Старша жінка, простий робітник (без власного авта) чи мама дитини з особливими потребами не запам’ятають Садового як мера, який «зробив дороги». Вони запам’ятають його як мера, який не те що не покращив, а – навпаки – поглибив проблеми з громадським транспортом, бо це те, із чим вони зустрічаються щодня!
До запаморочення гостро стоїть проблема із пільговиками. Надзвичайно прикро постійно спостерігати, як водії ігнорують зупинку, якщо на ній стоїть лише старенька бабуся. Або як водій зупиняється поза межею «кишеньки» для зупинки (порушуючи ПДР) лише для того, щоб висадити пасажирів і зачинити двері просто перед носом інваліда із палицею, який ледве дошкутильгав до маршрутки цих 50 кроків, але, як виявилося, надаремно…
Це дуже ницо – принижувати людей за будь-якою ознакою (в тому числі тих, які мають право на пільговий проїзд). Невирішене питання з пільговиками – це зайвий привід робити ворожнечу між людьми – водіями і пасажирами, кожна із сторін має свою правду, усім важко. Але, на жаль, часто люди накидаються одне на одного, наче вовки. Тож із цим треба щось робити, треба знищити проблему.
Але це ще не все. Перенісши кінцеву зупинку частини міжміських маршрутних транспортних засобів на АС «Західну», що на вулиці Городоцькій, ніхто, втім, не подумав збільшити кількість маршруток, які вже звідти повезуть додаткову (чималу) кількість пасажирів на ту ж таки Привокзальну. Можливо, і непогана ідея, якби з АС пустили багато маршруток у всіх напрямах Львова (але ні – немає ані, скажімо, на Левандівку, ані на Рясне, Личаківську чи Сихів).
Уявіть собі: всі пасажири, які їхали колись із ближніх міст і сіл на Привокзальну, аби продати городину чи молочну продукцію, зійшли на АС «Західна», пересіли на іншу, вже міську, маршрутку, а тим часом люди, які живуть, наприклад, вздовж вулиці Городоцької просто фізично не зможуть сісти у маршрутку, бо там уже ЗАЙНЯТО!
Особисто я щоранку змушена добиратися на вулицю Личаківську із, приблизно, середини вулиці Городоцької (зупинка вул. Вівсяна, колишня – Арлекіно), двома маршрутками. Звідти їдуть лише три маршрутки: 184а, 156, 28, які фактично дублюють одна одну: центр, Чорновола. І всі вони теж, до речі, не обмежуються Львовом – починаються у Рудному, Зимній Воді.
Я як мама особливої дитини просто обурена. Зранку (читай: у час-пік) ми повинні потрапити до школи. Ми чекаємо до години часу, щоб увіпхатися у автобус. Ми пробували виходити на півгодини швидше і на півгодини пізніше, але це аніскільки ситуацію не змінило: п’ять маршруток проїздить, не зупинившись, шоста (така ж переповнена) зупиняється, і я силою заштовхую свого сина до середини, мене ж затискає дверима, але я задоволена, бо хоч якось, та їду. І так ЩОРАНКУ.
Люди стоять так щільно, що і звичайній людині паморочиться у голові, а як себе почуває мій син, у якого аутизм, ви можете лише уявити. А ще люди штовхаються, наступають на ноги, розчищають собі шлях ліктями, лаються, зляться. Я знаю, що наші люди не погані і не злі, просто жодна людина не зможе без негативних емоцій стерпіти таке – не побоюсь цього слова – знущання.
Банально, але справедливішого не вигадаєш: якби чиновники поїздили б отак, як їжджу я і тисячі інших мешканців, у маршрутках протягом тижня, то проблема була б вирішена дуууже швидко. Треба пересадити їх із розкішних автівок до автобусів. До речі, плачевна ситуація у дуже багатьох районах Львова!!!
Львів відкритий для світу? Львів – це Європа? Так, для туристів Львів виглядає чудовим містом. Просто вони не користуються послугами громадського транспорту. А оскільки прості львів’яни змушені це робити, то можна зрозуміти, що Львів – аж ніяк не для простих львів’ян.
Підтримайте проект на Patreon
