Місто-сад Кастелівка: утопія чи реальність

Після пожежі 1527 року до Львова приїхало багато чужоземців з метою його відбудувати. Це сприяло поширенню чуток про Львів, прекрасний, наче перлина серед раю, тож продовжували прибувати італійці. Не всі вони вмістилися в середмісті, то відповідно розселилися за його межами. В міських актових книгах XVI століття згадується будівничий Захаріаш Кастелло з Лугано на прізвисько Справний, у XVII-XVIII століттях фігурують архітектори Томаш, Матеуш та Антоній Кастелло, що оселилися на захід від Вульки. Від маєтків їхніх не залишилося і сліду, численні нащадки розпорошилися світом, натомість топонім цей міцно закріпився на львівських мапах та в пам’яті львів’ян.

Географія Кастелівки

Місцина ця займає західну околицю Львова, сусідячи з Вулькою, Новим Світом та Байками. Самі назви дільниць поруч вказують на дикий характер місцевості. Адже Байки означають «балки» («яри») або «баюри» («болота»), а Новий Світ асоціювався з відкриттям Америки – нового континенту, що лежав на захід від Європи.

У путівниках ця місцевість вважалася нездоровою через болота та їхні випари, складний рельєф та близькість Городоцького цвинтаря. Проживати чи заходити сюди вважалося небезпечним, розташування дільниці локалізувалося як «там, де дідько сказав надобраніч», а при зустрічі, як писав Адам Краєвський, тут годилося говорити: «Аве, ті що йдуть на смерть, вітають тебе».

Посередині Кастелівки ХІХ – початку ХХ століть лежав великий Собків став, поруч текла Вулька, яка трохи далі впадала у величезний Пелчинський став з купальнями, а ще далі за Собковим ставом вздовж Вульки були два стави Свитязь. На захід розташувалися великі стави домініканців, що мали там свої господарства, відповідно топонім вулиця Глибока виник тому, що то була єдина височина-прохід між тими ставами. Люди з ХІХ століття не упізнали б тепер цієї локації. Від Вульки, ставів та боліт не залишилося і сліду, єдиним спогадом є відкриті басейни спорткомплексу «Медик».

Захаревич і Левинський – учитель та учень

Різниця у віці між цими визначними особистостями – 15 років. Юліан Захаревич – геніальний будівничий і ректор Політехніки, шановний професор, в якого було сотні учнів. Іван Левинський – дуже впертий і здібний, малого зросту горбань, який змалку вирішив, що буде інженером, будівничим, архітектором. І він ним став, а також чи не найвидатнішим підприємцем та меценатом Львова.

Коли вони зустрілися, Захаревич розпізнав у цьому дрібному вбогому студентові того, хто йому допоможе у реалізації планів. Хто буде не лише найздібнішим учнем, але й найкращим партнером і приятелем.

Отож Захаревич і Левинський вирішили перетворити малопрестижну дільницю на квітучий сад. До того ж вони розуміли неминучість цієї акції. Адже місто розвивалося шаленими темпами. Новозбудована Політехніка постала на його кордонах, треба рухатися далі.

Так ці двоє партнерів у 1880-х розробили план міста-саду, де мало розташуватися аж 64 вілли. Звісно, вони не могли збудувати все це одразу, аж таких фінансових можливостей не було. Архітектори викуповували одну чи кілька парцелей, де споруджували віллу, яку продавали. Дуже швидко цей проєкт набув загального зацікавлення, став комерційно успішним, і Кастелівка почала розбудовуватися колосальними темпами.

Концепція міста-саду та її втілення у Львові

Концепцію міста-саду сформулював англійський філософ Ебенізер Говард у 1898 році, але ідея витала повітрі вже раніше. Суть її полягала в тому, щоб поєднати в одне всі позитивні риси міста (наявність робочих місць та інфраструктури, близькість усіх локацій) та села (свіже повітря, природа, власне подвір’я, відсутність близьких сусідів). Юліан Захаревич був настільки переконаним апологетом цієї концепції, що відмовлявся будувати чиншові будинки, вважаючи їх ледь не архітектурним злочином. Адже там люди мешкають в однакових квартирах, а однотипне середовище породжує нудьгу і депресію. Саме Захаревич був ідейним натхненником концепції міста-саду, бо одразу після його смерті Кастелівка почала забудовуватися багатоповерхівками. Натомість син Захаревича Альфред кілька років підтримував концепцію батька, будуючи на Кастелівці прегарні вілли в стилі ранньої сецесії.

