Марія Бек: політикиня, адвокатка, громадська діячка

Я народилася в Пенсильванії в родині лемків-емігрантів, але знала про Батьківщину змалку. Батьки шанували українські традиції. Свої чотирнадцять я зустріла в Україні — в Коломиї. Туди на чотири роки мене відправили на навчання в дівочу гімназію. На землі предків я отримувала знання і вчилася жити. Як горді лемки, вчилася цінувати, а не оцінювати, добиватися, а не битися.

Джерело: Повага.

Лялька-лемкиня в кабінеті поважної адвокатки

Якось дівчата з Союзу українок Америки з міста Буффало подарували мені іграшку — ляльку, одягнену в лемківський стрій. Я була зворушена. Та лялька-лемкиня допомагала мені, першій українській адвокатці в Америці, стати тією, ким я є.

Якось колега з В’єтнаму побачила в моєму робочому кабінеті ту ляльку. Що за дивна іграшка в кабінеті жінки, яка першою здобула ступінь докторки права в Пітсбургському університеті? Може, й дивно, але my life — my rules.

Я розповіла, чому моєму серцю дорога ця маленька лемкиня і чому вона завжди поруч зі мною в галасливому Детройті. Бо світ мав знати про мій народ, про пісні й традиції, про етнічні чистки совєтів і знищення лемків. Знати про мій біль.

Жінки мають бути в політиці

Коли наші українські дівчата агітували за мене перед виборами, вони говорили: «Наша Маруся найкраща». І я розуміла, що мала боротися не лише за себе, а й за свій народ.

Щоб добиватися прав і свобод для себе й для інших, жінки мають бути в політиці. Перша афроамериканка в наглядовій раді міста, яку я призначила, була подібна до мене. Вона теж першою почала працювати в уряді міста ще до початку масового антирасистського руху. Разом ми ставали сильнішими. Мене називали «борчинею за свободу». Я розуміла, що на мене покладають велику відповідальність. Була свідома того, що кожна моя дія впливатиме на імідж усіх жінок не лише в Детройті.

Бути першою жінкою в раді великого індустріального міста за 250 років непросто. Чи подобалося колегам-чоловікам моє нововведення — «скринька лихослів’я», куди за лайливі слова депутати мусили покласти гроші? Ні! Але так ми збирали на благодійність.

Чи подобався комусь мій голос, коли я відстоювала право людей на прості, але необхідні речі: чисту питну воду чи збереження пам’яток минулого? Ні! Але спогади про карпатські джерела й вікові дерева давали силу. Я боролася і зрештою перемагала.

Яким був Детройт, коли я починала свою політичну кар’єру? Підліткова злочинність, соціальна занедбаність, відсутність майбутнього для десятків тисяч хлопців та дівчат. Я відстоювала майбутнє: розвиток молодіжного спорту, соціальні програми. Згодом Детройт називатимуть «містом чемпіонів» за успіхи його мешканців у спорті. Був у тому й мій особистий внесок.

Допомагаючи іншим жінкам, я стала The Lady of Many Firsts. Але іноді перед світом поставала Маруся Синенька. Це мій літературний  псевдонім. Я друкувалася в журналах «Жіночий світ», «Наше життя», редагувала україномовну сторінку видання «Українська зоря», підтримуючи земляків і словом, і ділом.

Із піснею в серці

Настане час, коли запитаємо себе, чи зробили ми все, на що здатні. Я не мала особистого життя, навіть не мала особистих мрій. Моє життя — це море людських і громадських справ, боротьба за права жінок. Безкінечне море праці. Якщо я не все осягнула своїми силами, то це не тому, що чогось не доглянула, а тому, що не встигла. Більше встигнути можна лишень разом, особливо коли пам’ятаєш українські гори, ліси й ріки, співаєш наших пісень, які ніхто й ніколи в нас не відбере:

«Там на Лемковині помедже горами
Било там селечко зване Полянами...
Чом тото селечко Полянами звали?
Бо медже лісами поля карчували.
Ліси карчували, поля управляли,
А над поточками леник пристеряли.
Леник пристеряли вечір до місячка
Молоденькі хлопці і шварні дівчатка.
А як пристеряли, крашні сой співали,
Аж ся дооколи гори розлігали»

Хто така Марія Бек

Марія Вірджинія Бек — американська  політикиня, юристка, адвокатка, журналістка українського походження. Народилася в родині емігрантів-лемків у Пенсильванії (США).

Під час навчання в Україні була пластункою 13 куреня імені Орисі Завісної. Перша українка, яка здобула ступінь докторки юриспруденції в Пітсбурзькому університеті. До початку політичної кар’єри працювала слідчою у справах неповнолітніх, була практикуючою юристкою. Членкиня колегії адвокатів штату Мічіган. Впродовж 20 років (1950-1970) її обирали депутаткою ради Детройта. Посідала виборну посаду президентки міської ради. На свій 85 ювілей отримала привітання від чотирьох американських президентів.

Ініціювала Українську Літературну премію для жінок, якою нагороджують і нині. Від року заснування (1948) плідно працювала у Світовій федерації українських жіночих організацій, зокрема була фундаторкою низки літературних конкурсів.

Підготувала Оксана Давиденко

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.