В мене був шок. Реально відкрила рот і мовчки стояла. Коли зайшла за браму і побачила, що на місці нашого місцевого озера просто суха земля, пісок.
Так і простояли з малими на піску, з відерками та остиглою піцою.
Добре, що малі ще нормально не говорять, бо було б як в анекдоті: тато, а де море?
Дізналися, що тут буде мегакрутий спорткомплекс, якісь бази, басейни, які збудує наш місцевий олігарх. Воно може й добре буде, але відверто шкода.
І не стільки , що більше не можна буде “зранку встав, поснідав і на озеро”, а це за 5 хв від дому. Сумніше від того, що ти як і тисячі інших людей – просто пішак на полі , який має підлаштовуватись під забаганки та бажання окремої важливої персони. А як не подобається – “давайдасвіданія”
Відчуття, що права твої мізерні, як ті піщинки на порипаному висушеному дні.
