На цій незвичній фермі можна досхочу смакувати полуниці задармо. А платити треба лише за ті, які везете додому, пише газета “Експрес”.
До ферми доводиться добиратися польовими дорогами. Але на невеликому схилі її помічаєш здалеку — посеред поля раптом з’являються акуратні грядки, теплиця та синьо-жовтий прапор.
Її власник — Микола Стецьків — колишній учасник АТО. Одержавши від держави 10 соток землі, він вирішив зайнятися сільським господарством.
Вивчив методи органічного рослинництва, отримав сертифікацію “Органік стандарт”. І за рік створив екоферму — у відкритому грунті вирощує полуниці.
Але “фішка” бізнесу — не в органіці. Ферма діє за принципом “Збери собі сам”. Тобто відвідувачі збирають ягоди самостійно. На полі можна їсти досхочу, а за кожен кілограм “на винос” фермер Микола Стецьків править 50 гривень.
“Збираєте скільки хочете! Їсте безлімітно. А за те, що забираєте додому, — платите”, — пояснює.
І щодня на ферму їдуть автомобілями десятки сімей. А додому везуть самостійно зібрані ароматні ягоди. Цікаво, чим вони такі особливі?
Рівні ряди полуниці ваблять запахом стиглих ягід. Одна гарніша за іншу. “Я вирощую різні сорти, — пояснює господар, який особисто зустрічає кожного відвідувача. — Ось ці ягоди великі, пружні, але з кислинкою”. Вона, напевно, ідеальна для шоколадного фондю”, — подумала я собі. “А цей сорт має зовсім не такий смак, — підводить до іншого ряду. — Ягоди не дуже великі, але солодші”. І, як на мене, смачніші. Важко зупинитися, щоб раз за разом не класти собі до рота щойно зірвану ягоду. Хай навіть немиту. “Та не бійтеся, тут нема жодної “хімії”, можна їсти і так”, — заспокоює господар.
Цікавлюся, що спонукало шукати нові підходи у бізнесі. “Спочатку вирощував ягоди “з доставкою додому”. Та, якщо чесно, цей процес мене виснажив, — розповідає фермер. — Не було достатніх обсягів, не встигав вчасно розвозити, бракувало площі. Тоді я взяв у сусідів в оренду ще декілька ділянок та організував ферму.
А чому принцип “Збери собі сам”? Такий формат роботи з клієнтами дуже популярний у країнах Європи, Канаді, США. Люди, які ніколи й не бачили, як ростуть полуниці чи інша культура, радо їдуть на такі ферми, самі збирають урожай, який потім купують. От ми з дружиною вирішили спробувати таке і в Україні”.
Фермер розповідає, що ідею сприйняли не відразу. Були відгуки на кшталт: “Я на базарі полуниці за 20 гривень куплю”. “Але ж я нікого не силую, — каже господар. — По-перше, на базарі вам не завжди дадуть вибрати найкращі, найсолодші ягоди — купуєте все підряд, разом із недостиглими або гнилими. А тут збираєте ягоди одну до одної. По-друге, на фермі ніхто, крім вас, не торкається ягоди. А на базарі чи в магазині ви не знаєте, хто та якими руками збирав полуниці. По-третє, тут ягоди зривають просто з куща, свіженькі. А на базарі ви не знаєте, як довго вона пролежала. Врешті, тут ви можете куштувати і вибирати сорти, які засмакували найбільше”.
До ферми постійно під’їжджають машини. Збирають ягоди цілими сім’ями. Особливо задоволені діти, які їдять полуниці досхочу. “Від кожного клієнта ми маємо зворотний зв’язок, — каже Микола Стецьків. — Скажімо, деякі сорти не пішли, а деяких будемо висаджувати більше. Уже вирощуємо 12 сортів, які плодоносять від травня до серпня, а якщо буде бабине літо — матимемо ягоди ще й жовтні. Тож приїжджайте і восени”.
Про технології
Наразі полуницю вирощують на відкритому грунті та в теплиці. Відвідавши польське підприємство та ознайомившись з їхніми методами, колишній атовець зрозумів, що можна зменшити витрати. Метод вирощування на соломі — це німецька технологія без застосування додаткових технологічних засобів: гребенів, плівки, зрошення і він надзвичайно здешевлює закладку плантації, але можна отримати 15-20 тонн продукції з гектара.
Солома в них використовується для контролю забур’яненості та від заморозків. Ця технологія передбачає 10 тонн соломи на гектар, що дуже багато. В Україні використовують 3-4 тонни. Таким чином, солома оберігає плантацію від морозів та дозволяє контролювати початок росту навесні. Дана технологія дозволяє мінімізувати ручну працю, що дозволяє збільшити ціну при зборі ягід для найманих працівників.
Також Микола використовує агроволокно для захисту від граду. При збільшенні площ під насадженнями він планує перейти на плівку для захисту насаджень від вологості, заморозків та граду. Крім того, після того, як суниця відплодоносить, одним із варіантів омолодження куща є скошення листя. Другий варіант — це підживлення.
Про канали збуту
Дивлячись багато відео про те, як вести полуничний бізнес, Микола наштовхнувся на американський та європейський досвід збуту продукції — агротуризм. Тобто приїхали, самі зібрали ягоди, які сподобалися, і поїхали. Покупці самі бачать в яких умовах росте полуниця та збирають її власними руками, контакту ягоди із сторонніми людьми немає. Багато хто казав йому, що такий спосіб в Україні не пройде — люди не зрозуміють.
Проте знайшлося і багато тих, хто підтримав. Тому наступного року, коли отримають врожай уже з 0,5 га, збуватимуть продукцію ще таким способом. Власник навіть побоюється, що в нього замалі площі, аби задовільнити увесь можливий попит. А попит, за його словами, буде, і цьому сприяє місце розташування та логістика — хороша дорога, гарна природа та вже розвинений туризм із ресторанами та джерелами. Миколі тільки потрібно поставити вказівник до своєї ділянки.
Також на 2019 рік є ідея переробки полуниці у варення. У планах підприємця у 2018 році засадити ще 2 га полуницею, які у 2019 дадуть разом із наявними площами 30 тонн ягоди. Найкращу ягоду зберуть люди, а з решти некондиційної, яка не годиться в продаж, будуть робити варення. Як зазначає сам Микола, в нього немає документів і цеху для виготовлення варення, але є знайомі, які займаються цим. Він просто може їм збувати продукцію, а вони вироблятимуть продукцію під логотипом «ФайнаBerry» та продавати взимку на гірськолижних курортах.
У господарстві росте понад 20 тисяч кущів. Щодня тут збирають до ста кілограмів ягід.
Про гроші
Для того, аби розширитися до 2,5 га Миколі потрібно знайти 1,5 млн грн. Ті 100 тис. грн, які він отримав на теплицю, має віддати цього року і написати бізнес-план на 500 тис. грн — це максимальний кредит, який можна отримати від обласної ради.
Проте лише на посадковий матеріал йому потрібно 800 тис. грн, тобто ще 300 потрібно знайти. Інвестори є, але це поки запасний варіант. Він хоче все ж спробувати самому все зробити. Якщо ж він не зможе знайти, позичити, перепозичити, взяти кредит чи скористатися іншими механізмами, надіється на підтримку від держави — компенсацію.
Тобто він позичає до тих 500 тис. ще 300 тис. грн, закуповує саджанці і йому компенсують ці кошти, а він далі використовує ці кошти в закупівлю, в роботу та інші процеси.