Місто-сад Кастелівка отримав завдяки проєкту Захаревича і Левинського дві дуже цікаві локальні особливості. По-перше, це закладення як головної осі дільниці вулиці На віллах (теперішньої Котляревського) з багатьма поворотами, що надало надзвичайно мальовничого вигляду околиці. Адже коли є поворот, то не знаєш, що ховається за ним, це пробуджує цікавість, а дорога здається пригодою.

По-друге, це розташування Кастелівки на своєрідному плато над Собковим ставом і басейном Вульки. Воно давало естетичні та функціональні бонуси. Кожна з вілл мала свій особистий вихід до води та місце для припинання власного човна. А зі ставу вілли сприймалися як надзвичайно гармонійне видовище, подібно до Акрополя, розташованого на пагорбі в Афінах.

Архітектура Кастелівки

Хронологічно, а також стилістично та функціонально архітектуру Кастелівки можна поділити на декілька груп.

Передусім, це унікальні мальовничі романтичні вілли авторства Захаревича і Левинського. Кожна з них має унікальний вигляд і планування, оскільки створювалася у співпраці з конкретними замовниками, які розповідали, скільки їм треба кімнат, де вони хочуть сходи, а де кухню та вітальню, а скільки їм треба поверхів, де буде кімната пана, а де пані, і де мешкатимуть діти. Вілли ці будувалися у мальовничому стилі, т. зв. “піттореск”, що визначався асиметричною композицією, експресивним силуетом та використанням відкритих поверхонь будівельних матеріалів. Тобто будиночки були кольорові, тішили око червоними цегляними стінами з візерунчастим муруванням, дерев’яними ґанками та причілками, мереживним ковальством, барвистою дахівкою, майоліковими вставками. В інтер’єрах вілл встановлювалися барвисті печі, керамічні плитки підлоги та візерунчасті паркети, вітражі й травлене засклення. Фактично усі ці матеріали виготовлялися або продавалися на фабриці Левинського, розташованій зовсім поруч. Металевими елементами опікувався знаний коваль, партнер Захаревича та Левинського Ян Дашек, який неподалік теж мав власну фабрику.

Говорячи про мальовничу архітектуру вілл, не забуваймо про край важливий їхній елемент – вежі. Саме вони створюють отой романтичний силует невеличкого замка. У вежах будівель кінця ХІХ століття не було ані кімнати принцеси чи лабораторії алхіміка, ні оборонного пункту чи каплички, як нам хотілося б. Ці вежі створені лише для образу, для враження. Щоби людина з дня в день, занурюючись у свою рутинну діяльність, знаходила розраду, споглядаючи вежі та уявляючи себе у мандрівці.

Будинки авторства Альфреда Захаревича відрізняються простотою та лаконічністю форм, суцільним обличкуванням цеглою (як вілла Я. Дашека) та загалом пошуками Нового стилю, не пов’язаного з його ранніми декоративними варіантами.

Проте вже 1898-му, в рік смерті Захаревича, Кастелівку почали забудовувати чиншовими кам’яницями, дуже красивими, але з багатьма поверхами та фактично типовими помешканнями. Передусім то був будинок «Під павичем» Карла Боубліка, далі виникли цілі квартали експериментів архітектурного бюро Івана Левинського у різних варіантах сецесії. Левинський не розмірковував багато про правомірність спорудження таких комплексів у вілловій дільниці, а лише йшов у ногу з часом, намагаючись задовольнити потреби міста у розселенні мешканців.

Після І Світової війни та ліквідації Пелчинського ставу черга дійшла і до Кастелівки. Її нижню частину разом з Собковим ставом осушили для будівництва там комплексів у модерністичній стилістиці. Це були три-, чотириповерхові стильові будинки з невеликими палісадничками, завкругленими балконами і терасами, круглими та квадратовими вікнами й порталами, що провадили до стильових інтер’єрів. Невеличкі, але дуже комфортні квартири задовольняли всі потреби львів’ян 1930-х, ці будинки були обладнані власними котельнями, пральнями, внизу містилися ресторани домашньої кухні для мешканців. Цікаво, що вулиця Кастелівка з’явилася саме в нижній, пізній частині дільниці.

