Стару пожежну машину, яка вже нікому не була потрібна, і надії на її відновлення не було, залишили на вулиці. Але на неї чекало нове життя: Ігор Панчишин з командою її відремонтували, підкрутили, докупили потрібні деталі й тепер їздять на пожежі у своєму селі Зав’язанці, а також у сусідніх селах на Львівщині. Пожежники-добровольці приносять користь усій окрузі, тож на них як на приклад уже заглядаються й інші громади.
ШоТам поговорили з Ігорем про добровільну команду, пожежну машину й станцію, переобладнану зі старої лікарні.
Локомотив пожежної команди
Колись, на початку нульових, у мене на подвір’ї була пожежа — горів сарай. Людей у селі було трохи більше, то збіглися й допомогли загасити. А зараз людей поменшало — навіть рідко кого на вулиці зустрінеш.
Я живу в селі. Від наших Зав’язанців до Мостиськ — 22 кілометри, до Самбора — ще 30 кілометрів, до Судової Вишні — 18. У кожному з цих населених пунктів є пожежна станція. Але поки машина приїде гасити пожежу в нас, то може бути пізно, тому мати пожежну команду тут — необхідність.
Про такі добровільні команди дізнався від мого хорошого друга з ДСНС Юрія: він бачив такі команди закордоном, наприклад, у Польщі, та мав друзів-добровольців, з якими й мене познайомив.
У 2021 році місцева влада схвалила ідею — у Зав’язанцях з’явилася ДПК! Ми одразу взяли участь у проєкті «Вогнеборці. Вдосконалення цивільного захисту в Україні на місцевому рівні». Його реалізує Фонд міжнародної солідарності та програма польської співпраці Міністерства закордонних справ Польщі. Так ми отримали 12 комплектів пожежної форми, чоботи, шоломи, помпи, генератор, обладнання.
У нашій пожежній команді беру активну участь. Можна сказати, що я її «локомотив», бо почав цю ідею просувати серед людей.
Стару машину з чергової частини відремонтували, то вона вже на ходу
У ДПК від початку було 12 людей. Зараз менше: один чоловік помер, деяких мобілізували з початком повномасштабного вторгнення, як і мого брата Андрія — заступника голови команди.
Взагалі у мене 8 братів — я наймолодший. Усі вони роз’їхалися: хто закордон, хто до Львова чи Києва. У Зав’язанцях лишилися ми з Андрієм, то я його в пожежну команду й запросив. Він старший за мене на два роки. Зараз я в нашій добровільній пожежній команді заступник заступника, а головує Володя Добровольський.
Наша ДПК розміщена майже в мене на подвір’ї — за кілька метрів моя хата, поруч дім Володі. Колись там була лікарня двоповерхова й підсобне приміщення для неї зі столовою, душовою. Тож вирішили переробити це під свої потреби, а оскільки я і Володя — активні учасники ДПК, то підійшло й те, що станція близько до нас, до того ж поруч є ставок.
Міська рада схвалила нашу ідею, тож почали готуватися: облаштували гараж, підсобне приміщення й кімнату для відпочинку. Хочемо її ще покращити, але зараз війна, тож це поки не на часі.
Машину ми отримали з чергової частини — в них вона під плотом стояла. Казали, що ми можемо її забрати. Вона старенька була, але ми її підремонтували, дещо докупили, акумулятори нові поставили, підкрутили — все своїми силами — то машина вже на ходу! Міська рада взяла наш транспорт на баланс, пальним допомагає.
Тож ми можемо швидко реагувати: от нещодавно був виклик об 11 годині вечора, то ми за три хвилини біля машини вже. Заскочили в неї, поїхали й впоралися з вогнем. Тоді під’їхали державні пожежники й уже розбирали залишки, виносили.
Виїжджали на пожежі будинків, сараїв, клубу й навіть лісу
Минулого року наша ДПК мала багато виїздів. Наприклад, горіла машина — не дотрималися техніки безпеки — а ми приїхали й загасили. Виїжджали на пожежі будинків, сараїв — і в наше село, і в сусідні. От буквально нещодавно за кілометрів сім від нас горів клуб, то нас викликали теж.
