На підпис до ворога. Як впливові українці вирішують долю власного майна в окупованому Криму

Принаймні двоє з відомих українських діячів – екс-нардеп Богдан Дубневич і суддя Вищого спеціалізованого суду Єлизавета Євграфова з родиною – продовжують володіти нерухомістю і бізнесом у окупованому Криму, зареєструвавши їх за російським законодавством. Такі висновки зробила редакція НГЛ, проаналізувавши український і російський реєстри нерухомості.

Після повномасштабного вторгнення росіян, в Україні розпочалася епоха великого закриття даних. «Не можна, бо війна!» стало улюбленим приводом державних розпорядників для часто необґрунтованого закриття відкритих реєстрів або безпідставних відмов у публічній інформації, про що ми вже писали раніше.

Але аналогічна ситуація спостерігається і в Росії, де після 1 березня зникла інформація про власників майна у тамтешньому реєстрі нерухомості. Прибрали її нібито з метою захисту персональних даних громадян та щоб убезпечити від деанонімізації своїх військових і силовиків. Та оскільки про закриття цих відомостей було оголошено заздалегідь, наша редакція встигла  скористатися моментом і дослідити долю нерухомості українських посадовців у окупованому Криму.

Подвійне обличчя кримських активів

Як це не прикро визнавати, але Крим одночасно існує у двох юрисдикціях – і українській, і російській. За українським законодавством, півострів вважається тимчасово окупованим і наша держава не визнає жодних документів і реєстраційних дій, вчинених російськими органами. Хоча – часом робить геть алогічні речі.

Наприклад, у 2014 році Верховна Рада прийняла закон «Про створення вільної економічної зони «Крим». Тоді як Євросоюз заборонив будь-які інвестиції у півострів, Україна, навпаки, дозволила бізнесу, який опинився під окупацією, зареєструватися за російським законодавством, вести діяльність у рублях і сплачувати податки країні-агресору. Чим поспішили скористатися олігархи, деякі народні депутати та інші державні посадовці, щоб зберегти свої активи. Скасували цей лобістський закон лише у 2021 році.

Натомість з нерухомістю у Криму ситуація дещо складніша. В Україні зберігається право власності на майно під окупацією. Та якщо ви раптом вирішите його продати чи, навпаки, щось там купити – то реєструвати угоду треба на вільній від окупації території. Росія ж, у свою чергу, визнає українські документи на кримську нерухомість, видані до анексії – але не після. Тобто людина може залишатися законним власником своєї квартири чи будинку зі старим свідоцтвом, але якщо захоче її продати, подарувати чи здати в оренду – то доведеться отримати російський кадастровий номер (в РФ його присвоюють не лише землі, а й приміщенням), зареєструвати право власності за російським законодавством і далі вже вчиняти інші дії.

Щоб операція купівлі-продажу майна була юридично «чистою» з точки зору обох країн, її потрібно реєструвати двічі: у Криму за російським законодавством і на підконтрольній території – за українським. Проте на практиці далеко не всі нові власники нерухомості переймалися українськими документами – наприклад, якщо квартири чи будинки купували приїжджі росіяни, місцеві «ватники» чи люди, які просто зневірилися у можливості деокупації. Тому один і той самий об’єкт досить часто може бути внесеним до обох реєстрів нерухомості, але при цьому – мати різних власників.

Як пояснюють експерти, дуже незначна кількість нерухомості була продана одночасно за законодавством двох країн, адже на практиці ця процедура викликала безліч труднощів: «Якщо для продажу нерухомості за українським законодавством необхідна експертна оцінка майна, вона має бути зроблена українським експертом-оцінщиком, це не завжди буває можливо, – каже Віктор Вуйка з відомої громадської організації «КримSOS». – До того ж, для оформлення правочину і в Криму і на підконтрольній території України необхідно віддати нотаріусу (чи реєстраційному органу в Криму) оригінал правовстановлюючого документа. Тобто для другого правочину необхідно відновлювати правовстановлюючий документ через суд. В цілому дуже невелика кількість українських нотаріусів працює з кримською нерухомістю. Також у випадку подвійного оформлення необхідно двічі сплатити податки та державні мита за відчуження нерухомості».

Наприкінці лютого, до закриття інформації у російському реєстрі, ми вирішили скористатися можливістю та дізнатися долю кримської нерухомості українських посадовців і їх родичів, яку вони декларували у минулі роки. Фігурантами нашого дослідження стали президент, 23 чинних народних депутати і один колишній, який нині обіймає посаду голови сільради на Львівщині, очільники Державного управління справами й Антимонопольного комітету, декілька суддів вищих судових інстанцій та інші високопосадовці.

Виявилося, що дані про їхнє майно переважно взагалі не внесені у російський реєстр. Зокрема, там нема жодної інформації про 130-метрову квартиру Олени Зеленської у Лівадії – тобто вона не оформлювала на неї ніяких документів за окупаційним законодавством.

