Консерваторія — це не завод з виробництва консервів і не притулок для дітей в Італії, звідки у ХVI столітті і пішла ця назва (італійське conservatorio від латинського conservo — охороняти, зберігати). Це вищий навчальний музичний заклад, перший з яких був відкритий 1537 року в Неаполі. У ХІХ–ХХ століттях консерваторії почали відкривати у багатьох великих містах Європи. Яка ж вона, львівська консерваторія? А вона зовсім не проста, а найдавніша не лише в Галичині, але й в Україні, і навіть одна з найстаріших в Європі. Створена ще 1853 року, Львівська національна музична академія імені М. Лисенка має багату і цікаву історію, пише lviv-trend.in.ua.
ПРЕЛЮДІЯ ДО СТВОРЕННЯ
Передісторія створення львівської консерваторії сягає ще кінця ХVIII століття і крутиться навколо Фридерика Шопена. Нічого дивного, адже легендарний композитор, хоч і не був жодного разу у Львові, так чи інакше впливав на його музичне життя, недарма в нашому місті чимало його погрудь та вулиця, названа іменем славетного музиканта.
Майбутній вчитель Шопена Юзеф Ельснер, патріарх польської опери, композитор, диригент і викладач, автор майже 40 музичних творів різноманітних жанрів, 1796 року заснував у Львові Музичну академію. Він згуртував найкращих львівських виконавців для концертно-просвітницьких заходів.
Згодом 1826 року Франц-Ксавер Моцарт, син іншого геніального композитора, створив прототип консерваторії — Інститут співу при товаристві Святої Цецилії.
Товариство друзів музики виникло 1834 року і під керівництвом відомого композитора та піаніста Йоганнеса Рукґабера за два роки налічувало вже понад сто учасників. При ньому 1839 року почав працювати Інститут музики з класами навчання гри на інструментах. З 1844 року заклад став багатопрофільним.
Галицьке музичне товариство, яке виникло 1838 року, стало найдієвішою музичною організацією в Галичині. Деякий час вона називала себе Товариством поширення музичного мистецтва в Галичині, але 1860 року повернула первісну назву.
ПЕРШИЙ ДИРЕКТОР КОНСЕРВАТОРІЇ
На загальних зборах 1852 року нарада Галицького музичного товариства під керівництвом та протекцією місцевої влади ухвалила: «заснувати консерваторію в самому лоні товариства». І 1 травня 1854 року Галицьке музичне товариство урочисто відкрило класи співу, гри на скрипці та віолончелі.
Очолив заклад все той же Йоганнес Рукґабер, справжнє ім’я якого Жан де Монтальбо. Він був сином французького аристократа, який втік від якобінського терору. Жан народився 21 листопада 1799 року у Відні, а через 10 років його батько загинув у австрійському війську в битві проти французів. Хлопчика усиновив його гувернер Йозеф Рукґабер, давши йому своє прізвище та гарну освіту.
Ян вчився у Відні в композитора Йоганна Гуммеля, потім у Паризькій консерваторії, а 1818 року приїхав до Львова, де дав серію концертів, зокрема разом з Карлом Ліпінським. Він також був піаністом, тож після концертної подорожі почав давати приватні уроки для родин галицьких аристократів, а паралельно виступав як соліст, диригент і концертмейстер.
Врешті-решт 1826 року Рукґабер переїхав до Львова. Тут він став засновником багатьох важливих музично-просвітницьких інституцій. З 1835 року Йоганн щотижня провадив «музичні вправи» для майже сотні аматорів у Карнавальному залі німецького театру, які виконували, зокрема, твори Вольфганга-Амадея Моцарта та Людвіга ван Бетховена.
Ми вже знаємо, що в 1838–1842 роках Йоганн організував на основі цієї групи оркестрантів Товариство друзів музики і перебував на посаді його артистичного директора, керуючи оркестрами, хорами і школами, а з 1954 року — реорганізованим Товариством плекання музики в Галичині, Галицьким музичним товариством та консерваторією при ньому. Відповідно, Рукґабер став і першим директором львівської консерваторії.
