Субота, 8 лютого

Людвік Залевський: львівський Віллі Вонка

Місто кам’яних левів, кави та цукерок. Львів манить у свої солодкі сіті гедоністів, що спрагли вишуканих частунків. Плавильний казан, в якому злилися в одне українська, польська, вірменська та єврейська культури, з раблезіанською надмірністю кохається у їжі та питві. Тут так заведено віддавна…

Джерело: culture.pl.

Цукерня Людвіка Залевського у Львові, 1933, фот. audiovis.nac.gov.pl

Цукерня Людвіка Залевського у Львові, 1933, фот. audiovis.nac.gov.pl

Вже сто років тому Львів зачаровував розмаїттям усілякої смакоти, а солодощами — чи не найбільше. Міріади імен кондитерів є невід’ємною частиною цього старовинного міста, і Людвік Залевський серед них, певно, найвідоміший. На потіху львів’ян він творив цукеркову магію, про які інші могли лише читати в книжках.

Британський письменник Роальд Дал випустив у 1964 році свою чи не найславетнішу книжку «Чарлі і шоколадна фабрика». Хоча, як зрозуміло з назви, головним героєм історії є маленький хлопчик, не він обезсмертив цей твір. Справжня зірка — загадковий геніальний кондитер, що володіє тією шоколадною фабрикою. Його таланти автор описує так: «Пан Віллі Вонка вміє виготовляти зефір, що має смак фіалок, і чудові карамельки, які, поки їх смокчеш, кожні десять секунд міняють колір, і малесенькі пір’їсті льодянички, які смачненько тануть, щойно торкнешся до них губами. Він може зробити жуйку, яка ніколи не втрачає смаку, і цукеркові кульки, які можна роздути до неймовірних розмірів, а тоді проштрикнути шпилькою і проковтнути. А ще він володіє таємним методом виготовлення гарненьких синичих яєчок у чорну цяточку. Коли покласти таке яєчко в рот, то воно поволі меншає, аж раптом щезає цілком, а на кінчику язика залишається крихітне й рожеве цукрове пташеня» [1].

Львів, площа Смольки, 1927 (нині площа Генерала Григоренка), фот. Polona.pl

Львів, площа Смольки, 1927 (нині площа Генерала Григоренка), фот. Polona.pl

Прикметно, що лише за два роки після публікації книжки Роальда Дала — у 1966 році — на іншому краю світу, у Варшаві, польський фантаст Станіслав Лем випустив автобіографічний роман «Високий замок», де він блукаючи закапелками пам’яті говорив про свої дитячі роки у рідному Львові та про смаколики, які він там куштував. Серед різноманітних історійок про життя маленького Сташека можна натрапити і на такий уривок:

«У ті часи з усіх приваб і пам’яток Львова мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Вочевидь, я мав добрий смак, бо відтоді, по правді, ніде в світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Причім, оця моя інформація не мала чисто теоретичного характеру. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки — лискучою глазур’ю. Щоразу, як наставав новий сезон, цей майстер над майстрами вмів захопити мою душу, ласу, неспокійну й не таку вже й довірливу, із якогось нового боку пройняти мене красномовністю своїх марципанових візерунків, офортами з білої чоколяди, везувіями тортів, які вивергали збиті вершки, що в них, мов у вулканічній лаві, тонули зацукровані фрукти. Тістечко коштувало в Залевського 25 ґрошів — страшна сума, якщо зважити, що велика булка коштувала тоді п’ять, а цитрина — близько десяти. Але знати, варто було платити за ці панорами, за солодкі святкові баталії — хтозна, чи не кращі за ті, які демонструвала Рацлавицька панорама» [2].

