Саме Георгій Прокопенко, наш титулований львівський плавець, вдосконалив стиль плавання брас і винайшов революційну технологію так званого ,,пізнього вдиху”, після чого ту технологію перехопили всі провідні брасисти світу.
Джерело: Tvoemisto.tv.
Україна цього року на Олімпійських іграх у Токіо виборола 19 медалей (одна золота, 6 срібних і 12 бронзових) і посіла 43-ту сходинку у медальному заліку. У заключний день Олімпіади срібло для України, зокрема, виборола львів’янка Олена Старікова. Цікаво нагадати, що 57 років тому, на Олімпіаді у Токіо, срібну медаль завоював львів’янин, який винайшов нову техніку плавання, Георгій Прокопенко. Львівська екскурсоводка Олександра Дябіна розповідає, якою була ця Олімпіада і яку роль тоді зіграв наш плавець.
Майже два тижні весь світ, затамувавши подих, слідкував за подіями, які відбуваються на Олімпіаді в Токіо. Олімпіада – це диво, яке відбувається раз в 4 роки, це мрія і мотивація для багатьох людей, спортивні змагання найвищого гатунку, честь для країн, які приймають участь. Звання «олімпійський чемпіон» не має терміну давності і цей титул назавжди, без ремарки «колишній». Не існує колишніх олімпійських чемпіонів, ці люди назавжди вписані в золоту спортивну книгу історії спорту. Тому олімпіада – це завжди особливі емоції, трепет і хвилювання для всіх: організаторів, атлетів, вболівальників, справжнє свято, яке буває рідко і тому має коштовну цінність, де все поставлено на кін: роки клопіткої праці, репутація країни і справжня чесна боротьба, де перемагає найсильніший.
Зараз відбуваються спортивні баталії в Японії, в дивовижному Токіо, проте мало хто з нас знає, що 57 років тому XVIII Літні Олімпійські ігри проводились в тому ж Токіо, це був 1964 рік.
Тоді Літня Олімпіада почалася восени і тривала з 10 по 24 жовтня. Окрім Токіо, заявку на проведення ігор також подавали Брюссель, Детройт і Відень. Токіо вже було обране для організації Ігор у 1940 році, проте згодом вибір був змінений на користь міста Гельсінкі (Фінляндія) через японську інтервенцію в Китай. Врешті-решт ігри 1940 року взагалі було скасовано через початок Другої Світової війни. Олімпійські ігри 1964 року – перші в історії, які були проведені в Азії.
Завдяки бюджету у 26 мільйонів доларів організація ігор була бездоганною. Спортивні споруди були майже ідеальними, включаючи неймовірний стадіон і величезний олімпійський басейн. Олімпійське селище теж було збудоване і обладнане на найсучаснішому рівні. Одне слово – Японія – гарантія якості.
Цікавими фактами Токіо 1964 було те, що Олімпійський вогонь запалив Йосіторі Сакаі, національний університетський чемпіон на дистанціії 400 метрів. Він народився в Хіросімі 6 серпня 1945 року, в день, коли на місто було скинуто атомну бомбу.
З 1960 року багато нових країн в Африці і Азії здобули свою незалежність і 16 з цих країн були вперше представлені на олімпіаді. Спортсмени з Західної та Східної Німеччини виступали у складі єдиної команди. Південно-Африканську Республіку не допустили до участі в іграх через політику апартеїду.
Родзинками Токіо 1964 стали змагання з дзюдо і волейболу, які були вперше представлені в програмі Олімпійських ігор. Обидва види спорту були тоді дуже популярними. Жіноче п’ятиборство також було вперше включене до олімпійської програми.
Атлет Абебе Бікіла з Ефіопії став відомий як перший атлет, який успішно захистив свій титул у марафоні, і це менше 6 тижнів після операції із видалення апендикса. Угорський ватерполіст Дежьо Д’ярматі здобув свою 5 медаль поспіль.
Гімнастка Лариса Латиніна встановила рекорд за здобутими олімпійськими нагородами, який тримався понад 50 років (18 нагород). Її рекорд побив у 2016 році плавець американець Майкл Фелпс, отримавши 23 золоті, 3 срібні, 2 бронзові олімпійські медалі.
Для участі в олімпіаді в Токіо 1964 року зареєструвались 94 країни, проте лівійські спортсмени знялись зі змагань після церемонії відкриття. Під час цієї Олімпіади змагання проводилися у 21 дисципліні у 19 видах спорту, змагались атлети 93 країн.
Чому так довго і докладно пишу саме про цю Токійську олімпіаду? А тому що вона має безпосереднє відношення до Львова і до львівського спорту.
