Найекзотичніша гостя Львівської опери: життя в танці «чорної Венери»

На сцені Львівської опери у травні 1938 року виступила жінка-легенда, екзотична темношкіра акторка, співачка і танцівниця Джозефін Бейкер, яка надзвичайно вразила і підкорила львівську публіку, пише сайт lviv-trend.in.ua. 

Львівські часописи писали:

«По фантастичних успіхах на сценах Варшави й Кракова, Бейкер виступить у Львові із своїм численним ансамблем «Бейкер-бойз» і власною джезовою орхестрою»; «Уже перший виступ Бейкер користувався винятковим успіхом. Чорношкіра екзотична красуня виступила з надзвичайно барвистою програмою численних пісень, танців і сольних показів негритянської джазової музики…»; «Вона захоплює оригінальною екзотичною вродою, полонює принадою й оголомшуючим живловим темпом у ритмі пісні і танцю, осліплює виставністю тоалетів і костюмів…».

Джозефін була не лише танцівницею, але й правозахисницею, першою чорношкірою акторкою і навіть шпигункою. Її історія більше схожа на пригодницький роман, ніж біографію реальної жінки. Бідна афроамериканка, яка була прислужницею з 8 років, стала зіркою Європи, музою митців та національною героїнею Франції. Вона багато в чому стала першою, хоча її життя починалося в самих низах суспільства…

Холодне дитинство

3 червня 1906 року в місті Сент-Луїс штату Міссурі народилася Фріда-Джозефін Макдональд. Вона була позашлюбною дитиною, тому так і не дізналася, хто її батько, хоча вважається, що це був музикант-ударник єврейського походження Едді Карсон. Мати Керрі Макдональд була пралею, вона народила ще трьох дітей і навіть вийшла заміж.

Керрі не любила Жозефіну, адже саме після її народження скінчилася свобода. Часто вона зривала на дівчинці злість, на плечі Жозефіни лягала найважча робота. З самого дитинства вона мила посуд і наглядала за малюками, а на світанку ходила з вітчимом на ринок і підбирала вуглинки, овочі та фрукти.

Жили дуже бідно, тому з 8 років дівчинка вчилася і працювала прислужницею в багатих білих родинах. Коли Жозефіну найняли покоївкою, вона спала у вугільному підвалі разом з собакою й отримала опіки на руках, коли використала забагато мила під час прання…

Найгірший дитячий спогад Жозефіни — це Різдво, коли їй було 9 років. Тоді мати страшенно напилася і так побила доньку, що на тілі залишилися рубці та синці, але гірше ран були слова, що вона ненавидить дочку і хоче, щоб та померла…  

2 липня 1917 року сім’я Жозефіни пережила різанину, внаслідок якої за різними даними в Сент-Луїсі загинули до 150 людей. Ці події дуже вплинули на 11-річну дівчинку, тому в майбутньому вона стане затятою борчинею з расизмом.

Два весілля і друга батьківщина

У 13 років мати видала Жозефіну заміж за набагато старшого Віллі Веллса, від якого вона пішла через кілька тижнів, розбивши пивну пляшку об його голову… Вона почала працювати офіціанткою в клубі і танцювати. Як казала в одному з інтерв’ю:

«Я народилася в холодному місті, дитинство було холодним. Спочатку я танцювала, щоб зігрітися, а потім зрозуміла, що народжена для танцю».

До речі, її мати теж мріяла стати танцівницею, але стала пралею, може, тому й не любила доньку, бо відчувала, що Жозефіні судилося здійснити її мрію?

Творча кар’єра Жозефіни розпочалася у  Філадельфії. А ще там привабливу харизматичну 15-річну дівчину побачив на сцені молодий провідник залізниці Біллі Бейкер, з яким вони одружилися 1921 року. З ним вона потрапила на перший мюзикл за участю чорношкірих «Танцюй зі мною» і побачила славетну Флоренс Міллс, яка була її кумиром. Коли через кілька тижнів був новий кастинг, Жозефіна розпочала шлях до своєї мрії. Від другого чоловіка вона теж пішла, але назавжди прославила його прізвище, ставши Джозефін Бейкер.

