Надскладну операцію з усунення рідкісної патології успішно провели дитячі хірурги Львівської міської дитячої лікарні, що на вул. Пилипа Орлика. Хлопчику у першу добу життя вони заново сформувати шлунково-кишковий тракт.
У маленького Данилка, який народився на 33 тижні вагітності (недоношений) з вагою 2 кг 100 г, були три важкі вроджені вади: атрезія стравоходу з трахеостравохідною норицею, атрезія шлунка, атрезія прямої кишки. Іншими словами, вхід у стравохід у дитини був, але не було виходу. Не було також виходів зі шлунка і прямої кишки. І дитячим хірургам треба було усунути ці вади, доробити те, що не заклалося природним шляхом немовляті, яке народилось лише 40 годин тому, пишк zaxid.net.
З такою комбінацією вроджених вад хірурги зіткнулися вперше
Завідувачка 11 хірургічного відділення лікарні Галина Курило, яка очолила операційну бригаду, розповіла ZAXID.NET, що діти при народженні інколи мають і п’ять складних вроджених вад, але всі вони піддаються корекції у різні періоди життя дитини: якусь ваду усувають відразу, наступні – у 7-8 місяців, коли дитина зміцніє, деякі – ще пізніше.
«Ситуація з Данилком ускладнювалася тим, що три складні вроджені вади треба було усувати одночасно, жодну з них не можна було відкласти на пізніше, бо кожна становила загрозу для життя. У дитини був вхід у стравохід, але не було виходу. Нижня частина стравоходу була приєднана до трахеї. Її треба було від’єднати від трахеї і під’єднати до стравоходу, тобто, сформувати стравохід і його перехід у шлунок. А тоді братися за усунення двох інших вад»,– пояснила Галина Курило.
Шлунок у хлопчика був дуже малих розмірів і також не мав переходу у дванадцятипалу кишку. Цей перехід слід було сформувати. І пряма кишка не мала виходу.
До операційної бригади, окрім Галини Курило, увійшли дитячі хірурги Дмитро Грицак, Анна Салига, анестезіолог Сергій Шиш і операційна медсестра Марія Семочко.
Традиційні рентгенологічні обстеження при такій комбінації вад, за словами Галини Курило, малоінформативні, а для хірургів важливо було чітко з’ясувати, де саме нижня частина стравоходу приєднана до трахеї. Тож Данилкові перед операцією зробили бронхоскопію і дитячі хірурги уточнили важливі для себе моменти.
Ризик був дуже великий. Йдучи в операційну, хірурги не знали скільки триватиме операція і як вона закінчиться. Але у них був чіткий план оперативного втручання.
Операція тривала 10 годин поспіль
«У дитини були такі делікатні, ніжні тканини, що ми використовували нитки з шістьма-сімома нулями, бо товстіші просто прорізали тканини. Нам вдалося сформували хлопчику перехід зі стравоходу у шлунок і зі шлунка у дванадцятипалу кишку. Також вивели йому колостому (отвір, через який іде випорожнення кишківника). Іншими словами, зробили все для того, аби дитина могла харчуватися, аби запрацював шлунок, кишківник. Коли маленький підросте, набере 7-8 кг, ми зробимо ще одну операцію, створимо вихід з прямої кишки», – каже Галина Курило.
Успіх кожної операції, а тим паче такої складної і у маленьких дітей, залежить не тільки від чітко відпрацьованої і до дрібниць синхронної співпраці рук хірургів, а й від майстерності анестезіолога, від його уміння чітко все розрахувати. З анестезіологом Сергієм Шишем операційній бригаді пощастило, його професіоналізм став додатковою силою Данилка.
Операція тривала 10 годин поспіль. Хірурги кажуть, що то була одна з найважчих операцій за весь час їхньої роботи. Атрезія шлунка у дітей зустрічається вкрай рідко, за останні 20 років таких випадків було не більше п’яти. Інші вроджені вади – атрезія стравоходу, дванадцятипалої кишки зустрічаються частіше, але щоб три вроджені вади у дитини були одночасно, то такого ще не було.
«Чесно скажу, після операції була велика фізична втома, плюс переживали, як таку об’ємну операцію переніс малюк. Але коли через кілька годин зайшли в реанімацію і побачили теплу, рожеву (не синюшну) дитину, втому як рукою зняло», – каже Галина Курило.
Малюк відчуває, що мамине молоко – найсмачніше
Вдало прооперувати таку дитину – це лише півсправи. Таке маля треба ще правильно виходити. Над Данилком уже місяць чаклують працівники реанімаційного відділення. У нього, як кажуть лікарі, різні частини внутріутробної трубки дозрівали по-різному, тому зараз одні частини працюють краще, інші ще не готові до повноцінної роботи. І для того, аби всі елементи кишківника запрацювали синхронно і одночасно, треба щоб вони дозріли: щоб дитина їла, більше рухалася. І потрібний час. Така дитина вимагає дуже багато уваги, щоденної корекції лікування, спеціального догляду, реабілітації.
Зараз Данилкові уже місяць і тиждень. Він уже по голосу впізнає працівників реанімаційного відділення, хірургів, усміхається їм. І розуміє, яка їжа смачна, а яка не дуже. Спробували його погодувати дитячою сумішшю, але він її не хоче, а ось мамине молоко їсть залюбки.
Мама Ірина (прізвище матері не розголошуємо з етичних міркувань) бачила сина ще у пологовому, де їй дозволили потримати дитину на руках декілька хвилин. Після операції її в реанімаційне відділення не пускали, бо карантин. Лікарі кажуть, що між мамою і сином є дуже тісний зв’язок, навіть попри те, що вона наразі не годує його грудьми. Зараз мама вже у лікарні, їй дозволяють провідувати сина.
«Я страшенно хвилювалася, що він мене не впізнає, що забув мій голос, бо чув його лише кілька хвилин і то відразу після пологів. Та коли я зайшла, він так радісно посміхнувся. Знали б ви, якою дорогою для мене є та його посмішка», – каже Ірина.
Ірина розповіла, що знала про вади дитини ще до його народження. Їй сказали після УЗД на сьомому місяці вагітності. Цей малюк був дуже бажаною дитиною, його народження подружжя чекало довгих п’ять років, тож батьки вірили, що з їхній сином все буде добре.
Уже найближчим часом Данилка планують перевести у хірургічне відділення і мама зможе завжди бути поруч.
«Багато жінок, коли чують про ті чи інші вади у дітей, не хочуть народжувати, впадають у відчай. У таких ситуаціях головне – народити живу дитину і не панікувати. Нині медицина пішла настільки вперед, що переважна більшість вроджених вад піддаються корекції і надалі діти нормально живуть і розвиваються», – каже Галина Курило.
