Незважаючи на те, що окремі екзальтовані читачки приписують мені мізогінію і сексизм, саме жінки є найбільшими моїми шанувальниками. На кожній презентації вони становлять 80–90 відсотків. Причина тут проста: жінки просто набагато більше читають, ніж чоловіки.
Доводить це також те, що модні останнім часом літературні клуби, де обговорюються різні книжки, майже всуціль жіночі. І майже всі книжкові оглядачі – жінки. Як і критикиці.
Відповідно, і на курси літературної освіти вчащають саме жінки. Жінки, які хочуть стати письменницями.
А тим часом доля письменниць рідко буває щаслива. І про це треба пам’ятати.
Ось візьмімо лавреаток Нобеля.
Невдало вийшли заміж і розлучилися Сіґрід Унсет (1882–1949) і Анні Ерно (1940). Луїза Ґлік (1943–2023) була двічі розлучена.
Вдруге виходили заміж Перл Бак (1892–1973), Надін Ґордімер (1923–2014), Еліс Манро (1931–2024) розлучилася після 22 років шлюбу, як і Ольга Токарчук (1962).
Віслава Шимборська (1923–2012) розлучилася після 6 років шлюбу. З 1966-го закохалася в Корнеля Філіповіча (1913–1990). Їхнє кохання тривало двадцять років, але жили вони окремо і регулярно листувалися. Недавно їхнє листування було видане. «Кохаю тебе цілодобово з перервою на обід», – писала поетеса.
Мало хто з них один раз і довіку вийшли заміж, можна згадати лиш Ґрацію Деледда (1871–1936), Ельфріду Єлінек (1946) і Герту Мюллер (1953).
Самотніми залишилися Неллі Закс (1891–1970), Свєтлана Алєксієвіч (1948), Хан Канг (1970).
Лесбійками були Сельма Лаґерлеф (1858–1940) і Ґабрієла Містраль (1889–1957). Тоні Моррісон (1931–2019) після 6 років заміжжя розлучилася, а згодом зійшлася з режисеркою Френ Лебовіц, лесбійкою.
Наступні письменниці не отримали Нобеля, але залишили поважний слід в літературі. Американська поетеса Наталі Барні (1876–1972), лесбійка, мала понад 40 партнерок, не рахуючи випадкових пригод.
Французька письменниця Колетт (1873–1954) тричі виходила заміж, одним з коханців був її пасинок.
Американська поетеса Емілі Дікінсон (1830–1886) ніколи не вийшла заміж, а її любовні листи до таємничого Майстра викликали у дослідників підозру, що насправді мова там про Майстриню. Цей факт, як і бісексуальні символи в її поезії, схилили дослідників до думки, що вона була лесбійкою.
Англійська письменниця Джордж Еліот (1819–1880), про яку Генрі Джеймс написав, що вона «чудово бридка і розкішно гидка» та ще й з кінським обличчям, вела вільне сексуальне життя з нахилами до лесбійства. А попри те 24 роки прожила з письменником Джорджом Генрі Люїсом, а за 7 місяців перед смертю пошлюбила молодшого на двадцять років банкіра.
Жорж Санд (1804–1876) була заміжня раз і мала безліч коханців з нахилом до педофілії. Але також писала актрисі Марі Дорваль чутливі листи: «в театральній ложі чи у твоїй спальні, не має значення, просто мушу побувати, щоб цілувати тебе або вчинити щось шалене».
Про Ґертруду Стайн (1874–1946) писав сучасник: «Вона була чудернацька. Кілограми, кілограми і кілограми масивного, тяжкого тлущу вкривали її скелет. Носила вільні строї з оксамиту і вельвету, а кучеряве волосся було зачесане назад».
Коли Гемінґвей висловився зневажливо про лесбійок, відповіла: «ти мало про це знаєш. А правда така, що любовний акт гомосексуалістів гидотно відразливий. Коли вже по всьому, партнери бридяться одні одних. Пиячать і беруть наркотики, щоб про це забути, часто міняють партнерів і не можуть зазнати щастя. З жінками інакше. Не роблять нічого, що було б для них гидким, нічого, що було б відразливим, а по всьому зазвичай щасливі і провадять щасливе спільне життя».
Стайн вела власне таке життя зі своєю коханкою, яка опікувалася господарством, була її секретаркою, поки письменниця заробляла на життя.
Коли її везли в операційну залу, обернулася до коханки і запитала: «Де лежить відповідь?» – коли та змовчала, покивала головою: «А властиво… яке було запитання?» То були її останні слова. Померла під наркозом.
Вірджинія Вульф (1882–1941), хоч була вродлива і мала чимало залицяльників, залишалася невинною до 29 років. Постійно терпіла на нервові зриви, не раз пробувала покінчити з собою. В тридцять років пошлюбила Леонарда Вульфа і, з’ясувавши, що фригідна, занотувала: «вважаю, що опінія щодо оргазму надто перебільшена».
Після закінчення медового місяця вони перестали кохатися. «Коли ти мене поцілував, я подумала, що цілую камінь», – призналась вона йому. Хоча продовжували жити в шлюбі ще 28 років. Дуже хотіла дітей, але чоловік, бачачи її нестабільний психічний стан, був проти.