Або ж посадовці чи їхні родичі справді отримували російські свідоцтва на свою нерухомість, але потім відразу ж чи через певний час її відчужували. Наприклад, у 2017-му продала свою земельну ділянку в курортній зоні Севастополя Ганна Ситник, дружина екс-директора НАБУ Артема Ситника, у 2016-му перейшла у власність росіянки земля під кримським будинком народної депутатки Олени Копанчук. А квартира нардепа Бориса Приходька у Гаспрі вже змінила господарів навіть двічі – спершу на мешканку Криму, а потім на двох громадян РФ. Проте ці угоди не були оформлені за українським законодавством, тому і Ситник, і Копанчук, і Приходько досі вказують цю нерухомість у своїх деклараціях.

Ніхто з них публічно не визнає факту продажу – можливо через те, що тема активів на окупованій території є доволі «слизькою». Артем Ситник ще у 2018-му розповідав, що його дружина лише виписала довіреність розпоряджатися землею своїм знайомим, і якщо її й продали – то хіба вони, жодних грошей сама Ганна Ситник не отримувала. Олена Копанчук у телефонній розмові з нами сказала лише, що землю і будинок у Криму щороку справно декларує, хто значиться власником у російських реєстрах – їй невідомо, й поспішила завершити розмову, пославшись на зайнятість.

З подивом дізнався від нас, що його квартира у Гаспрі йому нібито більше не належить, і Богдан Приходько: «Ні, я нічого не робив. Я не був у Криму жодного разу після анексії, перевіряйте по базам. Це новинка для мене, ніхто там не був, і тим більше я її показую у деклараціях». Потім з цікавістю розпитав, як змінювалися власники у російському реєстрі й сказав, що буде розбиратися у ситуації.

Та одночасно з цим нам вдалося виявити два випадки, коли українські посадовці та їхні родичі продовжують володіти активами в Криму, отримавши на них російські документи. Законом це не заборонено, але виникає багато репутаційних питань. «Чинним законодавством не встановлено відповідальності за внесення даних про нерухомість в російські реєстри, так само як і за відчуження такої нерухомості за російським законодавством. Такі дії в першу чергу несуть репутаційні ризики – якщо ця інформація стане загальновідомою, це неодмінно зашкодить державному посадовцю», – пояснює адвокатка ГО «КримSOS» Анна Рассамахіна.

Кримська нерухомість Богдана Дубневича

Під час минулого скликання Верховної Ради прізвище братів-нардепів Дубневичів запам’яталося у першу чергу гучними корупційними скандалами навколо поставок їх фірмами запчастин для «Укрзалізниці». На останніх виборах молодший Ярослав знову переобрався до парламенту, але невдовзі був позбавлений депутатської недоторканності і зараз проходить обвинуваченим у кримінальному провадженні. Старший Богдан Дубневич зараз очолює Солонківську територіальну громаду біля Львова.

Близько половини обсягу електронних декларацій Богдана Дубневича займає список з понад 40 об’єктів нерухомості. Причаїлися серед них і дві квартири в Криму. Як нам вдалося дізнатися, одна із них у листопаді 2021 року була зареєстрована за російським законодавством. Власником у росреєстрі досі значиться Богдан Дубневич.

Будинок у курортному селищі Кореїз (за адресою Алупкинське шосе, 1а) розташований на самому узбережжі, і щоб опинитися на пляжі, його мешканцям досить вийти на вулицю. Згідно з деклараціями, у 2009 році ця квартира обійшлася Дубневичу в понад 100 тис. доларів за тодішнім курсом.

Коли ми зателефонували нинішньому селищному голові за коментарем, посадовець декілька разів намагався нас переконати, що російському витягові вірити не можна.

• Я ще раз вам кажу – ви вірите російському реєстру? 
• Ну, щоб внести туди інформацію, або ви, або хтось за вашою довіреністю мав звертатися до відповідних органів
• Абсолютно я не звертався, і цієї квартири (нерозбірливо) числиться на сьогоднішній день за мною…
• Вона числиться за вами за українським законодавством. Тобто за російським ви її не перереєстровували?
• Ні, абсолютно
• Можливо, ви виписували комусь якусь довіреність на право…
• Ні, такого не було 

Ще одна, менша квартира Богдана Дубневича площею майже 104 м2 теж розташована на Алупкинському шосе, але вже у будинку під номером 62а в сусідній Гаспрі. Ця багатоповерхівка стоїть хоч і не на березі моря, але до пляжу звідти 10 хв пішки через парк Чаїр – відому пам’ятку садово-паркової архітектури Криму.

На момент купівлі ця квартира коштувала майже 60 тис. доларів. Але жодної інформації про неї у росреєстрі нема – тобто окупаційне свідоцтво про право власності Дубневич не оформлював і продовжує володіти другою кримською квартирою лише за українським законодавством.