Спочатку вона виступала в клубах рідного Сент-Луїсу, потім перебралася до Нью-Йорка і почала гастролювати Америкою, виступала в чорному ревю «Шоколадні денді».  Щасливий квиток випав, коли дівчина замінила хвору танцівницю на Бродвеї, і її унікальний стиль не могли не помітити. У номерах Жозефіни були елементи степу, хіп-хопу, брейка і, звісно, чарльстону.

Бейкер отримала роботу в «Негритянському ревю», гучна прем’єра якого відбулася у Парижі 1925 року в «Театрі на Єлисейських полях». Жозефіна поїхала до Парижа за найвищий гонорар – 250 доларів на тиждень, це більш ніж удвічі вище за Нью-Йорк. 

Спокуслива дівчина в спідничці з бананів швидко підкорила Францію, а Франція підкорила її, ставши для неї другою батьківщиною. Її син Жан-Клод згадував враження Жозефіни від Франції:

“Тут чоловіки та жінки цілуються прямо на вулицях і їх за це не посадять до в’язниці, як у Америці. Така свобода мене дуже тішить та надихає”.

Муза для геніїв

Джозефін, будучи неординарною особистістю, надихала та притягувала до себе неординарних людей. Адольф Лоос присвятив їй «Будинок Жозефін Бейкер», Олександр Колдер — свої скульптури, Гертруда Стайн написала вірш у прозі, Поль Колін створив безліч портретів та рекламних плакатів, Анрі Матісс малював під її впливом. Вона була чорною Венерою, що відвідувала у снах Бодлера. Ернест Гемінгвей вважав її найвродливішою жінкою. Славетний архітектор Ле Корбюзьє на шляху з Ріо-де-Жанейро писав її у каюті лайнера, а вона, оголена, співала, акомпануючи собі на гавайській гітарі. А потім створював свої будівлі на кшталт її танців. Жан-Поль Готьє не лише присвятив Жозефіні цілий сегмент свого кабаре, а й постійно називав її своєю музою. Вона надихає і досі, про неї пишуть пісні, знімають фільми, а Міучча Прада використала образ для весняно-літньої колекції 2011 року, запозичивши у Жозефіни банановий принт і боа з різнобарвного хутра.

Тільки пропозицій вийти заміж у Жозефіни було понад 1000!

«Якби моїм коханцям захотілося взятися за руки, вони змогли б тричі обійти нашу планету», – жартувала вона.

Її цікавили не лише чоловіки, але й жінки, Жозефіні навіть приписували роман з художницею Фрідою Кало. Теревенили про її стосунки зі шведським принцом Густавом Адольфом, актором Жаном Габеном, письменником Жоржем Сіменоном, художником Пабло Пікассо…

У Парижі на неї чекали чотири заміжжя: її імпресаріо сицилієць Пепіто Абатіно, що дав Жозефіні дворянський титул; французький єврей і промисловий магнат Жан Ліон, завдяки якому вона отримала французьке громадянство; капітан Жак Абтей, з яким Жозефіна стала розвідницею під час Другої світової війни; диригент Джо Буйон, що казав:

«Для мене ця жінка – бурхливий потік, пожежа і вона – соловей, що співає».

Кажуть, був ще й художник Роберт Брейді, коли співачці вже було 67 років…

Велике серце і вічна боротьба

Крім танців, Джозефін співала, стала першою чорношкірою акторкою, що знялася в кіно, відкрила своє казино і стала однією з найвідоміших зірок світу. Хоч деякі міста відмовлялися її прийняти через надмірну відвертість, люди їхали в інші міста і країни, щоб побачити славетну танцівницю. Здавалося б, живи, танцюй, співай, купайся у славі та гонорарах. Та вона не могла сидіти склавши руки, коли страждають інші, тому зайнялася громадською діяльністю. 

Джозефін боролася за права афроамериканців, проти апартеїду, расизму і антисемітизму, вступила до організації Червоного хреста та приєдналася до антифашистського руху опору. 

