Львівські дигери знайшли сховок євреїв у каналізації під час Голокосту

Львівські дигери відшукали у міській каналізації місце, в якому близько року переховувалась група євреїв в часи німецької окупації. Пошуки тривали понад рік. В останньому місці сховку єврейської громади під площею Соборною у центрі Львова знайшли речові докази тривалого побуту людей. Про свою сенсаційну знахідку дигери оголосили 8 вересня. ZAXID.NET з’ясував подробиці.

Це найвідоміший випадок порятунку львівських євреїв, які в загальному підсумку перебували в міській каналізації 14 місяців. З 70 євреїв, які залізли в каналізацію, коли знищували міське гетто, спочатку врятувались 21. Та до часу, коли вони змогли вільно вийти на поверхню, дожили одинадцятеро, двоє з яких діти. Допомагали їм працівники міських каналізаційних мереж – поляки Леопольд Соха, Стефан Врублевський і українець Юрій Ковалів. Саме останній запропонував місце під площею Соборною. Комунальники приносили їм їжу і необхідні прилади, спочатку за гроші, а коли вони закінчилися – зі співчуття.

Кристина Хігер була в той час семирічною дівчинкою, за своїми спогадами вона згодом написала художню книжку «Дівчинка у зеленому светрику», її батько Іґнацій Хігер також написав книгу спогадів «Świat w mroku» («Світ у темряві»), в якій дуже детально описав пересування і особливості міської каналізації, в якій їм довелося жити тривалий час. Згодом ця історія була екранізована польською режисеркою Аґнєшкою Голланд.

Саме детальні описи Хігерів і допомогли львівським дігерам знайти підтвердження цієї моторошної історії.

Пошуки за сторінками книжки

Пошуківцями стали дигери Олександр Іванов та Ганна-Меланія Тичка з Львівського університету. Вона кандидатка історичних наук, працює на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн. Допомагав їм відомий львівський дигер Андрій Риштун, який досліджує Полтву вже багато років.

Як розповідає науковиця, у пошуках вони найбільше послуговувалися книжкою спогадів Іґнація Хігера. Саме він придумав сховатися в каналізацію і згодом дуже детально описав своє пересування і характерні ознаки колектора, за якими пошуковці змогли знайти шлях до сховку.

«Ми подивилися фільм «У темряві», і він здався трохи сюрреалістичним, бо був знятий не у Львові і каналізація у кадрі не львівська. Тоді я почитала книжку Кристини Хігер, згодом – спогади її батька Іґнація «Świat w mroku». Власне, більше опиралися на його книжку. Бо спогади Кристини, якій тоді було 7 років, більше емоційні, ніж фактологічні», – згадує Ганна-Меланія Тичка.

Спершу дослідники знайшли місце біля теперішнього проспекту Чорновола, де втікачі залізли у каналізацію. Потім наткнулися на згаданий у книжці колектор біля готелю «Львів», де євреї ховалися першу ніч. Після цього зрозуміли, що це реальна історія і вирішили продовжити пошуки. За книжкою не складно було віднаходити потрібні напрямки, точно збігалася конфігурація, розміри, хід. Проте потрібне місце шукали більше року – від місця входу євреїв в колектор на проспекті Чорновола і до останнього сховку під площею Соборною.

Львівський дигер Андрій Риштун розповів, що потрапити в це місце можливо двома шляхами: через люк біля кафе навпроти церкви Андрія або з Полтви. Хід туди – колектором від пам’ятника Міцкевичу по вулиці Валовій та Сербській, останні 200 метрів треба повзти каналізаційною трубою.

«Там є дощоприймач, звідки вода стікає в Полтву. Зліва і справа вхід було замуровано блоками, тому те підземелля залишилось ізольованим. Коли зайшли туди з Полтви, то побачили, що там є продовження», – розповідає дигер.

На місце останнього сховку втікачів – під площею Соборною – дигери вперше натрапили ще у 2019 році. Коли зайшли вдруге, почали досліджувати і знаходити реальні докази перебування і побуту людей. Дослідники кілька разів туди поверталися, фіксували все на фото- і відеоапаратуру і врешті 8 вересня 2021 року оголосили про свою знахідку.

«У [підземній] Полтві майже немає місць, де люди можуть довго перебувати. Всюди тече вода. А це нетиповий колектор, такий апендицит, який залишився від давнього Львова. І там змогли розміститися багато людей. Саме там були предмети, які явно свідчили про перебування людей під час німецької окупації», – розповів Андрій Риштун.

Ліхтарик, львівське пиво і великодній баранчик

Іґнацій Хігер описував, що приміщення, в якому вони перебували, було схоже на печеру, викладену з грубого каміння і V-подібної форми. Дигери віднайшли його за підказками у книжці.