Кримська таємниця судді Євграфової 

Міцно пов’язана з Кримом і суддя Вищого спеціалізованого суду Єлизавета Євграфова. Її батько Павло у 1990-х працював спочатку в Секретаріаті Верховної Ради АРК, потім керівником юридичної служби представництва Президента в Криму, а далі став суддею Конституційного Суду України. Ідея піти стопами батька, схоже, давно не полишає і саму Єлизавету Євграфову – два місяці тому вона вже втретє за останні кілька років подалася на конкурс до КСУ.

У своїй декларації за 2022 рік, копія якої є в пакеті документів, суддя вказала, що вона ще з кінця 90-х володіє акціями «Євпаторійської міської друкарні». Після анексії Криму підприємство зареєструвалося за російським законодавством, але інформація про акціонерів у відкритих реєстрах відсутня. Проте у березні 2021 року акціонерне товариство реорганізувалося у товариство з обмеженою відповідальністю – і перелік засновників став публічним. Згідно з витягом із російського ЕГРЮЛу, Єлизавета Євграфова досі залишається власницею 1,65% компанії.

У своєму телефонному коментарі суддя заявила, що взагалі не володіє інформацією, що всі ці 9 років відбувається з її кримськими активами: «Я не знаю, шо там перереєстровано! У мене вдома три бумажки лежать, я не знаю, що там відбувається з тією типографією. Ви це розумієте чи ні? Я не знаю, мені це нецікаво! Коли буде деокуповано, тоді я буду займатися цим питанням».

Вклався у розбудову Криму і чоловік Євграфової Олександр Стефанович. Хоча у 2013-2014 роках його офіційна зарплатня складала всього лиш 30 тис. грн на рік, це не завадило йому тоді купити дві земельні ділянки у Коктебелі та Штормовому загальною вартістю майже 900 тис. грн. І на обидві після анексії були оформлені російські свідоцтва про право власності.

Шістьма сотками у Коктебелі, згідно з росреєстром, Олександр Стефанович володіє і досі. До моря поруч, тому не дивно, що більшість споруд на тій та сусідніх вулицях – це міні-готелі та гостьові будиночки. Більше того, на панорамах Яндексу можна побачити, що на ділянці Стефановича також щось будується.

Право власності на недобуд було оформлене на чоловіка судді у травні 2018 року. Його площа, згідно документів, складає 136 м2. Але схоже, що це саме той випадок, коли російським реєстрам вірити не можна – наші заміри на Google.Earth показали приблизно 250 м2. До того ж, як видно на фото із Яндексу, будівля планується як мінімум двоповерховою. Тобто площа завершеного об’єкту може збільшитися у кілька разів.

За законом, посадовці мають декларувати не лише готову нерухомість, але й також недобудовану, яка належить їм або членам родини. Але жодної згадки про будівництво в Коктебелі в деклараціях Єлизавети Євграфової нема. Пояснила вона це вже традиційно – нічого не знає. Хоча випадково обмовилася, що в Криму її чоловік востаннє був у 2019 році. Коли ж ми зателефонували самому Олександру Стефановичу, він, щойно почувши питання, відразу ж кинув слухавку.

Можливо, допомогти судді з чоловіком з’ясувати долю бізнесу й нерухомості на півострові могла б її мама Олександра Бєлогубова. За інформацією проекту «PROSUD», після анексії у 2014 році, жінка продовжувала регулярно їздити в окупований Крим і в Москву. Судячи з “Однокласників” Бєлогубової, як мінімум до початку повномасштабного вторгнення вона не приховувала своїх проросійських поглядів – щороку вітала своїх друзів з «Днем России» і навіть поширювала пропагандистські картинки, що українці є «штучною нацією».

У лютому 2014 року мати судді також стала власницею 662-метрового готелю «Iskander» у селищі Курортному, який працює і досі. Але тепер у відгуках на Яндекс.Картах його власницею називають не Олександру Бєлогубову, а жінку на ім’я Вікторія.

Як нам вдалося дізнатися з російських баз даних, телефонний номер готелю належить Вікторії Володимирівні Яловезі. У 2017 році вона зареєструвалася в Криму як індивідуальний підприємець з основним видом діяльності «готелі та інші місця тимчасового проживання». А в травні 2021-го ця сама жінка стала новою власницею іншої земельної ділянки Олександра Стефановича у Штормовому, але підстава переходу прав у російському реєстрі не вказана.

У соцмережах родичів Вікторії Яловеги можна зустріти її фото з «Іскандеру» –  тобто готелем опікується справді вона. Але офіційною власницею в українському реєстрі досі залишається Олександра Бєлогубова. У російський реєстр інформація про готель не внесена, а земля під ним у 2021 році відійшла окупаційному муніципальному утворенню «городской округ Феодосия Республики Крым». Тому питання, чи дійсно родина судді Євграфової позбулася свого кримського готелю, чи Вікторія Яловега лише виконує роль «хранительки активів», залишається відкритим.