Фотографії старого Львова знайомлять із світлинами Кривчиць, зробленими Юліаном Дорошем у 1960 році.
Львів, Кривчиці, листопад 1960 року. Світлина Юліана Дороша
Як справжні господарі зустрічають нас місцеві жителі. Видно, що їм подобається увага світливця, але вони роблять вигляд ніби їм байдуже і вони роблять послугу тому цікавому вуйкові з фотоапаратом. До слова, нікого з родини часом не впізнаєте?
Якщо поглянути на камінь у кладці цих господарських приміщень, то складається враження, що вони стоять тут не одне століття. Цікаво чи достояли до наших днів?
Сучасне авто на 80-100 кінських сил мабуть не здолало б цю швидкісну трасу. А дві кінські сили вправно тягнуть фіру ніби вона нічого не важить. Хлопці на фірі видно спортивні – то не важкі.
Таких невеликих ставочків в ближніх околицях Львова колись було багато. Стосовно риби не впевнений, а качки почували себе дуже навіть комфортно.
Самотнє дерево, яке кілька десятиліть тримає своїм міцним коріння горб. Адже всі знають, що з горба краще видно. Ось і дерево оглядає околиці з висоти і згадує яке все було колись, за часів його молодості.
Церква Св.Іллі в Кривчицях дивує своєю незвичною архітектурою. Науковці кажуть, що збудована вона на фундаменті оборонної вежі 13-14 століть, тому й має таку незвичну форму.
І знову чудова дорога виконана в кращих традиціях радянського соцреалізму. Хто сказав, що на шляху до комунізму буде легко?
Видно як відступила вода на ставку готуючись до зимової сплячки. Поховалися в домівках качки і тільки корінь дерева, як викинута на берег риба, очікує на весняне повноводдя.
Придорожній пам’ятний знак ще й досі нагадує поодиноким перехожим про важливу історичну подію. А про яку саме – він уже й сам забув. Але пам’ятає, що має про неї нагадувати.
Залізничний тунель – чи не єдине архітектурне диво, що збереглося без особливих змін до нашого часу. Вміли ж австріяки будувати.
Вершина сучасної цивілізації – багаторівнева дорога приводить нас до завершення збірки світлин Юліана Дороша. Але тільки на сьогодні. Незабаром мандрівка продовжиться і ми знову помандруємо маловідомим, або й майже забутим Львовом Юліана Дороша.
