Понеділок, 28 листопада

Львів – місто на воді… і без води?

«Млин не може скористатися водою, яка текла в минулому»

Даніель Палмер

Будь-яке мiсто, як i живий органiзм не може iснувати без води – невід’ємного природного ресурсу, складової всiх живих органiзмiв. Тому з давнiх-давен люди намагались селитись вздовж рiк, потокiв, струмкiв.

Це чітко видно на сучасних картах європейських мiст – більшість з них розташовані на рiках або озерах. З карти Львова можна зробити висновок, що це «мiсто-пустельник», яке не має такої життєдайної артерії. Але так може подумати лише людина, яка не знає iсторiї i минулого нашого міста. Бо Львів має не одну, а дві ріки – Полтву i Зубру – з численними притоками.

Розташування на головному європейському вододілі обумовило те, що одна частина міста відноситься до басейну Балтійського моря, а інша – Чорного. Існують навіть будинки, що стоять безпосередньо на вододілі i коли у Львові падає дощ, то вода з них водночас тече до обох морiв. А у ХIХ ст. навіть був розроблений проєкт порту в районі селища Брюховичі, але так i не був реалізований.

Мало хто з мешканців Сихівського масиву знає про джерело поруч з церквою Рiздва Пресвятої Богородицi, хоча воно є витоком рiчки Зубра. Огинаючи лiсовий масив ця рiка протiкає через село з тiєю ж назвою, а далi, впадаючи у Днiстер, до Чорного моря. Ще у 60-х роках ХХ ст. одним з улюблених мiсць вiдпочинку львів’ян було озеро на Зубрі, в мальовничому зеленому масивi. Сьогоднi про нього нагадують лише рештки розритої дамби i котловина у лiсi поруч з Хуторiвкою.

Замкнена Полтва

З джерел, розташованих на пiвденно-схiднiй сторонi мiста беруть початки потоки Сорока i Пасiка, котрi зливаються в один на мiсцi, де зараз стоїть пам’ятник Грушевському, дають початок Полтвi. Вона тече сучасним проспектом Шевченка, через площу А.Мiцкевича, далi – проспектом Свободи, між Оперним теаром та театром ім. М. Заньковецької, поруч з ринком «Добробут», навпроти готелю «Львів» виходить на просп. Чорновола i, перетинаючи вулицю Б.Хмельницького, покидає мiсто.

Залізобетонний міст через Полтву на Замарстинові, 1929 р. Фото з NAC

Наприкiнцi ХIХ ст. рiку замкнули у підземний колектор, у якому вона знаходиться i сьогоднi. Причин для прийняття такого рiшення було декiлька: перша – до рiки, окрiм вод численних джерел i струмкiв мов у вiдкриту клоаку, стiкались рiзноманiтнi нечистоти; друга – численнi виливи повноводної на той час рiки i велика шкода вiд них. Так, у 1511 роцi, вийшовши з берегiв Полтва пiдмила декiлька будинкiв i, частково, мiський мур. В червнi 1514 року повiнь була настiльки потужною, що вода потрапила навiть до мiста мiж мури. В 1770 роцi Полтва залила частину середмiських споруд, серед яких були i храми. З пивниць i церковних пiдземель вода виносила все, що траплялось на її шляху. Серед смiття можна було бачити i останки знатних осiб, якi пiсля вiдходу води почали гнити, що мало не привело до епiдемiї.

Замкнення русла Полтви та міст через Замарстинів,1929 р. Фото NAC

Пiдчас таких повеней траплялись i людськi жертви. Так, у 1853 роцi, коли вода, пiднявшись до рiвня берегiв, несла з собою вирванi з корiнням дерева, на Галицькому передмiстi у воду потрапили двоє дiтей. Врятувати вдалось лише одну дитину, друга втонула. Як зазначає I. Крип’якевич: «Останнiй вилив Полтви був 1872 року, вода виступала аж на Гетьманськi вали (сучасний проспект Свободи), позабирала на передмiстi свиней, котiв i псiв. Марiйська площа (сучасна пл. Мiцкевича) виглядала тодi як одно велике багнище».

Про важливiсть для Львова Полтви годi й говорити. У рiзнi часи вона була для мiста i захисницею, i торговим шляхом мiж Балтикою i Чорним морем. Ще у княжi часи годувала рибою, а згодом її потужнi води обертали колеса млинiв. Один з найдавнiших млинiв, за переказами, належав нiмецькому вiйтовi Бертольду Штехеру, i знаходився у районi сучасного Нацiонального музею. У ХV столiттi два млини були на сучаснiй площi Мiцкевича – капiтульний i мiський.

