Завдяки кіноепопеї про Джеймса Бонда ми уявляємо собі роботу шпигуна як нескінченні перегони на розкішних авто чудовими містами, а ще великосвітські вечірки з вишуканим алкоголем. Ну і неодмінно – багато любові з найекзотичнішими красунями. Але насправді шпигуни трохи зовсім не цим… Ну майже.
Джерело: 5.ua.
Були, звичайно, суперсексуальні суперагентки, на зразок Мати Харі. Але жінки-розвідниці – і шпигунська тактика під назвою “медова пастка” – це окрема історія… Зараз же зупинимось на розвідниках-чоловіках…
Був один розвідник, для якого усі найкрутіші витівки Джеймса Бонда – як дитяча длубанина в носі, а кіношні вечірки – марудна тінь гримучих паті нашого львів’янина.
Так. Один із найуспішніших шпигунів в історії – наш земляк. Син львівського інженера вів життя гульвіси-аристократа, і його любив цілий гарем неймовірних красунь із вершків суспільства. А ще він здобував найбільші таємниці і водив за ніс три найпотужніші розвідки світу.
Він походив із роду збіднілих польських шляхтичів гербу “Наленч” із Немирівщини (нині – Вінницька область). Значення герба – з рогами і дівчиною – нас не дуже цікавить, але назву – Наленч – запам’ятаємо.
Народився він у грудні 1896 року у Львові, як кажуть, ще за бабці-Австрії. Звали його Єжи Ксаверій Францішек Сосновський. Але сам він себе називав простіше – Юрек.
Мешкав у батьківському будинку по вул. Потоцького, нині – Генерала Чупринки. Ледве встиг закінчити гімназію – як почалася Перша світова війна. До війська пішов добровольцем, в улани.
Воював проти росіян, здобув шість орденів і медалей.
Опанував іще три, як зараз кажуть, військово-облікові спеціальності – кулеметника, пілота і повітряного розвідника. Долетів аж до Одеси – у складі австрійських військ за Брестською угодою з УНР.
Після розпаду австрійської армії – пішов до польської. Воював проти більшовиків, 1920 року визволяв від них Київ. Серед цих уланів на параді Хрещатиком проїхав і Юрек.
Після відступу обороняв Замостя разом з українською дивізією Марка Безручка. Взяв участь у контрнаступі і розгромі Кінної армії Семена Будьонного.
Знову здобув цілий жмут нагород. Серед них – найвищий орден Речі Посполитої, хрест “Віртуті Мілітарі”.
Після відбиття навали більшовиків польський лідер Юзеф Пілсудський розпочав свою маловідому і достатньо ганебну війну проти братньої Литви. Чому ганебну? Бо визнавши кордони сусідів, які самі щойно визволились із-під російської окупації, влаштував там свою “ДНР” – з мазуркою й уланами.
Пілсудський діяв доволі грубо. Він імітував повстання однієї зі своїх власних дивізій. Вона начебто самовільно захопила Вільнюс і навколишні землі й проголосила там нову державу – т. зв. “Республіку Серединної Литви”. Та проіснувала лише 2 роки, а потім – після референдуму, звичайно ж – попросилася до складу Польщі.
Міжвоєнною столицею Литви став Каунас. А ще, задля помсти полякам, литовська влада єдиною у світі на державному рівні підтримувала Організацію українських націоналістів.
Та повернімось до Юрка. Він теж був у Вільнюсі – але вже не як солдат, а як розвідник. Чим займався – невідомо, але, напевно, успішно, оскільки гібридна операція закінчилася так вдало.
Саме з цього часу ротмістр кавалерії Юрек Сосновський і “подавсь у шпіони”. Та ще й в армії не прижився – бо відбив наречену у свого командира полку Юліуша Роммеля.
Тож Юрку довелося переводитися подалі від конкурента. А саме у 2-й розвідувальний відділ Польського генштабу, так звану “Двуйку”. Офіційно ж він узагалі демобілізувався і зайнявся кінним спортом. Брав участь у перегонах у Парижі і Берліні, тренував польську олімпійську команду. Обрав нове ім’я – на німецький лад, бо з польським могли бути проблеми.
Юрек узяв собі псевдонім досить піжонський – Георг Ріттер фон Наленч – за назвою родинного герба. Під виглядом аристократа-спортсмена добре засвітився в Європі, потім остаточно переїхав до Берліна, де приступив до розвідувальної роботи. Мету мав найблагороднішу – дізнатись, чи не готує Німеччина нову війну. Грошей на це польський Генштаб не шкодував, тож жити шпигунська сім’я мала просто в розкоші.
От тільки коли робота почалась – жінка одразу його кинула. Бо той узявся вербувати агентуру не серед офіцерів і генералів, а серед їхніх дружин, коханок і секретарок. Ну як… вербувати… так само, як здобув дружину.
