Після 23 років роботи в 2020-му закрився відомий львівський клуб Picasso. Як студентські вечірки привели організаторів до відкриття культового закладу? «Львівська пошта» поспілкувалася з одним з його засновників Романом Кравчишиним, а також диджеєм і артдиректором Юрієм Середичем.
«Пікашка», нові друзі та перші спроби
У 80-х роках, коли Роман вчився у Львівському фаховому коледжі імені Івана Труша, Академія мистецтв збудувала новий комплекс. Там обладнали їдальню та кафе.
Невелике студентське кафе на 10 столів, каже Роман Кравчишин, у народі почали називати «Пікашка» – похідне від прізвища всесвітньо відомого іспанського художника та засновника кубізму Пабло Пікассо. Там збиралися й ті, хто на той час не вчився в академії. Місце стало осередком для великої кількості творчих людей.
«Мені подобалося слухати музику, колекціонувати її та разом із тим, як кажуть, виносити в люди. У кафе були магнітофони, тому я приносив туди свої записи. Вже знав усіх тамтешніх барменів, тому мені без проблем дозволяли ставити пісні, які я пропонував. Коли я став студентом академії, мене також запрошували добирати музику для місцевих вечірок, показів мод, захистів дипломів», – розповідає Роман Кравчишин.
Згодом майбутній засновник Picasso придбав колонки, які брав на вечірки в колі друзів у тому самому кафе «Пікашка». Тоді в Романа й виникло бажання організовувати дискотеки для більшої публіки.
«У ті часи я їздив у Болгарію, Польщу та в Київ, тому мав досить свіжу музику. Тоді вже з’явилися CD-диски, я привозив їх, продавав і так заробляв собі на життя. Так я познайомився з одним зі своїх майбутніх партнерів – Юрою Шпіцером. Він навчався в медінституті, до мене його привели знайомі придбати диски», – веде далі співрозмовник.
Новий товариш також захопився ідеєю Романа організовувати вечірки в Академії мистецтв і привів у компанію ще одного свого знайомого – Андрія Різника. Тоді компанія на звичайному папері роздрукувала вхідні квитки, взяла в оренду апаратуру і готувалася до своєї першої дискотеки. Проте на неї прийшло всього троє людей. Наступна вечірка, зі слів Романа Кравчишина, зібрала ще менше відвідувачів – двох:
«Ми не розуміли, чому так. Звісно, реклами ніякої не давали, розповсюдили квитки серед своїх знайомих і розвісили оголошення в академії. Думали, що таким чином вдасться зібрати людей, оскільки на той час подібних дискотек було небагато».
Коли компанія друзів уже вирішила полишити свої спроби, наближався день Святого Валентина 1996 року, і до Романа звернулися з проханням організувати з приводу свята вечірку для студентів у тій самій Академії мистецтв. Мовляв, у нього багато музики й апаратури. І ця спроба мала успіх:
«Тоді зібралася неймовірна кількість людей. Не можу навіть сказати, скільки саме. Крім студентів нашої академії, прийшли люди з інших закладів. Я попросив Андрія оголосити, що кожної п’ятниці та суботи ми проводитимемо тут дискотеку», – згадує Роман.
Податкова, кінотеатр «Зірка» та початок Picasso
Це стало початком першого етапу, який згодом привів до створення нічного клубу Picasso. Вечірки в стінах Академії мистецтв проводили кожні вихідні протягом року. На свята тут збиралося щонайменше 500 людей, а в будні дні танцювати приходило від 300 до 400. Дискотеки починалися о сьомій вечора та закінчувалися об одинадцятій. Роман каже, що їм настільки вдалося навчити публіку бути вдячною, що для оголошення закінчення вечора вистачало всього лиш увімкнути конкретний трек, який вони завжди ставили наприкінці.
До речі, назву Picasso команда закріпила за собою вже тоді, а також створила логотип, який не змінився до закриття клубу, – з оригіналу підпису самого художника.
«Мені до рук цей підпис потрапив, коли я був у бібліотеці Академії мистецтв. Це була книга про Пікассо, яку я більше ніде не бачив. Підпис був витиснений на обкладинці, а для художника зняти його звідти було неважко. Я взяв папір, приклав його до обкладинки і просто заштрихував олівцем: таким чином на папері залишився відбиток. Потім мій товариш гарно обробив його на комп’ютері», – признається Роман Кравчишин.
І зазначає, що існує інший підпис художника, який використовує автомобільна компанія Citroen для однієї зі своїх колекцій. Цей варіант Роман бачив і на логотипі одного з київських ресторанів. Проте підпису, який все ще можна знайти на візитівках львівського клубу Picasso, більше ніде не зустрічав.
Команда намагалася вдосконалюватися з кожною наступною вечіркою: купувала нову апаратуру, змінювала інтер’єр, оновлювала музичний репертуар.
«Ми завжди мали найсвіжішу музику. Я їздив у Варшаву, отримував диски з Німеччини, Москви, Києва, Болгарії. Люди часто зверталися до мене, щоби переписати або дістати ту чи іншу музику. Я впевнений, що коли з’явилася пісня Coco Jamboo від Mr. President, ми були перші, хто її озвучив. Цієї пісні тоді ще навіть на дисках не було», – додає Роман.
Згодом почали ширитися чутки, що вечірками зацікавилася податкова. Це дещо злякало друзів, і вони почали шукати нову локацію. Одного дня Андрій випадково проходив повз кінотеатр «Зірка», біля дверей якого стояла директорка Любов Сенчин.
«Андрій поспілкувався з нею, і невдовзі ми домовилися, що готові прийти показати, як проводимо вечірки. Тоді їй усе сподобалося, так ми й почали співпрацю», – пояснює Роман.
