Лише якихось 80 кілометрів від Львова – і ми потрапляємо в затишне провінційне містечко Дрогобич, що пропахло кавою, нафтою і цинамоном, колоритне місто солі, Каменяра і Юрія Дрогобича, пише сайт lviv-trend.in.ua. Може, воно і дещо губиться в тіні Львова, але є речі, в яких Дрогобич значно переважає столицю Галичини. Він старший за Львів принаймні на століття, там народилися перший український доктор медицини та філософії Юрій Котермак і один з найвідоміших художників Бруно Шульц…
Але є ще одна маловідома зірка, яка колись сяяла на весь світ! Цікаво, чи знають сучасні мешканці Дрогобича, що їхня землячка була першою українкою в Голлівуді, іконою стилю, еталоном краси і прикладом для самої Марлен Дітріх? А один із найуспішніших фільмів в історії кінематографа «Все про Єву», який отримав 14 номінацій на Оскар, поступившись лише «Титаніку», був знятий про епізод з життя уродженки Дрогобича Елізабет Берґнер?
Дівчинка з подвійним іменем Елла-Еттель з’явилася на світ у Дрогобичі 22 серпня 1897 року. Її батьками були євреї торговець Юда Шмельке і Сара Вагнер. Коли майбутня кінозірка була ще дитиною, батько змінив ім’я та прізвище ближче до німецьких – на Еміль Берґнер, і родина емігрувала до Австрії.
Сімейним лікарем Берґнерів був майбутній засновник психодрами та групової психотерапії Якоб Леві Морено. Позаймавшися з 10-річною дівчинкою, психолог виніс однозначний вердикт – на неї чекає театральна сцена. І дійсно, через кілька років вона почала грати в театрі, а трохи згодом вже гастролювала Австрією і Німеччиною, зігравши 560 разів роль Розалінди у п’єсі «Як вам це сподобається» Вільяма Шекспіра, який відтоді став її талісманом. Дівчина скінчила Віденську консерваторію і 1920 року підкорила Берлін, завоювавши тисячі сердець, насамперед чоловічих…
Один з німецьких критиків писав 1927 року:
«Берґнер є найбільш чарівною та повною версією фатальної жінки (femme-fatale) і я сподіваюся, що нам цю книгу ще довго читати. Дівчинка, яку кожен чоловік хоче удочерити, але про яку він також думає – не без особливої ніжності – як про жінку. Берґнер також відьма, яку, не виключено, треба спалити на вогнищі, як свого часу Жанну Д’Арк, роль якої вона грає. Тому що вона – привид, дух в повітрі, що руйнує спокій, заплутує думки і навіть почуття людей – і не тільки молоді й чоловіків».
Можливо, її дійсно треба було спалити на вогнищі, щоб не спалила серця, душі і навіть життя багатьох чоловіків?.. Вона прекрасно усвідомлювала свою демонічну красу, сексуальність і владу, байдуже дивилася на їхні страждання і розбивала серця одне за одним.
«Та, яку обожнювали і проклинали»
У 20 років «чарівна Лізі» позувала у Берліні для німецького скульптора Вільгельма Лембрука, який шалено закохався в неї, але Елізабет покинула все і поїхала до Відня, а нещасний Лембрук покінчив життя самогубством. Берґнер звинувачувала себе в його смерті і сильно мучилася, але скоро знову взялася за своє.
Наступною жертвою її чар став актор Олександр Моїссі, що грав Гамлета у виставі і закохався в Офелію-Берґнер, але Елізабет залишилася байдужою до нього. Постраждав від неї і австрійський письменник Альберт Еренштейн. Ходили чутки, нібито Елізабет спокушала сама Грета Гарбо, з якою її порівнювали. Великий драматург Джеймс Баррі, автор Пітера Пена, написав п’єсу спеціально для Берґнер і залишив їй після смерті 10000 доларів «за найкращу гру в моїй виставі, яку я будь-коли бачив». Бернард Шоу казав, що Елізабет являє собою один із найзначніших талантів свого часу і вмовив директора театру дати їй головну роль Жанни Д’Арк у виставі.
А Марлен Дітріх писала:
«Це неймовірно талановита жінка, перед якою усім нам потрібно лише стати на коліна й цілувати їй руки, аби вона освітила нас хоча б частинкою свого Генія! Елізабет Берґнер – ідол тисяч і мій кумир тих давніх років, до «Блакитного ангела». Вона була вже тоді визнаною королевою європейських сцен, іконою стилю, яку часто копіювали, але чиєї досконалості ніколи не досягли. Вона була подібна до ефіру – здавалося, що в ній немає нічого плотського і земного. Коротке волосся і «локон Берґнер» на чолі – це була мода того часу. Вона грала з публікою, зачаровувала її до самозабуття. Набагато пізніше, зустрічаючись у Голлівуді, в Англії, ми подружилися…».
Кіно, кохання і війна
Перший фільм «Євангеліст», у якому знялася Елізабет, вийшов на екрани 1923 року. Поряд з нею були американська зірка німого кіно Дуглас Фербенкс і один з найкращих британських акторів барон Лоуренс Олів’є. Далі був доленосний фільм «Ню», після якого Елізабет одружилася з режисером Полем Циннером. Попри її непостійну і складну вдачу, вони прожили разом 40 років.
