Як це не дивно, але вуличка, що колись знаходилась далеко поза львівським Середмістям, практично на окраїні міста, є однією з найдавніших вулиць міста, яка, однак, з минулих віків не зоставила собі нічого, окрім костелу, невеличкого ставку та загадкових історій з ринками на цій вулиці. Мова іде про вулицю Тершаківців.
Впорядкування вул. Госєвського (Тершаківців) на початку XX ст. За огорожею помітні торгові ятки. Фото 1906-1910 рр.
Впорядкування вул. Госєвського (Тершаківців) на початку XX ст. За огорожею помітні торгові ятки. Фото 1906-1910 рр.
Історія вулиці Тершаківців бере свій початок ще в далекому XV ст., коли німець Петро Айзенгітель заклав тут першу оселю. Однак, перша відома назва вулиці походить уже з наступного, XVI ст.. Відомо, що у 1579 році ця територія носила назву площа Воробляча.
Назву цю очевидно слід пов’язувати із Вороблячим ставом, що розташовувався поруч цієї вулиці. Першим же картографічним планом, на котрому позначено цю вулицю є план Жана Ігнація де Дефі, що датований 1766 роком. На ньому помітно, що вулиця тоді була в двічі меншою, простягаючись тільки від сучасної вул. Левицького до площі перед костелом монастиря Сакраменток. Другу половину теперішньої вулиці Тершаківців у ті часи займав сад з великим ставом.
Натовп на вул. Госєвського (Тершаківців) з нагоди невідомої події. Фото поч. XX ст.
Найдавнішою спорудою вулиці Тершаківців є костел монастиря Сакраменток. Первинна будівля костелу з’явилась ще в 1718 році. Це була фахверкова споруда, на зразок тих, якими засіяна вся стара Європа. Проте, проіснувала ця споруда тільки до 1743 року. Того ж року розпочато будівництво мурованого храму, проект котрого розробив відомий будівничий Бернард Меретин.
У 1780 році будівництво довелося припинити. На той час костел був майже добудований, за винятком вежі. За продовження будівництва взялись аж через сто років, у 1881 році, однак фактичні роботи розпочались у 1884 році. У 1887 році вежу було завершено, однак вкрай невдало. Тому, в 1902-1906 році проводяться ще одні будівельні роботи, в ході яких вежа отримала свій сучасний вигляд.
Вигляд костелу монастиря Сакраменток на поч. XX ст. Помітно відсутність балкону та головного входу до костелу. Фото поч. XX ст.
Після війни монастир разом з костелом дістався Ветеринарній академії. В келіях було влаштовано студентський клуб «Данко», а в самому костелі спортзал. Тільки в 1990-х роках костел було відреставровано коштом викладачів академії та передано УГКЦ. В грудні 1995 року його освячено як храм Святої Трійці.
Початкові розміри Вороблячого ставу та саду біля монастиря Саакраменток. План міста Львова 1766 року
З XVIII ст., після заснування монастиря, сад, що розташовувався поруч, дістався у володіння сестер сакраменток. Окрасою цього саду був вже згадуваний Вороблячий став. Сучасний ставок на території Ветеринарного університету є лише невеличким залишком цієї водойми. А в давніші часи став простягався аж до теперішньої будівлі Педагогічного коледжу. В середині XIX століття на цьому ставі облаштовано купальні для жінок, які однак було закрито в 1946 році через незадовільний стан води.
Жінка з дитиною на вул. МЖінка з дитиною на вул. Марченка (Тершаківців) на фоні костелу, в котрому на той час містився спортзал. Фото 1950-1955 рр.арченка (Тершаківців) на фоні костелу, в котрому на той час містився спортзал. Фото 1950-1955 рр.
Про сад відомо, що як тільки він став власністю монастиря, його одразу було відгороджено дерев’яним парканом, а згодом і муром. В XIX ст. частину саду викупив городник Ян Климович, який зайнявся розведенням тут різноманітних фруктів, в тому числі й екзотичних, на кшталт абрикосів, які він постачав самому губернатору. Сад проіснував аж до початку 1950-х років, поки через його територію не було прокладено продовження вулиці Тершаківців, та не збудовано головний корпус Ветеринарної академії.
Ринок на вул. Марченка (Тершаківців). Фото 1950-1960 рр.
А тепер про ринок. Ще до початку XIX ст. вул. Тершаківців фігурує під назвою Песій Ринок. Дослідники припускають, що тоді ринок міг існувати на території теперішньої вул. Туган-Барановського. Вже в 1818 році відома ще одна назва – «Торговиця будівельного дерева». Очевидно, що тут розташовувалось місце продажу сировини та будівельних матеріалів.
В середині XIX ст.. а також за часів німецької окупації вулиця називалася Фімаркт, що дослівно перекладається як «скотний ринок». На фотографіях початку XX ст. по правій стороні вулиці, за дерев’яною огорожею, помітні торгові ятки. Після Другої світової війни ринок тут існував аж до кінця 1960-х років, поки на його місці не збудували житловий багатоповерховий будинок.
Володимир ПРОКОПІВ Джерело