Команда здійснила реконструкцію приміщення колишнього кінотеатру, яка тривала з лютого до червня 1997-го.
«Заклад жив і вдень, і ввечері»: чим запам’ятався клуб
14 червня 1997 року відкрився клуб Picasso на Зеленій, 88. До команди доєднався ще один товариш Романа, з яким він служив у армії, – Богдан Косак.
«Реклами, концерти, дискотеки. Клуб набирав великих обертів, але мені, як художнику, хотілося змін в інтер’єрі. Тому в 2001-му ми закрилися на ремонт. Мали намір зробити невелику реконструкцію, але це все затягнулося на рік. У нас з’явилися великі картини на стінах, які я сам особисто розписував. Поставили повноцінну сцену, з цегли зробили барну стійку, встановили балкони, оновили туалети», – каже Роман.
Також тут поступово створювали нові проєкти й локації: Picasso Jazz Hall, де виступали як українські виконавці, так і зарубіжні (з Америки та країн ЄС), кальянний зал, віп-зал.
«Не було жодного формату, який би не відбувся в клубі Picasso. Тут було все: від квізів до вечірок, до поетичного формату. Складно назвати все, тому що клуб був осередком творчості, мистецтва Львова, якщо говорити не тільки про клубне життя, звісно. Заклад жив і вдень, і ввечері. Кожна година могла знайти свого відвідувача», – розповідає Юрій Середич.
Декілька разів на місяць у клубі також виступали учасники розважального «Вар’яти-шоу», яке заснував Сергій Притула.
«Якось Сергій Притула зателефонував Романові і сказав, що збирається запустити українськомовне розважальне шоу. Запропонував приїхати на пробну вечірку в Тернопіль, і якщо сподобається – працювати разом. Роман Миколайович тоді не міг приїхати і відправив мене. Мені дуже сподобалося, як хлопці працюють, тому коли я повернувся до Львова, то одразу сказав: «Це те, що нам треба». Після цього «Вар’яти-шоу» поселилися в Picasso аж до завершення своєї кар’єри. Якщо не помиляюся, на понад десять років», – згадує Юрій.
Ще однією особливістю клубу стало те, що там ніколи не звучала російська музика. Як каже Юрій, «до того, як це стало трендом». Picasso знайомив аудиторію як з українськими, так і світовими музичними новинками.
«Поряд із трендовим хітом Freestyler від Bomfunk MC’s спокійно приживалися треки Оксани Білозір, наприклад. Це була певна шокова терапія, але саме це дозволяло зберегти аудиторію, яка вміла думати», – додає він.
Будь-які свята в клубі організовували з особливим колоритом:
«Це були як національні свята, так і міжнародні, як-от день Святого Валентина, Гелловін та інші. Перед святкуванням завжди готували неймовірне оформлення закладу, різних форматів вечірки», – пояснює Юрій.
Декор ретельно добирали й для інших подій. Для всіх заходів, які проводили в Picasso, створювали відповідну атмосферу. А на один із днів народження клубу тут презентували пам’ятник Пабло Пікассо, який тепер можна побачити поряд із входом до будівлі. Роман Кравчишин називає його гордістю, мовляв, пам’ятник вийшов настільки характерним, що його можна вважати одним із найкращих у світі. Його створив український скульптор Володимир Цісарик.
«Я отримував чимало пропозицій від людей, які хотіли викупити цей пам’ятник. Одного разу до мене з цим звернувся хлопчина. Я спитав, навіщо йому цей пам’ятник, і він мені розповів, що познайомився в нашому клубі зі своєю майбутньою дружиною, тому хоче поставити його біля свого під’їзду. Хоча хлопчина запропонував смішну ціну, відваги йому не позичати», – згадує Роман.
Юрій і Роман майже дослівно повторюють слова один одного: «Про Picasso можна розповідати годинами». За час існування клубу тут провели безліч концертів як українських, так і зарубіжних виконавців, відсвяткували близько п’яти весіль (як зазначив Роман, окрім цього, в них організовували навіть поминки), грали в «Що? Де? Коли?», влаштовували показ мод. На 15-річчя Picasso презентували клубний автомобіль – кастомізований «Москвич», який їздив Львовом. Проте, як підсумував Юрій, «все має свій початок і все має свій кінець».
29 лютого 2020 року в клубі Picasso провели останню вечірку. Роман розповідає, що тоді вони запросили співачку Loona з Нідерландів.
«Народ думав, що це жарт, що клуб просто вирішив зібрати давніх друзів, але це було насправді. І відразу після закриття клубу через тиждень почався всеукраїнський карантин. Люди навіть припускали, ніби я щось знав. А я просто розумів, що клуб видихнувся: вартість оренди приміщення постійно зростала, формат уже не відповідав потребам молоді, тож треба було або щось змінювати, або закриватися», – пояснює Роман.
Наразі колишнє приміщення клубу стоїть пусткою, проте, зі слів Юрія Середича, клуб вийшов за його межі: у Львові досі проводять вечірки «як у Picasso». Одна з таких відбулася 14 лютого в нижньому залі ресторану «Прага».
«Традиційно за пультом Dj Van Gogh з улюбленою добіркою хітів 90-х, 2000-х, місцями 80-х. Незмінними атрибутами вечора є дзеркальна диско-куля та особливі коктейлі з часів роботи клубу. Дуже часто на вечірках з’являються талановиті друзі Picasso та Van Gogh’а, які долучаються до створення атмосфери саме в цей вечір. Зрештою, все як тоді – як у Picasso!» – з анонсу вечірки.