ДРУГ ЛІСТА І ШОПЕНА
Згідно з традиціями часу, Йоганн Рукґабер як піаніст-віртуоз неодноразово брав участь у львівських салонних шляхетських вечорах в родинах Потоцьких, Жевуських, Сапіг, Яблоновських, Баворовських та інших, де поряд з творами світової класики виконував власні композиції. Саме завдяки його контактам та успішній організації музичного життя Львова наше місто 1843 року відвідав австрійський піаніст Леопольд де Маєр. А славетний Ференц Ліст пробув тут цілий місяць у квітні 1847 року, потоваришував з Рукґабером, виступав з Ліпінським, а на пам’ять про себе Ліст зробив Галицькому музичному товариству особливий подарунок: партитуру своєї «Пісні вершника» для чотириголосого чоловічого хору, надруковану в Лейпцигу, з його власноручною присвятою. Цікаво, що незабаром Ліст створив сюїту для фортепіано «Галицькі танці», куди увійшли українські народні пісні «Гандзя», «Добрий вечір, дівчино, куди йдеш». Унікальний твір віднайшли 1996 року в приватній колекції у Брюсселі.
Сам же Рукґабер під час власних гастролей до Парижа познайомився і заприятелював з Шопеном. За п’ятдесят років діяльності Йоганн виховав три покоління музикантів і меломанів, зокрема, піаніста і композитора Марцелія Мадейського, та здобув велику повагу львівської музичної спільноти. 1857 року Рукґабер відійшов від справ консерваторії. У 1862–1867 роках він працював приватним учителем музики у Валахії. Композитор створив близько сотні музичних творів різних жанрів. Рукґабер мав шестеро дітей, в помешканні однієї з доньок він і помер 5 січня 1876 року, був похований на полі № 2 Личаківського цвинтаря.
УЛЮБЛЕНИЙ УЧЕНЬ ШОПЕНА
Якщо перший директор консерваторії був другом Шопена, то другий — це його славетний учень, піаніст Кароль Мікулі. Він мав цікаве походження: батько вірменський купець Якуб фон Мікулі, мати німкеня Терезія Гутманн, а народився майбутній музикант у полікультурних Чернівцях 22 жовтня 1821 року.
Першою учителькою музики Кароля стала мати, яка помітила його талант і вмовила великого польського піаніста-віртуоза Оскара Кольберга стати домашнім учителем для талановитого хлопчика. Він закінчив вищу гімназію у Чернівцях і вступив на медичний факультет у Відні. Після смерті матері Мікулі вирушив до Парижа, де три роки навчався у свого кумира Шопена, причому був одним з його найкращих учнів. А ще він зробив цінні редакторські примітки до першого повного видання творів свого улюбленого вчителя, яке видав у 17 томах видавець Ф. Кістнер у Лейпцигу 1879 року.
Якби не революція в Європі «Весна народів», невідомо, чи повернувся би Кароль на батьківщину. Через складні історичні перипетії молодому музиканту довелося залишити паризьке богемне життя і приїхати на Буковину, де він багато мандрував та вивчав фольклор українців, поляків, вірмен, румунів, молдаван.
МІКУЛІ — МЕЦЕНАТ І ТВОРЕЦЬ
З 1848 року Кароль десять років гастролював з концертами містами Ясси, Кишинів, Бухарест, Львів, Краків, Київ, Хотин, їздив у Францію, Італію, Австрію та інші європейські країни.
Після революції, як гриби після дощу, один за одним в Галичині почали відкриватися національні товариства, школи, бібліотеки. Тож 1851 року Кароль Мікулі вніс значні кошти з концертів для створення бібліотечного фонду — основи наукової бібліотеки в Чернівцях, що діє донині. Композитор також заснував фонд стипендій у Чернівецькій гімназії, яку закінчив сам, для бідних обдарованих студентів.
А 1858 року Мікулі отримав офіційне запрошення очолити Галицьке музичне товариство у Львові, зусиллями якого була відкрита одна з перших консерваторій у Європі. Відтоді Кароль майже 40 років присвятив розвитку музичного життя Львова.
Композитор написав численні музичні твори різних жанрів, підготував та надрукував збірки, присвячені вірменам, румунам, народним танцям буковинського краю. 1862 року Мікулі став почесним членом «Товариства плекання музики на Буковині», а його ім’я викарбували на настінній плиті поряд із іменами великих композиторів Гайдна, Шумана та його улюбленого вчителя Фредерика Шопена.
Далі буде…