Вважала, що вона «ні те ні се – ні чоловік, ні жінка». Тож мусила спробувати ще й інший бік сексу, коли популярніша за неї письменниця Віта Секвелл-Вест (1892–1962) закохалася в Вірджинію. Віта мала добру гальбу гарячої іспанської крові і звабливі вусики, яких не соромилася. Вірджинії ті вусики подобалися, на відміну від чоловіків. Їхній романс тривав п’ять років, але переспали вони лише дванадцять разів. Перед тим, як покінчити самогубством (письменниця втопилася, набравши в кишені плаща каміння), Вірджинія написала чоловікові: «не думаю, що двоє людей могло бути щасливішими, ніж були ми».
Сімона де Бовуар (1908–1996) хоч і мала тривалий роман з Сартром, але вела вільне життя. Обоє поклялися, що завше будуть розповідати одне одному про свої любовні пригоди. Сімона вирішила ніколи не виходити заміж. А Сартр мав молоду коханку, яка не раз приймала гостей наголяса і влаштовувала римські оргії. «Вважай, – турбувалася про нього Сімона, – щоб вона не замінилася на хатню курку».
Тим часом Сімона, учителюючи, зав’язувала стосунки зі своїми ученицями, хоча усе життя брехала біографам, що ніколи не мала стосунків із жінками. Сартр, у свою чергу, захоплювався її ученицями і часто їх спокушав. Сімона його ревнувала. Після чергової перемоги над ученицею просто з ліжка він вибіг до каварні, аби написати детальний звіт Сімоні, як відбулася ця знаменна подія.
Але скандал не забарився. Родина однієї з учениць поскаржилася на Сімону, що та цюпцялася з їхньою донечкою, і на цьому кар’єра вчительки завершилася.
Сімона писала, що вперше оргазм пережила в 39 років з американським письменником Нельсоном Альґреном. Але виходити за нього заміж відмовилася. Згодом описала їхній зв’язок з багатьма деталями в романі «Мандарини» (1954). Цього Альґрен вибачити не міг. Адже вона там також звірилася зі своїми попередніми секс-пригодами. Сартра теж рознервував цей роман, де з’ясувалося, що він не міг задовольнити Сімону.
Вона пережила стрес, коли Сартр привіз з Алжиру коханку, молодшу на тридцять років. Він тоді уже мав 59 років і записав на дівчину весь свій маєток. На це Сімона відповіла тим, що удочерила якусь дівчину.
Коли Сартр у 1980 помирав, він востаннє признався Сімоні в коханні. Вона поцілувала його, а потім лягла поруч, шкодуючи, що не може піти за ним.
Прекрасна Анаїс Нін (1903–1977) мала коханця, молодшого на 16 років, хоч була заміжня, але це не завадило їй знову взяти шлюб, не признавшись чоловікові у першому шлюбі. Далі підтримувала зв’язки з обома, надто що вони мешкали в різних кінцях Америки.
Її романи не мали успіху, зате інтимні щоденники стали бестселерами. Ще в Парижі, де вона жила з першим чоловіком, запізналася з Генрі Міллером. Американський письменник не був надто привабливим, але Анаїс ним захопилася. Генрі просив її кинути чоловіка. Вона не погоджувалася, хоча фактично його утримувала, роками постачаючи гроші. Навіть переконала чоловіка профінансувати «Сузір’я Рака», загрозивши, що готова продати всі хутра і коштовності. Роман вийшов у Франції, а в Америці майже 30 років був під забороною через надто відверті еротичні описи і безліч лайливих слів.
Нін і Міллер вперше пірнули до ліжка в 1932, якраз тоді, коли Джун, його друга фатальна дружина, зненацька з’явилася в Парижі. Нін писала: «тієї ночі я побачила найвродливішу жінку на світі».
Коли коханці ненадовго розлучалися, то листувалися. Якось Генрі написав, що обіцяє їй влаштувати «літературне свято сексу», а на випадок, якби вона не зрозуміла натяку, уточнив: «йдеться про трахання і балаканину, а ще про балаканину і трахання».
Джун щось запідозрила в стосунках Генрі і Анаїс і, повернувшись до Америки, довго не витримала. Незабаром примчала знову до Парижа, злякавшись, що Генрі її кине, як уже кинув заради неї першу дружину, яка, несподівано повернувшись домів, застала чоловіка з Джун у ліжку. Одне слово, Джун стала спати з Анаїс після того, як Анаїс почала її зваблювати і засипати подарунками.
Десять років тривав шлюб з Джун і стільки ж флірт з Нін. Врешті обоє по черзі кинули Генрі, а він потому ще двічі одружувався. Як і Гемінґвей. Авжеж, інтимне життя письменників теж було нелегким.
Нін мала безліч коханців, часто кількох нараз і навіть в один день. «Я усвідомила собі жахливий парадокс – віддаючись іншим, я вчуся сильніше кохати Г’ю», – згадала вона про чоловіка.
Анаїс мала психічний розлад, який їй добряче дошкуляв. Психотерапевт, з яким вона якийсь час займалася любощами, порадив звабити рідного батька, переспати з ним і покинути в акті помсти за те, що покинув її в дитинстві. Вона послухала і кілька разів здибалася з батьком у готелі на півдні Франції, а потім раптово зірвала зв’язок.
Коли батько почув про її дебют під назвою «Дім інцесту», то не на жарт розхвилювався. Він намагався роздобути книжку, але це йому не вдавалося, а Нін тішилася, що помста її досягла мети.
Про дещо з цього є чудовий фільм «Генрі і Джун».
P.S. Продовження не забариться. Хоча любовні історії сучасних українських письменниць будуть опубліковані хіба через 50 років.
23.10.2024
Джерело: Збруч.
Підтримайте проект на Patreon