Циннер зняв більшість фільмів для Елізабет, зокрема, і найвідоміший та найуспішніший фільм з її участю «Фройляйн Ельза», але, оскільки вони обоє були єврейського походження, коли в Німеччині до влади прийшли нацисти, їм довелося 1933 року втікати до Парижа, а потім і до Лондона. Паралельно Берґнер допомагала іншим євреям: шукала житло, влаштовувала на роботу, підтримувала матеріально.
Подружжя оселилося у Лондоні, де Елізабет швидко відновила популярність і збирала величезні театральні зали. Тим часом в Берліні 1934 року вийшла прем’єра англійського фільму «Катерина Велика» з Берґнер в головній ролі, що викликала міжнародний скандал. У Німеччині, де Елізабет була «обличчям Берліна», тепер все перевернулося догори дриґом, і колишні шанувальники стали ворогами єврейської емігрантки. Натовп нацистів не пускав глядачів і закидав яйцями афіші…
Голлівуд і «Оскари»
Берґнер дуже злякалася, що Німеччина захопить Англію і на неї, як етнічну єврейку, чекає сумна доля, як і її родичів, яких вона безрезультатно намагалася витягнути з Дрогобича. Тож вони з чоловіком, перервавши зйомки у фільмі, втекли в Америку. Елізабет і раніше запрошували в Голлівуд, але вона вважала його «штучним» і боялася, що не впишеться в американське життя. Тепер же іншого виходу не було.
Побоювання Берґнер були недаремними, адже вона дійсно не змогла знайти себе в Голлівуді і знялася лише в одному фільмі. Тоді Елізабет повернулася до театру, і вже за першу бродвейську виставу отримала приз «За найкращу жіночу роль».
Вона знов була у своїй стихії, до нестями працювала і творила історію. Еріх Марія Ремарк вдосконалював її діалоги, Альфред Хічкок був змушений відмовитися від послуг Елізабет посеред роботи над новим фільмом через її нестерпний характер, а високі гонорари дали змогу акторці надалі рятувати з Німеччини євреїв. Вона змогла витягнути навіть драматурга Бертольда Брехта і групу дітей-сиріт.
1936 року Берґнер отримала номінацію Оскара в категорії «Найкраща жіноча роль» у фільмі «Ніколи не залишай мене» поряд з такими зірками, як Кетрін Гепберн, Бетт Девіс і Пол Муні, її земляк зі Львова.
Хоч «Оскара» Берґнер так і не отримала, зате в Америці з нею сталася історія, яка лягла в основу суперуспішного фільму «Все про Єву». Елізабет прихистила молоду дівчину, що намагалася відбити в неї чоловіка і зайняти її роль на сцені. Цю історію вона розповіла письменниці Мері Орр, яка опублікувала її в журналі Cosmopolitan. Там її прочитав Джозеф Манкевич і написав сценарій фільму, який отримав 14 номінацій на «Оскар» і завоював 6(!), поступившись лише «Титаніку». Зараз він займає 139-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів. У стрічці знялися Бетт Девіс, Енн Бакстер, Джордж Сандерс, Селеста Голм і навіть юна Мерілін Монро.
Тріумфальне повернення
Наприкінці 1940-х років Берґнер і Циннер змушені були повернутися до Європи. Спочатку вони прибули в Ізраїль, де за три місяці Елізабет зіграла в театрі майже 70 разів, а більшість коштів передала пораненим ізраїльським солдатам, які постраждали у боротьбі за незалежність своєї країни.
Потім вони з чоловіком на деякий час поїхали до Лондона і врешті 1954 року повернулися у Берлін. Чарівна і магічна Берґнер знову відчула себе улюбленою і потрібною. Вона знов виступала, допомагала людям і навіть спробувала себе 1970 року в ролі режисера.
Елізабет Берґнер стала першою актрисою, яка 1963 року отримала Приз Шиллера за внесок у німецьку культуру. 1973 року фільм «Пішохід» отримав номінацію на «Оскара» в категорії на найкращий іноземний фільм і завоював приз Золотого Глобуса. 1979 року Берґнер отримала Премію Ернста Любича, а 1982 — премію Елеонори Дузе. 1975 року знялася у фільмі знаменитого кінорежисера Кшиштофа Зануссі «Нічна варта».
Пол Циннер теж не гаяв часу: заснував компанію Poetic Films, для якої зняв низку фільмів-опер, розробив досі практиковану телережисерами систему одночасної зйомки декількома камерами театральних вистав, а 1972 року помер… Елізабет пережила чоловіка на 14 років. Вона востаннє вийшла на сцену 1973 року в Лондоні, а останню роль у кіно зіграла 1982 року, коли мала вже 85 років. Не стало великої акторки 12 травня 1986 року, вона померла у 88-річному віці в своєму будинку у Лондоні і похована в крематорії Golders Green.
Її ім’ям названо парк в Берліні і район у Відні, а от в Дрогобичі, на жаль, немає жодних згадок про славетну акторку. На відміну від України, де про Елізабет Берґнер майже не відомо, сучасне опитування у Великобританії поставило її у двадцятку найкращих акторів своєї епохи, серед таких імен, як Кларк Ґейбл, Кетрін Гепберн і Гаррі Купер. Елізабет Берґнер вважають своєю Австрія, Німеччина, США та Великобританія. А що ж Україна? Чи носять дрогобицькі дівчата «локон пристрасті» або «локон Берґнер»? Чи світова зірка засяє колись у небі Дрогобича? Адже саме наша земля викохала цю неймовірну, талановиту, харизматичну жінку, яка стала символом своєї епохи, іконою стилю та зіркою, що освітила з України весь світ і досі не згасає…