Першою перед галантним Ріттером (нім. “лицарем”) не встояла баронесса Беніта фон Фалькенгайн, невістка начальника німецького генштабу.
Другою стала Ірен фон Єна, донька генерала і працівниця бюджетного відділу Міноборони. Вона ненавиділа поляків, тож спочатку Юрек представився їй британським журналістом Джорджем Грейвзом. Але потім дівчина так закохалась, що прийняла все.
Дівчата були подругами, і знали про стосунки одна одної, проте чомусь із цим мирились. Сосновський же був із ними абсолютно чесним – і розповів, що вони тепер агентки польської розвідки.
Про це написав у мемуарах начальник нацистської розвідки Вальтер Шелленберг. Хто дивився серіал про Штірліца, той пам’ятає це ім’я.
Так от, Шелленберг написав: “Він розповів їм про справжню мету свого завдання і повідомив, що якщо не впорається – його понизять і відправлять у піхоту. Сосновський досяг своєї мети, вміло спекулюючи на почуттях дівчат – жодна з них не хотіла втратити коханого”.
Мало того, вони ще й приводили до нього нових подруг. Ренату фон Нацмер з армійської інспекції, якою керував творець німецьких танкових військ Гайнц Гудеріан. Їй Юрек теж спочатку представився англійським журналістом-розслідувачем.
Потім у його агентурному списку з’явились Лотта фон Леммель, Гізель Мальхіус і Ізабелла фон Таушер – теж із міністерства оборони.
Цікаво, що Юрек не змушував дівчат зраджувати Батьківщину. Навпаки, він казав їм, що розслідує діяльність московської агентури в Німеччині, яка звідси хоче розпалити чергову Світову війну. І це виявилось правдою – та ще й якою!
Дівчата у своїх корсетах – щоб не пом’яти – виносили йому з роботи документи. Він ті корсети знімав, а потім, після… всього, документи фотографував і віддавав назад, щоб не “попалили”.
А в них – про таємні німецькі полігони в СРСР, де Гудеріан із поплічниками вчились вести маневрену війну. А ще туди їздили військові льотчики і розробники хімічної зброї. Більшовики ж таємно бували в Німеччині. Зі стенограм Юрек дізнався про візит до Берліна радянського начальника Генштабу маршала Тухачевського. І що він, від’їжджаючи, оголосив тост: “За нашу наступну зустріч вже незабаром – наприклад, у Варшаві”.
І на додачу Юрек здобув нечувану річ – повний план бойового розгортання німецької армії у випадку війни з Польщею. Тут було все те, що потім сталось 1939-го – швидкий наступ кількома колонами на Варшаву і кількамісячна пасивна оборона на Заході.
Згодом, уже після війни, історики визнають “гарем Сосновського” найефективнішою агентурною мережею в Німеччині. Крім того, вона була ще й найдорожчою – з’їла понад мільйон марок, половину бюджету польської розвідки.
Пілсудський, який знав Юрка особисто, був у захваті від його роботи. Але потім старого маршала на певний час усунули від влади – і почались якісь нездорові речі.
Юрек вимагав за здобуті сенсаційні документи додаткових гонорарів. Але польська розвідка раптом почала сумніватися – і грошей не дала. Все тому, що раніше купила за 10 тис. доларів підробні німецькі плани у якогось шахрая на прізвисько Шрек.
Потім йому почали урізати фінансування, а агентесс назвали фікцією. Мовляв, Юрек вимагає з центру грошей на неіснуючих людей і торгує фальшивками.
Йому ж гроші були вкрай потрібні – бо на них він давав пишні бали, куди приходили цікаві для розвідки люди. А ще підкуповував агентів своєї статі, на яких чари ротмістра не діяли. Наприклад, Гюнтера Рудлофа. Той був офіцером німецької контррозвідки і мав завдання стежити за Юрком. Але програв у карти і потребував грошей. Тому радо сам став польським агентом – щоб і далі мати що програвати.
Але часи змінювались. До влади в Німеччині прийшли нацисти, і за Юрком почала полювати не тільки армійська контррозвідка, але і новостворене гестапо. Звідти почали засилати агентесс. У звітах Сосновський назвав їх фрау фон Бокельман і фройляйн де Камп. І він їх перевербував! Ну… перевербував.
Потім до нього підіслали ще одну агентку – угорську акторку і танцівницю Леа Ньяко. Та сама попередила, що працює на гестапо, мовляв, не має іншого виходу. Але він все одно її завербував.
Але загалом вся конструкція мережі з коханок почала тріщати. Ревнива графиня Анналіза фон Бохольц дала інтерв’ю берлінським газетам, де назвала Юрка вкрай підозрілим іноземцем. Випадкова коханка, молода баронесса Ксенія фон Гоєр, погодилася сама шпигувати за шпигуном.