Вулиця Легіонів у Львові, 1925, зліва – Галицька ощадна каса, фот. Marek Münz/Biblioteka Narodowa Polona

Вулиця Легіонів у Львові, 1925, зліва – Галицька ощадна каса, фот. Marek Münz/Biblioteka Narodowa Polona

Цей спогад значущий та цінний не лише ошатністю слів, в які загорнув його Лем. Є тут дещо більше. «Високий замок» — унікальна для автора книжка. Єдиний твір, який Лем називав автобіографічним, єдиний твір, де письменник постає без маски. Чи говорив він ще десь про своє життя? Чи переосмислював пережиті жахіття першої половини ХХ століття? Звісно, що так, але тільки тут він дозволив собі максимальну чесність. Потім були війни, окупація, погром, а в  «Високому замку» є лише маленький хлопчик, що зачудовано милується вітриною цукерні. І автор, і читач цілком свідомі того, що прийде далі. Так, згадка про любі будь-якій дитині солодощі стає тугою за втраченим дитинством, часом та місцем. І цукерня Залевського обертається на Прустівську мадленку.

Солодка історія Львова закінчилася 1939 року. Але як вона починалась? Ще у 1803 році до міста зі Швейцарії приїхав цукерник Домінік Андреоллі разом з родиною. Харизматичний чоловік відразу влився в життя громади (наприклад, організував добровільну міську міліцію), купив собі кам’яницю на площі Ринок і зайнявся власною справою [3]. Звісно ж, він став виготовляти солодощі – вибирав найкращих постачальників сировини, прискіпливим оком оцінював рецепти та повсякчас їх вдосконалював. Натхненні успіхом Андреоллі, львівські підприємці і собі взялися відкривати різноманітні кондитерські. Щоправда, й тут є нюанс. Письменник та дослідник Львова Юрій Винничук стверджує: «Треба вживати термінологію львівську. Бо не було кондитерських, а лише цукерні».

Отже, цукерні… Вони росли як гриби після дощу, а містяни й раділи з того. За свідченнями істориків, львів’яни любили солодке понад алкоголь, і на тістечка з марципанами грошей витрачали суттєво більше. Не варто також плутати цукерні з кав’ярнями. У своїй книжці «Кнайпи Львова» Юрій Винничук звертає увагу на різницю між ними:

«А незабаром кількість цукерень виросла настільки, що перевищила кількість каварень. Поволі цукерні ставали усе популярнішими. А найсуттєвішою особливістю цукерні було те, що вона завше рекламувалася іменем власника і була не тільки його матеріальною власністю, але й духовною. Тим часом каварня завжди губила внутрішній зміст чиєїсь приватної власності і ставала спільною територією постійних своїх відвідувачів, типово суспільною інституцією. І тоді, як цукерник, владарюючи за лядою, справляв враження спадкоємного принца, що порядкує в своїй державі з лагідним деспотизмом, каварник, зайнятий у бюрі чи в іншому директорському закамарку, не так часто з’являвся перед завсідниками і нагадував хутше прем’єра в парламентській республіці».

Панорама довоєнного Львова, фото з книжки Жанни Слоньовської «Передвоєнний Львів. Найгарніші фотографії», фот. Видавництво RM, Варшава 2013

Панорама довоєнного Львова, фото з книжки Жанни Слоньовської «Передвоєнний Львів. Найгарніші фотографії», фот. Видавництво RM, Варшава 2013

Коли із Кракова до Львова приїхав Людвік Залевський, на нього чекала висока конкуренція і вибаглива публіка. Майбутній шоколадний король народився 22 серпня 1868 року. Батько хотів, щоб син став вчителем, але розповідають, нібито хлопчика так захопила вітрина однієї цукерні, що саме цій справі він вирішив присвятити все своє життя. Ази цукеркової справи пізнавав у старшого майстра та ресторатора Яна Міхаліка, який дав своєму учневі та працівникові дуже позитивні рекомендації. Саме ці папери пред’явив львівській владі Залевський, коли хотів відкрити у місті свою цукерню.

Історик Ігор Лильо у своїй книжці «Львівська кухня» писав, що Людвік Залевський працював на кухні з ранку й до вечора, ретельно дбаючи, щоб про його рецепти не довідалися конкуренти. І захищав він свої таємниці настільки добре, що більшість рецептів Залевського й донині невідомі широкому загалу [4].

1903 року на вулиці Академічній, 22 (нині — проспект Шевченка) урочисто відкрилася цукерня Людвіка Залевського. На першому поверсі розташовувалися зали для гостей, на другому — мешкала родина самого Залевського, а подвір’я вело до трикімнатної майстерні. Цікаво, що цукерник також був поціновувачем мистецтва й меценатом: для великої зали свого закладу він замовив панно в стилі ампір, яке також зачудовувало відвідувачів. У оздобленні цукерні поєдналися стильні світильники й елементи декоративної ковки, хоча найдужче гостей закладу зачаровувала найбільша у Львові цукеркова вітрина.

