Нещодавно мав цікаву телефонну розмову…
Подруга відпочивала у Львові де познайомилась з однією росіянкою, яка гордо іменувала себе опозиціонеркою та членкинею (да, люблю це слово) партії “Яблоко” (Явлінского, який до речі, сам уродженець Львова).
Посеред їхньої, вочевидь, цікавої та ґрунтовної дискусії, подруга вирішила набрати мене, оскільки… ну, кхм, я підкованіший разів у 100. І каже мені: “Отут мені кажуть, що в Росії є реальна опозиція Путіну – чи так це?”.
Я попросив дати слухавку тій дівчині і пояснив наступне: “Коли пакують двох дівчат, або трьох хлопців на різноманітних протестних акціях т.зв. “опозиції” – довкола стоїть 50 мужиків і стрімить. ЖОДЕН не намагається відбити у мєнтов Побратима або ж Посестру. Це не опозиція – це стадо, просто ліберальніша його частина. Вся Росія так живе і житиме надалі. І НІКОЛИ там не буде НІЯКОЇ опозиції, адже ви просто по інакшому бачите розвиток Російської Імперії ніж ваші опоненти, але оскільки у вас в менталітеті є риса підкорятися сильнішому, як тільки мєнт вас хапає, у вас підкошуються ноги і вас покірно несуть в автозаки як овочі”.
Вона мовчала… А потім сказала – “Ми не ви”. Все. І от дивлячись на сьогоднішню світлину з акції проти пенсійної реформи, організованої “Крым – не бутерброд туда-сюда его возвращать” Навальним – я ще раз переконався. Між нами не було немає і не буде нічого спільного. Ми не вони.
