Львівщина – Громада села Вільшаник у Самбірському районі Львівської області відмовилась від використання пластмасових квітів і вінків ще півтора роки тому. Нині знімає пластикову вагонку, якою оббитий дерев’яний храм ХІХ століття.
А ще селяни відмовились від традиції влаштовувати поминки у день похорону і обговорюватимуть перехід на святкування Різдва 25 грудня. Такі ініціативи, які наразі не притаманні українським селам, поширюватимуть по всій територіальній громаді, яка об’єднує 22 села, пише Радіо Свобода.
Як змінюється ментальність мешканців одного села, яких об’єднав сільський священник?
«Не місце пластмасовим квітам і вінкам», – написано на оголошенні при вході на церковне подвір’я і цвинтар. Жодної штучної квітки на могилах. Дерев’яний храм Преподобної Параскевії Української греко-католицької церкви (УГКЦ), який датується 1886 роком, у риштуванні. Верхня частина церкви – вже дерев’яна, тепер знімають пластикову вагонку з бічних стін храму.
У церкві – вазони живих квітів, ніяких штучних прикрас ані на вівтарі, ані на іконах, як і немає різнокольорової гірлянди на іконостасі. Адже чимало дерев’яних церков на Львівщині, які є пам’ятками архітектури, де збереглись давні ікони, прикрашають, немов ялинки на свято.
З церкви знімають пластикову оббивку
Отець Олег Здреник три роки працює сільським священником у Вільшанику. Він – захисник екології, не нав’язуючи і не забороняючи нікому нічого, свою позицію просто намагається донести до парафіян. І вони відгукуються на його ініціативи, самі стали активнішими. Півтора року тому громада підтримала ідею не приносити штучні квіти та вінки на цвинтар чи похорон. Отець навіть повідомив людям, що не відправлятиме біля могил, де покладені пластмасові квіти чи вінки, але, звісно, не міг такого вчинити.
Уже рік – лише живі квіти
Олег Здреник
«Ніхто сьогодні «мертвих» квітів чи вінків не несе на цвинтар. Перші пів року траплялось, що немісцеві люди приносили штучні квіти на могили до рідних. Ми не могли заборонити, але вже рік – лише живі квіти. Біля храму посадили сад і там кожна дитина з села має своє дерево. Просвітницькі заходи дуже на часі і допомагають. Тепер займаємося відновленням храму. Тут усе автентичне. Ікони іконостасу намальовані іконописцями Самбірської школи. Маємо намір реставрувати старі люстри. Колись скільки моргів поля мав, стільки брусів давав на храм», – каже священник УГКЦ.
Отець Олег Здреник
У храмі зберігається Євангеліє, яке не згоріло у пожежі в 1934 році, про що є запис. Тоді місцевий мешканець хотів спалити церкву і залишив запалену свічку поруч із Євангелієм біля ікони святого Миколая. Вогонь, який охопив церкву, люди погасили. А ось Євангелія уціліла, як і образ. Цю історію пам’ятають старші селяни і передають її з покоління в покоління. У селі одна церква і важливо зберегти її автентичний вигляд, як пам’ять про попередні покоління і залишити прийдешнім, наголосив священник.
Отець показує Євангеліє
Збережене Євангеліє
Пробували сортувати сміття
Відмова від використання пластмасових квітів не єдина екологічна ініціатива громади. Протягом пів року селяни сортували сміття, але зіштовхнулись із проблемою його вивезення. Голова Ралівської територіальної громади Любов Ковалик зазначила, що місцева рада придбає ящики для сортування побутових відходів і хоче поширити ідею мешканців Вільшаника на всі інші села, які входять в ОТГ.
Ми будемо братися за сортування сміття
Любов Ковалик
«Чомусь дуже низька вартість закупівлі вторинної сировини. Це мали б на державному рівні врегулювати. Я 42 роки працювала у Вільшанику, у нас там була група людей, яка складала сміття, а відвезти його була проблема. Ми будемо братися за сортування сміття у нашій об’єднаній громаді», – каже Любов Ковалик.
Любов Ковалик
Однак у територіальній громаді хочуть навчити селян не лише сортувати сміття, але й сподіваються, що, як і в Вільшанику, мешканці інших сіл теж відмовляться від проведення поминок після поховання людини. Таке рішення у Вільшанику на зборах ухвалили на початку грудня. Хоча розмова з людьми тривала довший час.