З тією ж безпосередністю, з якою вона танцювала на сцені, Жозефіна випитувала на прийомах у посольствах Португалії, Італії та Японії інформацію про пересування німецьких військ, а потім зашифровані дані передавала на музичних партитурах або в спідній білизні. Митники на кордонах її не обшукували, а просили автограф. Її чоловік капітан Жак Абтей згадував, що Жозефіна погодилася допомагати розвідці зі словами:

«Саме Франція зробила мене тим, ким я є, і я збережу їй вічну вдячність. Я віддала парижанам своє серце і, якщо треба, готова віддати життя».

Світова зірка працювала медсестрою, приймала біженців, допомагала жебракам. Вона відмовилася співати в окупованому Парижі перед німцями, зате давала концерти на фронті, щоб підтримати французьких військових, і вступила до партизанських лав. До кінця війни Жозефіна дійшла зі званням лейтенанта, мала посвідчення літунки. Була нагороджена медалями і навіть отримала від Шарля де Голля орден Почесного легіону.

«Веселкове плем’я»

Жозефіна ще 1937 року купила маєток Les Milandes на південному заході Франції, де створила другий Діснейленд. І з чоловіком, диригентом Джо Буйоном, почала реалізовувати свою мрію. Оскільки Бейкер не могла мати дітей, вона почала усиновлювати дітей з усього світу, різних національностей та кольору шкіри: з Кореї, Японії, Фінляндії, Колумбії, Франції, Ізраїлю, Марокко, Венесуели, Алжира… Їх було 12, вона називала свою сім’ю «Веселкове плем’я» і намагалася дати дітям все те, чого була позбавлена сама: подарунки, багатолюдні свята, якісна освіта і, звісно, любов.

Але ідилія тривала недовго: чоловік втік, замок продали за борги на аукціоні…  Бейкер ледь не збожеволіла. Її прихистила дружина князя Монако Грейс Келлі. Цікаво, що зараз у замку зробили музей Жозефіни Бейкер.

Життя тривало. Жозефіна писала автобіографії, танцювала і співала, брала участь у демонстраціях за громадянські права в США, 1963 року разом із Мартіном Лютером Кінгом брала участь у Марші на Вашингтон і виступала серед відомих ораторів. На її честь 20 травня стало Днем Джозефіни Бейкер, а ще її іменем назвали кратер на Венері, площі, вулиці, школи, садочки… А 1951 року Жозефіну визнали «Жінкою року» та організували на її честь 100-тисячний парад у Гарлемі.

На схилі років невгамовна Бейкер 1973 року нарешті виступила в Карнегі-Хол у Нью-Йорку, де була зустрінута оваціями і дуже розчулилася… Вона і далі дивувала екстравагантністю, тримала ручного гепарда, порося, удава, гуску, мавпу…

Навесні 1975 року Жозефіна Бейкер вирішила відсвяткувати 50-річчя від її паризького дебюту. Вона виконала 34 пісні, які слухали зокрема Софі Лорен, Ален Делон, Мік Джаггер та інші. А через кілька днів 68-річна зірка померла уві сні…

На її похорон прийшли понад 20 000 людей, а французький уряд вшанував її салютом з 21 гармати. Бейкер стала першою американкою, яка отримала французькі військові почесті. 

Грейс Келлі поховала подругу у Монако, але 2021 року президент Франції Емманюель Макрон ухвалив рішення про пантеонізацію Жозефіни Бейкер. І колишня незаконнонароджена чорношкіра дівчинка з американських нетрів стала шостою жінкою в пантеоні великих людей Франції і спочиває тепер поряд з Вольтером, Жан-Жаком Руссо, Віктором Гюго, Емілем Золею, подружжям Кюрі… Вона зуміла піднятися з низів на самий верх цього світу, ставши першою в багатьох аспектах та відкривши дорогу багатьом іншим поколінням темношкірих зірок. Вона жила в ритмі танцю і залишилася в ньому навіки. Її батьківщина була холодною до неї, але її прийняла Франція, і Джозефін воювала за неї, готова була віддати життя, а Франція точно ніколи цього не забуде.