Також помітили насипи землі, які втікачі робили, коли дізналися, що зовсім поруч – на клумбі біля Бернардинського костелу – німці копають окопи. Це було вже наприкінці окупації, у липні 1944 року. Коли євреї зрозуміли, що німці можуть докопатися і до їхньої схованки, вони почали пересипати землю з іншого місця і робити штучний насип. Дигери знайшли цей пересип у напрямку клумби: земля була насипана до рівня 10 см нижче стелі, а за нею ще був простір.

Ще одним доказом перебування людей у колекторі було бите скло між камінням. Хігер писав, що щурі добиралися щілинами між камінням до саморобних поличок з продуктами, тому туди запихали бите скло. Також у стінах були забиті цвяхи, на які вішали одяг чи торби з їжею.

З кухонного начиння дослідники віднайшли велику емальовану миску і залишки відра, ополонник, ніж, елементи примуса.

Ще одною знахідкою стала пляшка з-під львівського пива з написом німецькою Staatsbrauerei Lemberg Unverkauflich (Львівська державна пивоварня, не для продажу). Знавці-колекціонери підтвердили, що такі випускали в роки німецької окупації.

Іґнацій Хігер у своїй книжці згадує про спільні святкування християнських свят разом з працівниками каналізаційних мереж, які допомагали євреям. Коли ті вже не мали чим відплачувати, комунальники годували їх задарма. Власне Ганна-Меланія Тичка віднайшла на місці сховку великоднього баранчика, який у католицькій традиції виготовляється з глини чи гіпсу і яким прикрашали святковий стіл.

А ще там знайшовся ліхтарик польської фірми «Elekrtrodyn», які в той час використовували польські солдати та поліцейські, а також цивільні службовці – зокрема і працівники каналізаційних мереж.

 

«Там колектор вузький, 70 см у висоту, ним треба повзти. Коли я вперше увійшла у бічний колектор, де вони ховалися, в мене відразу склалося враження, що я увірвалася в чиєсь помешкання. Спочатку я не бачила речей, але було таке відчуття присутності людей», – згадує Ганна-Меланія Тичка.

Пам’ятний люк і нова книжка

Ганна-Меланія Тичка розповідає, що пошуки були складними через умови перебування, вузькі лази. Тим паче, каже пошуковиця, традиційні дослідники – люди законнослухняні, вони в каналізацію не полізуть.

«Основним моментом, який заплутав всіх дослідників, було те, що згідно зі спогадами Хігерів, після відступу нацистів порятовані євреї вибралися на поверхню через люк у дворі будинку на пл. Соборній, 2а. Уже в 90-их двоє учасників тих подій сфотографувалися коло цього люка. Фото були опубліковані у книзі Кристини Хігер, тож ніхто не сумнівався, що схованка була саме там. Насправді ж у криївці під Соборною на той час був лише водостік. Через нього неможливо було вилізти, тож треба було повзти до найближчого люка у дворі будинку на Соборній, 2а», – розповідає Ганна-Меланія Тичка.

Те, що раніше пошуки цього місця схову не проводились або принаймні не мали успішних результатів, підтверджує і представниця єврейської громади, директорка музею «Слідами галицьких євреїв» при Всеукраїнському єврейському благодійному фонді «Хесед Ар’є» Ольга Лідовська. Вона розповідає, що Центр міської історії розробив карту переміщень євреїв у каналізації Львова. За нею проводили наземну екскурсію тими місцями, де вони ховалися. Звірившись з картою, Ольга Лідовська погоджується з тим, що це цілком ймовірно саме те місце, де переховувалася ця група людей.

«Вони зробили неймовірне, бо останнім часом такі речі менше зустрічаються. Ще в 90-х щось досліджували, шукали свідків. Важливо, що саме українські історики, мешканці Львова це знайшли. Там дуже складні умови, режисери фільму навіть відмовилися там кіно знімати. А вони довели справу до кінця. Це дуже цінно», – каже Ольга Лідовська.

Ганна-Меланія Тичка на основі віднайдених речей хоче оформити виставку і згодом передати віднайдені речі в музей.

«Воно дійсно має певну вартість, принаймні емоційну. Светрик Кристини Хігер зберігається в музеї Голокосту у Вашингтоні і має цінність. Відповідно, і ці артефакти досить трепетні, для єврейської громади Львова в тому числі», – каже дослідниця.

Речі євреїв, порятованих у львівській каналізації (фото Девіда Лі Престона)

Також історикиня планує ввести результати свого дослідження в науковий обіг і, можливо, написати про свої пошуки книжку.

На основі цієї знахідки виникла ідея поставити біля люка пам’ятний знак, включити місце в туристичний маршрут.

«В ідеалі можна зробити драбинку, світло, куди б можна було спуститися оглянути. Це не каналізація Львівводоканалу, там вода не тече», – каже Андрій Риштун.

Попри те, що дослідники вказали точне місце, з якого можна потрапити в каналізацію, вони наголошують, що пошуківцям пригод і скарбів там нічого робити. Адже матеріальних цінностей там немає: останнє цінне майно втікачі віддали за їжу.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.