Літографія Карла Ауера «Нижні Вали» (тепер просп. Свободи1837-1838 рр.

Багатьох може здивувати, але на Полтвi був навiть свiй острiв, приблизно там де нині пам’ятник А.Міцкевичу. Вiн був знаменитий тим, що на ньому знаходилась капличка Матерiї Божої з Лоретто.

Роботи з замкнення Полтви на пл. Фердинанда (пізніше пл. Маріацька, пл. Міцкевича), 1861-1871 рр. Фото NAC

Оскiльки Полтва була все ж рiкою, один берег якої на території сучасного проспекту Свободи сягав правого ряду його будинкiв (парних номерів), а другий – лiвого, то через неї вели i численнi мiстки. Один з них, так званий «Мiст Яна» знаходився навпроти сучасного готелю «Жорж». Свою назву вiн одержав вiд скульптури Св. Яна Непомуцена (Непомуки), яка його прикрашала. Попередником скульптури на мостi, ще у ХV ст., був хрест до якого прив’язували «вiдпусти».

Пам’ятна фігура Св. Яна Непомуцена, 1860-1870 рр. Фото Юзефа Едера

У 1840 роцi Полтву у цьому мiсцi взяли в колектор, а мiст «як не потрiбний» було знесено. Iнший, так званий Волоський мiст був навпроти сучасної вулицi Саксаганського. Його iсторiя теж пов’язана з долею скульптури Св. Яна. Пiсля знесення мосту навпроти готелю «Жорж» у 1840 роцi, її перенесли на Волоський мiст, де вона простояла до кiнця ХIХ ст., а пiзнiше її поставили перед костелом Св. Миколая. Всього в межах сучасного проспекту Свободи через Полтву вели три горбатi мости.

Як згадував один львiв’янин про терени сучасного проспекту Свободи, близько 1780 року, «нiчого iншого не було, тiльки багна й трясовища; … а як цiла вулиця Широка (сучасна Копернiка), все мiсце було болотнисте, самi мочари, трясовища, зарослi тростиною – там на качки славно польовано».

Засклепіння Полтви на ділянці між витоком вул. Коперника (сучаний просп. Свободи) та будівництво Львівської Опери, 1934 р. Фото Oberhard L./NAC

Багато рокiв багнистi береги i Полтва надiйно захищали з заходу мiсто Лева вiд ворогiв. Пiсля знесення укрiплень мiста у 1772 роцi болота частково були осушенi, вал зрито, а його землею засипано рiв на мiсцi сучасного готелю «Жорж», який наповнювали за допомогою шлюзiв водою з Полтви.

Стави, які не збереглися

Вздовж багнистих берегiв рiки iснував ряд ставiв з яких до сьогоднi жоден не зберiгся. Деякi з них були вiдомi не лише у Львовi, а i далеко за його межами. Так, ще наприкiнцi ХIХ столiття щупакiв, пiйманих у львiвських ставах, дiжками вiдправляли до Вiдня, де їх високо цiнували за смаковi якостi. Окрiм безiменного ставу на проспектi Шевченка iснували i такi, чиї назви наприкiнцi ХIХ – початку ХХ ст могли львiв’янам багато про що сказати.

На Пелчинському ставі. Фото Адама Ленкевича до 1914 року

На сучаснiй вулицi Вiтовського, навпроти центрального входу до парку, знаходилось одне з улюблених мiсць вiдпочинку львiв’ян кiнця ХIХ ст. – Пелчинський став. На його чистих водах у 1820 роцi генерал австврiйської армiї Френсель заснував вiйськовий басейн. Мабуть шануючи пам’ять про засновника, вдячнi нащадки неодноразово перетворювали плесо ставу у мiсця справжнiх бойових баталiй. Вiдбувались тут i театралiзованi «морськi бої». Про один з них згадують у своїх працях I.Крип’якевич та Ф.Яворський. 1845 року тут вiдбувалось дiйство в якому зображалась боротьба морських потвор: штучних крокодилiв, сирен, китiв, з якими боролися мурини на човнах. Поруч з Пелчинським ставом було зведено кам’яний мiст з написом латиною: «Вiйсько збудувало – мiсту дарувало».