Головним львівським героєм Олімпіади в Токіо 1964 року був плавець Георгій Прокопенко. Це не просто спортсмен, чемпіон світу та Європи, срібний призер Олімпіади, це – людина новатор, винахідник сучасної техніки брасу з “пізнім вдихом”. Саме він, наш титулований львівський плавець, вдосконалив стиль плавання брас і винайшов революційну технологію так званого ,,пізнього вдиху”, після чого ту технологію перехопили всі провідні брасисти світу.
Георгій Прокопенко має цікаву біографію. Він народився у 1937 році на Полтавщині, в містечку Кобеляки. В дитинстві мав прикрий випадок: будучи маленьким хлопчиком, зимою провалився під лід і ледве не втопився, його врятував дідусь. Але після цієї події хлопчик прийняв стратегічне рішення – навчитися добре плавати, щоб більше не тонути і самому когось врятувати, якщо потрібно.
Після війни родина переїхала до Львова. Коли Георгію було 14 років, він вперше пішов на плавання. Увага! Не в 4, а в 14! Почав тренування, коли вже вчився в технікумі зв’язку. Шляхи Господні незбагненні і доля посилає Георгію другого батька – тренера Олександра Андрійовича Ткаченка, який став його першим і єдиним тренером на все життя. Після технікуму Георгій вступає у Львівський державний університет фізичної культури, у 1959 році закінчує його, а в 1960 перемагає на змаганнях в Баку, стає чемпіоном країни і отримує право поїхати на Олімпійські ігри 1960 року до Риму.
24-річний атлет посідає на Олімпіаді в Римі 10 місце і навіть не потрапляє у фінальний заплив. Проте все ще попереду. Після своєї першої Олімпіади в Римі Георгій не полишає свою мрію про олімпійську нагороду і наполегливо, щоденно, виснажливо тренується. Долаючи метр за метром водну стихію басейну, в багатогодинних щоденних тренуваннях народився своєрідний стиль Георгія Прокопенка, який врешті-решт став приносити свої високі результати.
Отже, у жовтні 1964 року наш наполегливий, талановитий львівський атлет Георгій Прокопенко у складі сбірної команди СРСР потрапляє в олімпійське селище японського міста Токіо, де на блакитній доріжці олімпійського басейну відбудеться доленосна подія, яка назавжди прославить львівську школу плавання.
Не дивлячись на те, що Георгію було вже майже 28 років, він плавав швидше, ніж в 24 в Римі. В олімпійському басейні далекої японської столиці Георгій плив як справжній супермен, встановив рекорд Європи і здобув срібну медаль на дистанції 200 метрів брасом, поступившись лише австралійцю Йану О’Брайєну. Існує легенда, що він на останніх метрах озирнувся подивитись, де суперники і тут австралієць і випередив його на 0.4 секунди.
Прокопенко також плив в комбінованій естафеті 4×100м, показавши найкращий час на свому етапі (на 1.3 секунди швидше О’Браєна).
Після Токіо були чемпіонати світу і Європи, де Георгій перемагав, підтверджуючи тим самим свою репутацію найкращого брасиста континенту.
У 1971 році львівський плавець завершив свою професійну спортивну кар’єру у великому спорті. Три роки працював у львівському спортивному товаристві ,,Динамо” директором школи плавання. Працював тренером, викладачем в інституті фізкультури, а потім понад 30 років на кафедрі фізичного виховання Національного університету ім. Івана Франка.
У віці 50 років прийняв участь у першості серед вищих навчальних закладів Львівської області – переміг на двох дистанціях. Георгій Якович Прокопенко мав чудове хобі: кожного літа разом з дружиною, друзями і учнями він вирушав на туристичній байдарці у водні подорожі річками України.
Дністер, Дніпро, Ворскла, життя в наметах, спілкування з близькими людьми було для нього справжнім відпочинком. Майже до кінця життя Григорій Прокопенко долав свою норму кілометрів на доріжці львівського динамівського басейну, був людиною, відданою своїй справі.
У всьому світі саме нашого земляка вважають винахідником сучасного брасу з його коронним “пізнім вдихом”.
Григорій був одружений з Інною Вікторівною Чукаріною, донькою іншого видатного спортсмена, олімпійця, гімнаста Віктора Чукаріна. На жаль, Григорій Прокопенко помер 5 травня 2021 року, не доживши 2 місяці до іншої Токійської Олімпіади.
Плавання – це більше, ніж спорт. Плавання – це титанічна праця, це характер, це боротьба. Це чесний спорт, де переможця визначає секундомір, а не судді, бо судді це – цезавжди люди, які часто забувають, що найголовніший суддя лиш один.
Батьки, віддавайте своїх дітей на чесний спорт! Хто знає, а може наступний олімпійський чемпіон з плавання робить зараз свої перші кроки в одному з львівських басейнів?
Підтримайте проект на Patreon