Остапа Нижанківського вважали фундатором українського відродження, але його шлях був тернистим.
Джерело: Дивись.
Він народився на Стрийщині у родині, де кілька поколінь чоловіків приймали священичий сан. Походив з багатодітної сім’ї: всього їх було дев’ятеро братів і сестер. З самого дитинства хлопець марив музикою: умів грати на фортепіано і флейті та вчився ночами писати ноти. У 7 класі Остап Нижанківський створив гурток з друзів, щоб таємно від москвофілів і поляків співати пісні. Саме тоді він написав першу пісню на слова Кобзаря «Вітер в гаї нагинає». Згодом за це його було відраховано зі школи – попереду була служба у війську.
«Передо мною став тоді 24-літній молодий вояк у синіх штанах, у темно-синій блузі з двома зірочками на комірі. Був це рідкий тип гарного мужчини з незвичайно симпатичним обличчям, з кучерявим волоссям, зачесаним посередині голови. Був він рослий і стрункий. На очах мав він «цвікер». Поява Остапа викликала на мене незвичайно миле враження», – згадував Кирило Студинський, філолог, громадський діяч.
Остап закінчив службу у війську, а пізніше повернувся і продовжив навчання у Львівській академічній гімназії. Львів його дуже захоплював і надихав. Тут він дебютовав на вечорницях «Руської бесіди», присвячених перекладачу та письменнику Олександру Кониському. На вечорі Остап Нижанківський керував хором «Академічного братства». Тоді прозвучало дві його композиції: «Вітер» на слова Кониського і «Не гармати грають нині» на вірш Франка.
«Був Остап незрівняним диригентом. На даний знак камертоном ми ставали карно біля нього. Ніхто з нас не смів тоді навіть зашелестіти нотами. З його руки, а ще більше з його обличчя ми вичитували, як маємо співати та модулювати пісню, ми вчилися від нього пошани для пісні», – казав Кирило Студинський.
Молодий музикант організовував концерти і зявивив про себе, як композитор творами «Гуляли» та «З окрушків» на слова Юрія Федьковича. Згодом заснував видавництво «Бібліотека музикальна», де оприлюднив заборонені цензурою композиції Миколи Лисенка, Михайла Вербицького та Анатоля Вахнянина. Його досягнення помітив сам Лисенко і відзначив його твори як глибоконародні.
Коли Остап почав замисювати про своє майбунє і хотів пов’язати своє життя з творчістю, то написав листа Лисенкові з проханням про допомогу перебратися до Києва. Попри усі заборони батька, який говорив, що музикою на життя не заробиш, юнак сподівався на підтримку маестро, але так і не отримав зворотного листа. Тому за батьківським словом вступив до Львівської духовної семінарії, але не покидав музики і був деригентом хору.
Отець Нижанківський створив українську молчарню кооперації в Галичині – «Маслосоюз». Він любив повторювати: «Для розвою краю я міняю диригентську паличку на молочарську кружлівку…». Остап очолював «Маслосоюз», продукти якого продавали по усій Європі, до Першої світової війни.
Після похорону батька він знайшов вдома лист і одразу зрозумів, що це. Відповідь на запитання, чому його музична мрія так і не здійснилася, була у нього перед очима, адже тримав у руках лист від Миколи Лисенка. Згодом мрію Остапа Нижанківського реалізува його син Нестор, ставши музикантом.
У 1918-1919 рр. отець Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. 13 травня 1919 року Стрий окупувало польське військо, почалися розстріли, репресії. Першою жертвою став Остап Нижанківський. Обдурений стрийським старостою Потоцьким, котрий обіцяв йому безпеку, з огляду на гуманне ставлення до поляків, Нижанківський залишився у місті і в травні 1919 року, після арешту польською окупаційною владою, розстріляний без суду в Стрию. Крім того, окупанти відібрали 800 тисяч корон «задаткової каси», які йому були довірені на зберігання.
Похований в Стрию на кладовищі в родинному гробівці разом із дружиною Оленою Нижанківською (Бачинською).
Нижанківський – автор популярних донині хорових творів («Гуляли», «З окрушків» на слова Юрія Федьковича, «В’язанка слов’янських гімнів» та сольних пісень на вірші Т. Шевченка — «Вітер в гаю нагинає», «Минули літа», «Наша дума, наша пісня», для голосу з фортепіано «Не видавай мене заміж», «І молилася я», «Пісня вечірня», «О не забудь», «В гаю зеленім»), сольних ансамблів на слова українських поетів, багатьох хорових творів, обробок народних пісень (збірка «Українсько-русинські народні пісні», 1907). Автор колядок «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика», «Во Вифлеємі нині новина».
Підготувала Христина ЧЕМЕРИС