Особливо в перші дні війни в нас люди активно почали весною сухостій спалювати. Також ми їздили гасити лісову пожежу — там підпалили листя. Загалом виїздів 20 у нас уже було.
Люди зрозуміли, що пожежна машина під рукою — це доволі корисно. Так, ми її використовуємо, щоб долати пожежі, але стаються й інші складні ситуації. Наприклад, взимку автобус застряг. Ми їздили його витягувати зі снігу — маємо спеціальну лебідку, чіпляємо її спереду. Тож допомагаємо, як можемо.
Наша пожежна станція — це ще й місце зустрічі: у суботу та неділю після обіду збираємося, спілкуємося. Машину оглядаємо — чи на ходу, чи нема поломок. І радіємо, що в будь-який час можна допомогти людям. Ми постійно розвиваємося й багато чого хочемо, але ж треба «стукати», а не мовчати й чекати.
Діти хотіли продовження табору: 5 днів — замало
Цього року Зав’язанська ДПК подалася на програму «Акселерація потенціалу новостворених добровільних пожежних команд» від ГО «Добровольці-вогнеборці» за підтримки Фонду Східна Європа. У межах проєкту пройшли домедичну підготовку та організували табір для дітей.
Думаю, таку добровольчу роботу краще починати з молодшими, тож у серпні в нас був 5-денний табір — з понеділка по п’ятницю. Ми учасників у державну пожежно-рятувальну частину возили в сусіднє місто — там машини ще більші, ніж наша, тому їм цікаво було. Ігри різні проводили для них, домедичну підготовку. Оскільки табір ми організували в межах проєкту, то Фонд Східна Європа оплатив харчування для дітей, матеріали для занять. Заняття проводила Дарія Костецька — завідувачка Народного дому в селі.
А вже в суботу та неділю до неї на подвір’я прийшли діти — хотіли продовження табору. Вони були в захваті від навчань. Батьки теж задоволені, що діти зайняті й так зацікавлені.
Дорослі учасники мали навчання з домедичної допомоги та з імітацій різних ситуацій: порятунок на зруйнованій будівлі, в задимлених приміщеннях тощо.
Навчання проходили не лише члени нашої добровільної команди, а й молодші жителі села — 15-18 років. Після завершення тренінгів я побачив, що вони собі зробили окрему групу у Вайбері — «Молодіжна добровільна команда села Зав’язанці». Кажу Володі: «Бачиш, уже люди потихеньку підтягуються».
Розумію, що за кожну роботу люди б хотіли отримати винагороду, але під час воєнного стану достатньо й непогано орієнтуватися в таких складних ситуаціях, адже будь-де може щось статися — а ми вже навчені.
Держава — то є хто? То ми!
У нас у селі, звісно, люди в будні працюють, а вже в неділю можемо потренуватися. Тож ми продовжуємо заняття й запрошуємо всіх охочих. Досвіду ми вже трошки маємо, бажання — ще більше, тож будемо й іншим показувати. У нас лишилися матеріали з інших імітацій, тож будемо вчитися надавати допомогу, носити поранених, перев’язувати рани.
Бачу, що хоч спочатку люди трохи з недовірою ставилися до нашої затії з ДПК, то зараз зрозуміли, що пожежна команда в селі — це добре. Навіть нові люди хочуть доєднатися.
А ще ми хочемо юридично оформити нашу добровільну пожежну команду як громадську, щоб не чекати на рішення щодо нас і мати власний рахунок. Думаю, ми до цього дійдемо — можливо, вже після перемоги.
У мене невеличкий сімейний бізнес із квітами, займаюся цим ще з 90-х. Колись мій найстарший брат теж цим займався, але йому стало нецікаво, а я був молодий і втягнувся. Оскільки тримаю теплиці, то можу й власні кошти вкласти в команду. На початках ми не мали нічого, а зараз потроху зібрали. Закуповуємо самі дещо, у проєктах беремо участь.
Коли почалася повномасштабна війна, пожежна команда стала ще більш потрібною, адже навчання, яке люди проходять, дає корисні навички. Бо навіть у далеких від лінії фронту місцях стаються вибухи, і варто знати про небезпеки.
