергії моєї бабусі позаздрить будь-яка молода людина”, онук Святослав Літинський.
– Вона не засиджується вдома, постійно бігає на зустрічі, за кордон їздить. Торік бабці треба було поновити закордонний паспорт, то вона нікому не сказала, сама пішла у відповідну установу та оформила документ. Її можна побачити за роботою з газонокосаркою.
Кохається у квітах; на свято нам категорично заборонила приносити букети з живих квітів. Подарунків теж ніколи не замовляє.
Та ми вирішили подарувати бабуні квиток в оперний театр, аби подивилась виставу та отримала позитивні емоції”.
В Ірини Шуль двоє доньок, четверо внуків та шестеро правнуків.
Народилась пані Ірина у селі Вовче, що в передмісті Перемишля. Спершу навчалась в українській гімназії імені Маркіяна Шашкевича, згодом в Академії закордонної торгівлі у Львові.
У 1942-1944 роках вона співпрацювала із ОУН-УПА, займалась поширенням бофонів. За цей зв’язок у січні 1944-го потрапила до концтабору Равенсбрюк, згодом до його філії Флосенбург.
“Бабця втекла додому з поїзда дорогою з концтабору, але операція Вісла позбавила її домівки – родину насильно вивезли до Львова, жити довелось у будинку з вікнами без скла, – додає онук. – У цей час вона зустріла хлопця, який колись давав їй бофони – Івана Швака (Шуля).
Згодом пара побралась – разом прожили 64 роки!