Поминок у день похорону не буде. Можна поминати з рідними людьми на 9-й чи 40-й день, роковини, але у день похорону це недоречно.
Олег Здреник
«Після літургії ми обговорили з вірними питання про відмову від поминок. Не було негативної думки і ми проголосували. Поминки є важливі, але в теперішній інтерпретації цілковито відійшли від першочергового задуму поминання померлих. Смерть, похорон – це сум, розпач, депресії. Поминання мало б бути актом підтримки, солідарності, коли приходять рідні, друзі, знайомі, щоб розрадити того, хто втратив близьку людину.
А я не бачу такого у наших поминальних традиціях, коли здебільшого наливають, закусують і потім жартують, що нічого дотичного до померлої особи не має. Функцію розради переймає на себе родина покійного, яка хвилюється, щоб на столі всього було вдосталь, щоб ніхто її не осуджував, що неналежно пошанувала родича. За час ухвалення рішення нікого Господь не покликав до себе, але думаю, що поминок у селі не буде. У нас розумні люди», – розповів священник Олег Здреник.
Церква Преподобної Параскевії ХІХ століття
Спершу ідею відмовитись від проведення поминок дехто з селян сприйняв на кшталт боротьби з алкоголізмом чи як змушений крок під час пандемії COVID-19. Але більшість вважає:
– Маєш горе. А тут мусиш йти і щось купувати, готувати.
– Священник молодий і дуже розумний. Багато всього хоче і ми підтримуємо. Люди не були проти, щоб відмінити поминки, штучні квіти. Я ховала кількох рідних і мусила робити поминки, бо це так було заведено. Є 9-й чи 40-й день, можна покликати близьких.
– Родина стривожена і не має часу займатися ще поминками. То розумно дуже. Більшість підтримала. Добре, що така пропозиція була. Поминки якось у нас були на 170 людей. То це весілля! Одні плачуть, другі скачуть. Думаю, що всі будуть дотримуватись правила. Бо за цей час, як ми домовились не робити поминки, ще ніхто не помер, на щастя. Це так, як із пластиком було. Тепер всі дотримуються цього, – говорять селяни.
Мешканці поділились своїми думками
У Вільшанику мешкає близько тисячі осіб. Люди працездатного віку переважно на заробітках у Польщі, Німеччині, Нідерландах, Чехії. Бо роботи у селі чи в Самборі немає, тому єдиний вихід заробити на житло, навчання дітей, утримання родини – їхати працювати за кордон. На Різдво більшість повернулась додому.
Зміна дати Різдва – вимагає часу
Ще один виклик очікує на мешканців Вільшаника. Священник уже веде просвітницьку кампанію про перехід на новий календар святкування – 25 грудня. Два роки поспіль люди приходять у цей день на богослужіння у храм, але не різдвяне. Отець сподівається, що парафія у Вільшанику в числі перших на Львівщині перейде на григоріанський календар святкування Різдва.
Говорю, що ми святкуватимемо Різдво 25-го, хочемо чи ні, але йдемо у цьому напрямку. Я б хотів перемоги здорового глузду
Олег Здреник
«Я давно говорю парафіянам, що ми святкуватимемо Різдво 25-го, хочемо чи ні, але йдемо у цьому напрямку. Це не є один момент – і всі перейшли. Я був би дуже щасливий, щоб це побачити, щоб люди дозріли і щоб не було розколу у цьому переході. Я б хотів перемоги здорового глузду, щоб ми були одні з перших у цьому переході.
Потрібен час, а це не рік і не два. Це дуже закорінилось у нашому житті, але коріння не має сенсів. Я ніколи не переконую у чомусь вірних, ми просто дискутуємо, шукаємо спільне рішення», – каже отець Олег Здреник.
У прицерковному будинку зробили паперову ялинку
У селі люди говорили про те, що приходять на богослужіння 25 грудня, але чи зможуть перейти на новий календар і відмовитись від свята 7 січня? Чи святкуватимуть подвійно? Це питання часу.
Різдво – це народження Ісуса не 2000 років тому, а у домівці кожної людини, нагадує у цей різдвяний час священник, і потрібно робити такі справи, щоб Спаситель народився у кожному домі. «Сіно у стаєнці, де народився Ісус, це наші добрі справи. Я не бачу сенсу у молитві, якщо її плодом не є бажання служити, робити добро іншим».
