Львівщина надзвичайно багата на пам’ятки архітектури, історії, мистецтва та археології.
Їх тут офіційно майже десять тисяч об’єктів, з яких трохи менше тисячі – національного значення.
Проте є багато цінних об’єктів, які поки що є лише пам’ятками місцевого значення або претендують на цей статус.
Вони менш захищені законом і перебувають під загрозою знищення чи пошкодження. І влада та місцеве населення цим, на жаль, часто цим користуються – подекуди просто через нерозуміння цінності цих об’єктів.
Час від часу виникають скандали, які рідко доходять до загальноукраїнських медіа. Останній випадок – часткове знищення історичної пам’ятки VIII століття, яке сколихнуло всю Україну.
ВВС News Україна підготувала п’ять найрезонансніших таких випадків на Львівщині за останній рік.
На місці язичницького капища – скульптура Божої Матері
Неподалік від Львова – всього за 40 км у VIII – X століттях на площі понад 250 га існувало місто-мегаполіс Стільсько.
Стільське городище збереглося й досі в майже первісному вигляді. У скелях висічені печерні комплекси – рештки давніх храмів дохристиянського періоду.
Стільське городище, столиця білих хорватів
Археологи припускають, що тут жили слов’янські племена Білих хорватів.
До теми: Держава давніх галичан, або таємні предки
2015-го тут створили історико-культурний заповідник. У нього входить і пам’ятка природи та історії в урочищі “Діравець”, що в селі Дуброва.
Вона відома скелею з рукотворним наскрізним отвором. Збереглися залишки 21 келії, де колись жили монахи. На цьому місці було язичницьке капище, вважають дослідники.
У травні мешканці села встановили скульптуру Матері Божої просто біля підніжжя урочища, проклали до неї сходи, та залили бетонний майданчик. Дозволів на це не мали.
Андрій Салюк із Львівського обласного українського товариства захисту пам’яток історії та культури вважає, що зараз це місце спотворили.
“Урочище Діравець – унікальне місце. Скеля-камінь водночас схожа на скелю із мультфільму “Король лев”, а отвори-келії скидаються на вигадану країну Хоббітанію. Місце – містичне, усі фото звідти нагадували казкову місцину. Зараз на фоні цієї панорами – сходи, бетон і гіпсова кольорова скульптура Матінки Божої”.
Після суспільного резонансу за фактом пошкодження пам’ятки поліція відкрила кримінальне провадження. Чиновники із львівської облдержадміністрації кажуть, що будуть домагатися через суди демонтажу каплички.
Проте “Стільське городище” як пам’ятка досі незареєстрована в міністерстві культури України. Керівництво заповідника не розробило облікової документації, не визначило межі заповідника. Тому винні можуть і не понести покарання, вважає Андрій Салюк.
“У вчинку місцевих селян не було злого умислу. Вони зібрали гроші, власними зусиллями встановили капличку і скульптуру. Ніхто їм не пояснював ні про історичну, мистецьку цінність тих каменів-скель чи про потенціал місцевості у туристичній сфері. Аби цього не повторилося, треба працювати усім разом”, – вважає архітектор.
Він каже, що працівникам заповідника варто було розповісти місцевим, що цей туристичний об’єкт можна розвинути й отримати фінансову підтримку для села, покращити інфраструктуру, продавати сувеніри та надавати послуги.
Архітектор вважає, що треба було пояснити громаді, що капище не несло загрози християнським цінностям. Зараз же може бути пізно – селяни після образ та суспільного резонансу будуть відстоювати не гіпсову релігійну скульптуру, а правоту свого рішення.
Рятували від дощу: вікна у палаці замінили на металопластикові
З XVIII століття село Оброшине під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів.
Двоповерховий палац із багатим інтер’єром та садовим комплексом збудували на замовлення намісника римської курії Яна Скарбека. Будівля найбільше постраждала під час першої світової війни.
Зараз комплекс перебуває в користуванні інституту сільського господарства Карпатського регіону. Ще два роки тому керівництво інституту змінило дах у пам’ятці архітектури національного значення, а у травні – п’ять автентичних вікон на металопластикові. Так рятували палац від затоплення, пояснюють.
Першою помітила “реставрацію” засновниця благодійного фонду Спадщина.UA Ганна Гаврилів.
“Це одна із найцінніших будівель на Львівщині, порівняно у дуже доброму стані. Палац легко реставрувати при грамотній співпраці громади, утримувачів та фахівців. Ця пам’ятка охороняється законом, тому такі дії – злочин”, – вважає Ганна Гаврилів.
“Заміна вікон відбувалася за державний кошт під приводом “так краще для будинку”. Якщо закрити на це очі і не зупинити – усі замки і палаци за кілька років будуть із такими вікнами”, – каже вона.
Після втручання місцевої влади та обласного департаменту архітектури та містобудування усі роботи призупинили. Вікна вимагають замінити на автентичні.
Радянські вітражі – не мистецький твір
У центрі Львова навесні активісти на звалищі знайшли рештки вітражів – 99 фрагментів скляних плит з візерунками. Їхня загальна площа – приблизно 70 м².
Їх самовільно зняли з будинку, де розташовані управління праці та соцзахисту населення обласної адміністрації, управління пенсійного фонду.