Відомі мешканці Кастелівки

Фактично одразу Кастелівка завоювала серця львів’ян своїм вдалим планом дільниці та унікальними проєктами привабливої і цілком бюджетної віллової забудови. Звісно, люди селилися тут також через близькість до місця праці й дружні стосунки з архітекторами дільниці. Наприклад, на Кастелівці оселився і будівничий першого львівського вокзалу Людвіг Вєжбіцький, приятель Юліана Захаревича.

Неподалік від фабрики і бюро Івана Левинського оселився один із провідних архітекторів бюро Михайло Ковальчук. Він тричі будував нову віллу, намагаючись якомога точніше матеріалізувати свої вподобання. Завелика, замала, задалеко від фабрики та заблизько, аж поки таки не зупинився на «Подолянці», збудованій вже за межами Кастелівки, на Францівці.

На численні вимоги родини, що втомилася від життя при фабриці, на Кастелівці спорудив свою віллу коваль Ян Дашек. Аби розмістити усе своє сімейство він збудував довжелезний будинок, що тягнеться в глибину ділянки. Вілла ця опинилася фактично навпроти фабрики Левинського та недалеко від фабрики власника вілли. Усе ковальство до своєї вілли Дашек зробив власноруч. Передусім тут вражають величезні натуралістичні кронштейни з ірисами та кований дашок входу, що первісно мав суцільне засклення, подібно до Кришталевого палацу в Лондоні.

До топ-трійки вілл як Кастелівки, так в цілому львівських, входить вілла архітектора та професора Політехніки Яна Саса-Зубрицького, де проєкт Левинського і Захаревича отримав розроблене власником унікальне дерев’яне оздоблення у гуцульському стилі – веранди, ґанок, балкони, причілки, фахверкові елементи. Ця вілла досі зберігає свою автентичність, завдяки тому, що там мешкає внук колишнього власника. У будівлі збережено фактично все, включаючи флюгер з родинним гербом Сас, керамічну шишку фабрики Левинського на завершенні даху і навіть зелений колір столярки.

Сумною славою оповита вілла ректора Політехніки Плаціді Дзєвінського. Мініатюрна, з надзвичайно вдало знайденим силуетом, розкішною керамікою та давньою гліцинією, що навесні оповиває її рожевим шатром, вілла є своєрідною візитівкою Кастелівки. З приходом радянської влади віллу зайняв колекціонер Микола Островерхов. Він, користуючись безвихіддю мешканців, які вимушено залишали Львів, скуповував у них за безцінь антикваріат і твори мистецтва. На щастя, колекція Островерхова після його смерті таки залишилася у Львові, хоча і розпорошена по кількох музеях.

Віллою, яка заслуговує окремого дослідження, є славнозвісна «Юльєтка», споруджена творцем Кастелівки Юліаном Захаревичем для себе та своєї родини. Це програмний твір майстра, в якому він втілив концепцію будівництва, співзвучну з ідеями Arts & Crafts Movement. «Юльєтка» декларувала своєрідне закінчення стилю ХІХ століття, який закінчився у Львові зі смертю самого архітектора.

Кастелівка тепер: місто чи сад?

Серед львів’ян побутує думка, що мешкати на Кастелівці дуже престижно. Такий добрий, зелений, тихий район, повторюють усі за звичкою, хоча затишок вже давно порушений трамваєм, що сновигає звивистою вулицею Котляревського. У нижній частині дільниці з’явилися багатоповерхові комплекси, які часом заблизько присуваються до віллової забудови. Колись з Вулецьких пагорбів розкривалася казкова панорама на Кастелівку з десятками шпилів, башточок, фронтончиків, а деякі найгарніші вілли впізнавалися особливо. Тепер ця панорама змінена через багатоповерхівки, за однією з яких майже сховалася і вілла «Юльєтка». Пам’яткоохоронці намагаються врятувати окремі об’єкти, натомість наймудрішим тут, мабуть, рішенням було би включення всієї дільниці до спадщини ЮНЕСКО як цілісного містобудівного комплексу.

Окремі найгарніші вілли чекають на своїх меценатів для їхньої реставрації та влаштування там архітектурно-мистецьких й історико-меморіальних музеїв. Наприклад, вілла Дзевінського могла б стати музеєм Кастелівки, вілла Розвадовського – музеєм Розена, в «Юльєтці» міг би бути розкішний музей Юліана Захаревича – творця і натхненника Кастелівки. А де ж тоді музей Івана Левинського, спитає небайдужий читач. Звісно ж, на його фабриці, але про неї має бути окрема історія.