Метаморфози львівських вулиць. Алея проспекту Шевченка

Одним із улюблених прогулянкових місць львів’ян є алея проспекту Шевченка. Будучи своєрідною альтернативою до головної алеї проспекту Свободи, вона причаровує своїм спокоєм та затишком. Проте, це тихе місце впродовж, порівняно короткої, своєї історії зазнало кількох метаморфоз, перш ніж отримало звичний нашому оку вигляд.

Проспект Шевченка, на якому власне й знаходиться згадана алея, бере свій початок ще з далекого XV століття, іменуючись у ті часи вулицею Гарбарською. Тоді це була другорядна вуличка, що знаходилась поза межами міських укріплень. Навіть на жодному міському плані, аж до XIX, вулиця Гарбарська не була позначена.

Вперше згадана вулиця з’являється на планах міста в 1844 році, змінивши до того часу свою назву на вулицю Святого Яна. Але, історія славнозвісної алеї бере свій початок ще пізніше. Річ у тім, що до кінця XIX ст. вздовж сучасного проспекту Шевченка протікала ріка Полтва. Лиш впродовж 1885-1886 її було сховано під землю.

В 1887 році, на місці, де колись протікала ріка, головним міським садівником Арнольдом Рьорінгом було облаштовано нелінійний бульвар, котрий складався із окремих трапецієвидних «острівків» із округленими кутами. Практично усю площу так званих «острівків»займали клумби, а тому прогулятись вздовж них було неможливо. Однак, уже тодібули встановлені перші лавочки, а тому з’явилася можливість посидіти в тіні і затишку, які створювали насаджені в цьому місці тополі, ялинки та клени. В 1901 році, посеред найменшого «острівка» встановлено пам’ятник польському поетові Корнелю Уєйському.

У 1906 роціАрнольд Рьорінг разом із Альфредом Захаревичем модернізували бульвар. Вісь нинішньої вулиці Дудаєва була продовжена алеєю, що проходила новоствореною центральною овальною клумбою до головного входу будинку Торгово-промислової палати (тепер будівля Львівської обласної прокуратури).

Останньою ж зміною в екстер’єрі бульвару, за часів австрійського панування, була поява, десь перед 1914 роком,будки невідомого нам призначення.

В 1922 році, тепер уже польська влада міста вирішує реорганізувати бульвар, перетворивши його на пішохідну алею. Для цього довелося викорчувати усі дерева та забрати клумби. Окремі острівки були з’єднані до купи. І тільки залишений без змін проїзд навпроти вулиці Зіморовича (Дудаєва) розділяв новостворену алею на дві частини. По обох її сторонах були висаджені італійські тополі (усього 72 штуки).

В цей же час в південному кінці алеї, на місці лавочок, поруч з уже згадуваною будкою, було поставлено газетний кіоск. Проте, простояли вони там тільки до першої половини 1930-х років.

На світлинах 1936-1938 років їх місце займає округла клумба. В ці ж роки клумби біля тополь дещо розширили, звузивши таким чином пішохідну частину.Характерною особливістю алеї за часів польського панування, була повна відсутність лавочок.

За радянських часів алея на проспекті Шевченка зазнала небагато змін. Висаджені ще за польських часів тополі уже значно підросли, створюючи тепер додаткову тінь та затишок. Зважаючи на це вздовж алеї було встановлена кілька лавочок. В 1946 році пам’ятник Корнелю Уєйському було демонтовано та передано полякам.

В 1950-х роках було ліквідовано проїзд навпроти тодішньої вулиці Лєрмонтова (Дудаєва), тож алея тепер стала повністю суцільною. В 1970-х роках в її південному кінці, посеред округлої клумби, з’явилась кам’яна чаша на постаменті.

Сучасного ж вигляду алея отримала тільки за часів незалежної України. В 1997 році було викорчувано тополі, а на їх місце засаджено кулясті клени. Кам’яну чашу замінили на тумбу оголошень.

Помітно збільшилась, в порівнянні з радянським часом, кількість лавочок, завдяки чому дана алея і стала місцем для спокійного і тихого відпочинку посеред гамірного центру нашого міста.

Володимир ПРОКОПІВ Джерело