Вітраж проєктували у 70-х роках разом із будинком як частину інтер’єру та екстер’єру, каже реставраторка вітражів Марія Шумська-Барвінок.
Цей вітраж із красивим рослинним орнаментом – найбільший і найвищий у Львові, розповідає вона. Займав п’ять поверхів. Ще один такий у місті лишився. Його виготовили на місцевому вітражному комбінаті.
Техніка складна – між кольоровим склом – пайка свинцем. Зараз вартість такої роботи – від 350 доларів за квадратний метр, додає Марія Шумська-Барвінок.
“Мистецькі твори радянського періоду – це не лише погруддя Леніна і монометалізм, це ціла епоха яскравого і самобутнього мистецтва”, – каже реставраторка.
Власники будинку замінили вітражі на металопластикові вікна. Пояснили, що ті були в неналежному стані й не тримали тепло в приміщенні. Оскільки будинок не є пам’яткою, то міське управління охорони історичного середовища не може нічого вдіяти.
“Поки такі твори мистецтва: вітражі, мозаїки, рельєфи, панно, ліпнини, скульптури – все, що підпадає під декоративно-ужиткове мистецтво, не будуть інвентаризовані і захищені, доти такі випадки будуть траплятися і надалі. Спочатку була знищена мозаїка “Риби”, зараз – вітражі”, – каже Марія Шумська-Барвінок.
Обидві сторони – і захисники пам’яток, і балансоутримувачі будинку – домовилися, що вцілілі вітражі відреставрують та виставлять у спеціально відведеному місці – музеї чи іншій будівлі для огляду.
“Вілла з акваріумом” – довгий шлях до автентичного стану
Віллу Бачевських у Львові збудував архітектор Вітольд Якімовський у 1926 році, це – пам’ятка архітектури місцевого значення. Тут жив власник лікеро-горілчаної фабрики Стефан Бачевський.
Два роки тому власник історичної будівлі перефарбував віллу, замінив у ній вікна на пластикові та добудував скляну конструкцію-балкон. Місцеві почали називати будівлю “вілла з акваріумом”.
Gepostet von Богдан Зятик am Montag, 3. Februar 2020
Львівська міська рада подала до суду на власника. За ці порушення його оштрафували на 170 тис. грн і зобов’язали повернути будинку первісний вигляд. Новий орендар вже демонтував “акваріум” і повертає будинку первісний вигляд.
“Ми повертаємо фасад до того вигляду, що був історично. Вікна перефарбують у належний колір, як зазначено в паспорті фасаду”, – каже Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку.
Досі тривають суди з власником будівлі. Той відмовляється сплачувати штраф за прибудову скляної споруди.
Замість столітніх розписів – російські кахлі
Селище міського типу Славське за 138 км від Львова відоме гірськолижним курортом та пам’яткою місцевого значення – храмом Успіння Пресвятої Богородиці.
Греко-католицьку церкву у гірському селищі збудували у 1901 році за проєктом архітектора Василя Нагірного. Розписував храм модерний художник початку ХХ століття Модест Сосенко. На Галичині лише три храми можуть похвалитися такими розписами. Інтер’єр церкви прикрашала керамічна плитка фабрики Івана Левинського.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Славському
Торік під час ремонту знищили всі автентичні розписи Модеста Сосенка та розбили плитку. Настоятель церкви отець Андрій Петришин не зупинив ремонтні роботи навіть коли фахівці з охорони історичної спадщини та волонтери забили на сполох.
“Священника ще до початку робіт попереджали про мистецьку цінність розписів та плитки, але він не зважав. Громада селища розколота, знайшлись ті, хто був проти такого “ремонту” і повідомив активістів. Розписи із штукатуркою, плитка – це було у купі сміття перед храмом. Відновити навряд чи вдасться. Замість них – на стінах керамічні кахлі російського виробника. Такі використовують для оздоблення вбиралень”, – каже голова українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк.
Лише за рік після “ремонту” та погроз обласної ради вилучити з власності Славської громади храм, Славське ОТГ оголосило конкурсу на розробку проєктної пропозиції розпису та внутрішнього оздоблення стін храму. Умова єдина – врахувати попередній стиль розпису.
Ситуації зі нищення пам’яток будуть повторюватися, якщо не вжити жодних заходів, наголошує Андрій Салюк.
“Навіть якщо розписи відновлять – це буде копія. Хіба комусь цікава копія картини “Джоконда”, – каже він.
За його словами, таких ситуацій із нищенням пам’яток можна було уникнути.
“Перш за все – створити програму обліку і паспортизації пам’яток архітектури місцевого значення, вести облік мистецьких творів, природних пам’яток. Далі – донести це до людей”.
Пан Салюк вважає, що має бути освітня програма для молоді, яка повинна знати, чим багата та відома їхня місцевість.
На його думку, управління охорони архітектури повинно реагувати першими на порушення, а не після розголосу активістів.
“Якщо у містах і селах нищать пам’ятки часто від незнання їхньої справжньої цінності, то у Львові причина простіша – це гроші. Надто привабливі квадратні мери у старовинному центрі міста”, – вважає Салюк.