Остаточний компромат гестапівці здобули не через жінок – а через фальшивого агента французьких спецслужб, із яким Сосновський радо поділився інформацією.
Це був уже 1934-й – 9-й рік його роботи в Берліні. Юрек розумів, що крах неминучий, а польський штаб веде себе дивно. Тому Сосновський почав розсилати копії своїх здобутків союзникам – французам і британцям. Щоб створити суспільний резонанс, окремі сенсаційні шматки публікував у пресі. Саме так, як зараз іноді змушені робити українські волонтери.
Зрештою, Юрек відіслав до Польщі агентів забезпечення і ще одну досі не згадану дівчину – зв’язкову Муру Рунге. Сам затримався лише на добу, бо влаштував чергову грандіозну вечірку. Для неї орендував не абищо, а велику залу Берлінської опери. Туди запросив не тільки знать і артистів, але й знайомих офіцерів армії та розвідки.
Та нестримний львів’янин уже дістав гестапо настільки, що загребли геть усіх. Більшість гостей були випадковими, але попались і кілька агентесс. Юрка й Ірен фон Єна засудили до довічного ув’язнення, а баронессу фон Фалькенгайн і Ренату фон Нацмер – до страти диким способом – відрубуванням голови. Не допомогли ні спроби Сосновського заочно одружитись із баронессою, щоб зробити її іноземкою, ні прохання про помилування на ім’я Гітлера.
Незабаром Сосновського обміняли на спійманого німецького шпигуна. Але в Польщі на нього чекала не винагорода, а тюрма. японад рік тривало слідство, ще рік – судовий процес. Протести, голодування і спроба самогубства не допомогли. Бо, як казав про тодішню Польщу сам Пілсудський: “Нація чудова, от тільки люди – курви!”
Юрка звинуватили у розбазарюванні держкоштів і постачанні фальшивої інформації. А потім бахнула війна – і все відбулось так, як він попереджав. Блискавичне німецьке вторгнення у співпраці з Москвою, і дивна війна на Заході. Однак він про це не дізнався, бо помер.
А помирав Юрек – так як і кохав – багато і часто.
Польські конвоїри вивезли його з Варшави в напрямку Румунії, але під Яремчем застрелили. Про що доповіли керівництву.
Та “розстріляного” Сосновського підібрали гуцули і віднесли до лікарні. Бо він був ще живий. Його знайшли НКВДисти і відвезли до Москви, потім до Саратова. Там він оголосив голодування і помер 16 травня 1942-го, написали російські історики. Ні, 26 травня – уточнили в МЗС РФ на запит Польщі 1998-го.
Та нічого він не помер – запевнила радянська розвідниця Зоя Воскресенська, яка допитувала Юрка на Луб’янці.
Сосновського вона побачила таким: “Це був ас 2-го розвідвідділу польського генштабу. Наглядач привів його з внутрішньої тюрми. Високий на зріст, спортивної статури чоловік років під сорок із вишуканими манерами. Навіть казенний вафельний рушничок взяв і з шиком пов’язав собі на шию”.
Зоя пише: Юрек зрозумів, що тепер у них спільний ворог – нацизм, і передав їй кількох своїх вцілілих агенток у Берліні. Сам вербував поляків для НКВС. Потім вступив до польського війська – і загинув при штурмі Варшави 1944-го. Не просто загинув, а був по-зрадницьки розстріляний Армією Крайовою, уточнює у своєму щоденнику перший голова КДБ Іван Сєров.
Не Армією Крайовою, а Хрущовим 1945-го – раптом видає начальник управління розвідки НКВД Павло Судоплатов.
Так, стоп. Це все кадебісти і російське МЗС. Підстав їм вірити – нуль, тим більше, коли вони настільки суперечать одне одному. Польський генерал Мечислав Борута-Спегович був на Луб’янці, але вирвався на Захід. Пригадував, що бачив Юрка у тюрмі. Той сам попередив: удає співпрацю з НКВС, і закликав Мечислава не здаватись.
Потрапив до НКВД, вдав співпрацю, загинув. Але і це було б надто просто для нього. У своїх мемуарах польський дипломат Ян Дрогойовський пише, що в кінці війни Сосновського бачили в Берліні, а звідти він подався на захід: “Я сподівався зустріти його в Ефіопії або, наприклад, у Болівії. Та досі, однак, ще не стикався з цим персонажем, який неначе вийшов із кінофільму”.
Із кінофільму – безперечно, зі страшенно закрученого шпигунського трилеру з елементами еротики. Але справжній його сценарій ми прочитаємо, лише коли увірвемось до архівів ФСБ. Або якийсь Юрек зі Львова пере… хмхм… вербує там всіх секретарок і вивезе усі таємниці.