Багато в чому своїм виглядом цукерня копіювала краківські заклади Яна Міхаліка. Власне, Залевський і переїхав до Львова, бо не мав ані бажання, ані змоги конкурувати зі своїм вчителем. Він розбудовував власну справу в надії, що невдовзі до його цукерні вчащатиме львівська богема. Дуже швидко так і сталося. Щоправда першими його вірними клієнтами стали історики та професори львівських університетів. Останні мали свої заброньовані з четвертої години столики й часом навіть приймали іспити прямо в цукерні. Актори, журналісти, художники, письменники — усі навідувалися до закладу, оформленого в модному стилі ар-деко.

Кав'ярня, створена Яном Міхаліком у Кракові, сучасний вигляд, фот. Jakub Ociepa / AW

Кав’ярня, створена Яном Міхаліком у Кракові, сучасний вигляд, фот. Jakub Ociepa / AW

Бізнес цукерника постійно зростав у масштабах. Так, після Першої світової війни син Людвіка Залевського Владислав заснував власну фабрику шоколаду та цукерок на вул. Зиморовича, 14, а потім — іще два магазини, зокрема на вул. Академічній, 10. Слава про цукерки Залевського ширилася імперією, і скоро серед варшавських панянок стало модним замовляти смаколики у львівського кондитера. Польська історикиня Анна Козловська-Рись говорить, що про це ходять легенди [5]. Розповідають, ніби літаки щодень везли товари Залевського до Варшави. Насправді ж доставка здійснювалася літаком або потягом 2-3 рази на тиждень. Але навіть це – неймовірний показник, який вимагав від Залевського та його працівників надзвичайної концентрації та працьовитості з огляду на специфіку їхнього продукту. Також показовим є той факт, що «зона доставки» Залевського не обмежувалася Варшавою: його цукерки та торти можна було купити і в інших польських містах.

Солодка феєрія Залевського, як і практично все в той час, завершилася гіркою трагедією. 28 вересня 1939-го його фірму закрили, а на її місці з’явився світський кооператив з бридкою назвою «Труд інвалідів». Його очолив працівник, що до того варив шоколадну масу, а на місце того некваліфікованого робітника поставили Владислава Залевського. А Людвік, якого шукало НКВД, ще певний час переховувався, але від пережитого стресу вмер у шпиталі доктора Яблонського 17 лютого 1940 року. Син Владислав пережив батька на якихось сім років: у 1945 році його арештували та заслали до Сибіру, де в 1947-му він і помер. У приміщенні цукерні за адресою вул. Академічна, 10, тривалий час працювала кондитерська крамниця (з 1960-х — «Світоч»), а вже у ХХІ столітті там відкрився ресторан української кухні «Пузата хата».

Друга світова війна та окупація Західною України радянською владою поклали край історіям про солодкий Львів Лемового дитинства. Цукерні Залевського не стало, як і багатьох інших унікальних місцин. Але попри все місто Лева зберегло свої цукеркові традиції й досі лишається Меккою для ласунів. Хоч пам’ятника «шоколадному королеві» ви не знайдете на жодній вулиці, але будьте певні: його дух точно живе в сучасному Львові.

[1] Роальд Дал «Чарлі і шоколадна фабрика» (пер. Віктора Морозова); [2] Станіслав Лем «Високий замок» (пер. Лариси Андрієвської); [3] Тетяна Семаковська «Домінік Андреоллі та  цукерня: як італієць відкрив першу  кондитерську у Львові». https://mylviv.city/dominik-andreolli-ta-czukernya-yak-italiyecz-vidkryv-pershu-kondytersku-u-lvovi; [4] Ігор Лильо «Львівська кухня»; [5] Anna Gordijewska «W krainie łakoci Zalewskich» https://kuriergalicyjski.com/w-krainie-lakoci-zalewskich/


Підтримайте проект на Patreon

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.