Карл Ауер. Боротьба з морськими потворами, літографія до вистави на Пелчинському ставі у Львові

Спустили став у 1915 роцi. Причиною для цього були чутки про скарб схований на його днi, але нiчого не знайшовши у 1921 роцi його остаточно засипали. Поруч з Пелчинським ставом iснував ще ряд iнших: на роздорiжжi сучасних вулиць Сахарова, Копернiка i Вiтовського – Собкiвський (на цьому мiсцi було зведено трамвайне депо); на початку сучасної вулицi Вiтовського – Панєнський; безiменний на роздорiжжi сучасних вулиць Франка i Коцюбинського.

Пелчинський став і Цитадель 1893 р. Фото Кароля Блейма

Попiд мальовничими схилами парку «Залiзна Вода» сьогоднi розташований басейн «Динамо». Але мало кому прийде на думку, що його iсторiя розпочалась у ХIХ столiттi. На той час, прогулюючись Софiївкою, львiв’яни окрiм нiмецького театру i корчми мали змогу вiдпочити на ставку Камiнського, що розташовувався на мiсцi сучасного басейну.

Басейн «Залізна вода». Стара поштівка

Водопостачання Львова

Не секрет, що однiєю з найболючiших проблем Львова є водопостачання. Мiж тим, цiй проблемi близько 600 рокiв. Ще у ХV столiттi на пл. Ринок iснував ставок. В цiлому середмiсття Львова стоїть на водi, але в усi часи вона вважалась гнилою i непридатною для вживання. Тому ще у 1407 роцi у нас вже працював водогiн, яким джерельна вода йшла з-за мiських мурiв. Поступово кiлькiсть водогонiв зростала, але всi вони сходились на Ринку в криницю зi схiдної сторони ратушi, а звiдти дерев’яними трубами вода подавалась в будинки. У 1697 роцi була споруджена ще одна криниця, яку прикрасила статуя Нептуна (дерев’яна, яка не збереглась). 1744 року з’явилась третя – на пiвденно-схiдному розi площi. Воду з цих криниць брали лише найзаможнiшi городяни. У 1793 роцi на площi Ринок було споруджено чотири фонтани. Для двох з них («Дiана» i «Нептун») використали старi криницi. Кожен фонтан дiстав восьмигранну чашу, увiнчану статуєю персонажа давньогрецької мiфологiї. Автором скульптур був Гартман Вiтвер.

Торговиця на площі Ринок, початок ХХ ст.

Розповiдаючи про криницi Львова не можна оминути увагою найглибшу з них в iсторiї мiста. Знаходилась вона посерединi малого подвiр’я Високого Замку. За переказами, її глибина сягала ста метрiв, воду витягали за допомогою колеса i вiдер на довгих ланцюгах. З роками вона була занедбана i врештi-решт завалилась. Тодi воду до замку були змушенi довозити вiд пiднiжжя гори в дiжках, або збирали з дахiв за допомогою ринв i труб у чани та корита.

Водолікувальний заклад «Киселька», 1906 р.

Велика кiлькiсть джерел i їх мiнеральний склад спричинили винекнення у ХIХ столiттi львовських водолiкарень. Однiєю з найбiльш вiдомих був так званий «заклад Кисельки». Розташовувався вiн на територiї сучасного пiдприємства «Галичфарм». Але для бiднiших верств населення заклади такого типу були недоступнi, доводилось задовiльнятись лазнями.

Одна з найстарiших лазень у Львовi, вiдома ще у ХVI ст., знаходилась поруч з мiським муром обабiч костелу Св. Духа (будiвля не збереглась), що знаходився на сучаснiй площi Пiдкови. Бiльш вiдомою  серед львiв’ян кiнця ХIХ ст. – початку ХХ ст. була так звана «лазня Святої Анни». Розташовувалась вона на сучасному проспектi Шевченка у дворi будинку №10. Заснована була у 1810 роцi, а воду, багату на вуглець i вапно, брали з джерела, яке витiкало тут.

Але так вже повелось: «Що маємо не бережем – втративши жалкуєм». Маючи поруч численнi джерела з кришталево чистою водою, до того ж багатою на мiнерали, львiв’яни з погордою дивились на головну водяну артерiю мiста – рiчку Полтву. Та мiсто, яке у ХVI ст. почало iнтенсивно розбудовуватись і перетворило її у стiчну канаву, а воду для своїх потреб брало з-за мiських мурiв.

Автор: Петро Радковець.

Джерело: Tvoemisto.tv.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.