Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало першою великою війною в Європі після Другої світової. Що тоді, під час боротьби з німецькою, а потім – радянською окупацією, що зараз, під час війни за свою незалежність, українці колядували. Різдво ж бо настає завжди.
ZAXID.NET зібрав колядки, що українці таємно співали 80 років тому, серед них – і повстанські. І це не лише «Сумний святий вечір». Чи не кожна з цих колядок – ніби про наше сьогодення. У кожній із них – віра, що українці переможуть свого вічного ворога – росіян.
Коли радянщина захопила території заходу України, розповідає заступник директора з наукової роботи музею народної архітектури і побуту імені Клементія Шептицького Сергій Ципишев, почалися суцільні заборони: на святу вечерю, на похід у церкву, на колядування, вертепи і шопку.
«Найгірше, що зробила радянська влада, це придушення публічного святкування – вертепів, коляд (церковних) і колядок (світських). Ця заборона була паскудною для традиції народного театру», – говорить Сергій Ципишев.
Петро Сипняк “Вертеп”, 1994 р.
Окрім того, відбувалась підміна понять і сенсів. Різдвяні святкування зміщували на новий рік, обряди замінялись на радянські. Навіть співали, що «нова рада стала».
«Коли стільки років це втовкмачували в голову, то це приживалося», – говорить науковець.
Етномузикологиня Анна Черноус додає, що вертеп не вписувався в жодну радянську доктрину, тому за це могли заслати до Сибіру. Хоча у селах ця традиція мала більше шансів на виживання, аніж у місті, де в кожному будинку було по сексоту.
«Представниками влади в селі часто були місцеві, які встигли вирости ще на попередніх сенсах, вони могли прикривати своїх односельців. Хоча не завжди – могли і здавати», – розповідає дослідниця.
Вона наводить спогади про колядування у 1940-50-х роках, записані в частині Опілля, що належить до Івано-Франківщини:
«Нас били, злапали нас коло священника, із горба в долину ми йшли, хто куди міг урвати. Лапали і били. Дітей в тюрму не закривали, але били. Тоді брали батьків і казали – як ваші діти сі виховуют? Мого тата брали. Прийшов я якось до школи, а навколо – “Смійтеся з него, бо він до церкви ходить!”. А тоді до школи прийшов тато з сокирою, поставив її на стіл і каже: зара я вам голови повідрубую, що ви з мого сина смієтеся, що він до церкви ходить, і директору першому голову відрубаю, бо церква – не посмішище. Потому люди казали: “О, з тим не добре сі заходити, бо він може точно десь ввечір злапати і порубати”».
Сергій Ципишев додає, що сільський партактив, який ввечері ходив від хати до хати і виловлював колядників, часом спеціально напоювали, щоб вони не тинялися селом.
Документ епохи
«Фольклор – це усний документ епохи. Тож і військові мотиви у різних жанрах фольклору з’являлися, зокрема і в колядах. Цілий пласт з’явився у період національно-визвольних змагань. Частина цих творів – нові або перероблені тексти, покладені на мелодії вже давніше відомих коляд – часто цим мелодіям по 300-400 років. Є коляди з авторськими мелодіями, в яких розповідається про народження Христа і про те, як він благословляє Україну, як українці з різних регіонів приносять йому дари і Христос дивується, яка це прекрасна країна, люди йому жаліються на долю і просять благословення», – говорить Анна Черноус.
Утім, коляди із трагічними і воєнними мотивами співали не скрізь і не для всіх. За словами Анни Черноус, свідки згадують, що були кілька спеціальних коляд, що співали сім’ям, чиї сини або чоловіки були в УПА.
«Що найбільше боліло – те і відображалося. Але це співали майже пошепки. Тож ці тексти збереглися погано», – додає дослідниця.
Військові мотиви у колядах – це не лише про національно-визвольну боротьбу. Деякі з них беруть початок ще від княжих або козацьких часів.
«У 20-му столітті нам намагалися нав’язати інший образ українця і ми забули, що окрім нації хліборобів, ми ще й нація воїнів. Так склалося. Та новотвори 20-го століття – особливо актуальні зараз. Таке враження, що вони створені лише цього року», – каже Анна Черноус.
І ось приклад. Колядка із села Лани Івано-Франківської області, надана для публікації ГО «Музична майстерня «Гурба» (якою керує Анна Черноус) в некомерційних цілях:
Нова радість стала, яка не бувала
Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла. (2)
Ой ти, старий батьку, ой ти, стара мати,
Не жалій же свого сина за Вкраїну дати. (2)
Бо ми українці не спали на волос,
Лиш читали і писали український голос. (2)
Український голос, голос, як органа,
Чорна шапка, гордий тризуб, синьо-жовта фана (2)
Ой москаль північний, він наш ворог вічний,
Знищив нашу січ козацьку, та й ще тепер нище. (2)
До такого типу колядок були й особливі віншування:
Вінчую вас, господарю, що Христос народився,
Що наш нарід український від ярма звільнився!
Не всі Христа чули, не всі Христа знали,
Не всі браття-українці Різдва дочекали.
Ті, що в полі, ті, що в морі, ті, що на Сибіру,
Що понесли тяжкі муки за Христову віру.
Тож тепер ми Рожденного Ісусика просим –
Нехай наша Україна своє ім’я носить.
Нехай голосить, всіх нас прославляє,
Нехай на Україні Христос ся рождає!
Спогади очевидця про Різдво за німців і за совітів
Дмитро Скільський народився у 1938 році у селі Вижній Березів неподалік Космача на Івано-Франківщині і був наймолодшою дитиною у сім’ї, де було дев’ятеро дітей. Один із його старших братів, а також кілька двоюрідних, були в УПА. Родину двічі вантажили на вози, аби вислати в Сибір – та щоразу рятував випадок. А от від катувань радянських поплічників, на жаль, не рятував – як і нікого тоді.
«Що я запам’ятав за німців, це те, що вони не боронили ні колядів, ні вертепів. Лише старших хлопців, якщо такі раптом не були в партизанці, лапали. Святкувати ніхто не мішав. А коли війна закінчилась і прийшли «визволителі», то для нас настало пекло – таке, як зараз на східній Україні. Часи міняються лише по числах, а життя вирує гейби таким же виром», – каже Дмитро Скільський.
І за німців, і за москалів у Вижньому Березові не полишали традицію колядувати. За перших ще збиралися гурти молоді, ходили із кутка в куток, дорогою до них приставали усі охочі.
«Гуцули – народ веселий, любили сі забавити, потанцювати, пожартувати. Колядували і братії церковні, і молодіжні групи», – згадує Дмитро Скільський.
Микола Андрущенко “Колядки”, 1968 р.
Коли в село прийшли «совіти», то гурти вже не збиралися. Тоді ще малий Дмитро ходив колядувати з одним зі старших братів. В арсеналі мали кілька колядок на випадок, як трапиться хтось незнайомий або «засіче опергрупа».
«Бо якби чули, могли б забрати не так нас, як батьків, загнати на Сибіряку. То ж ми мали в запасі коляду таку легеньку, а таких воєнних, то як приходили до людей і всі свої були, то могли», – розповідає чоловік.
Пан Дмитро каже, що ті «воєнні» колядки, що співав у дитинстві, часом згадує і досі. А з 24 лютого, додає, «то просто один до одного з нашим нинішнім часом».
Чи чуєш ти, брате, страшную новину?
Закували у кайдани нашу неньку Україну. (2)
Кайдани закули, в тюрми посадили
Жертв живими тисячами в сиру землю положили. (2)
Далі до тексту могли додавати ще рядки – залежно від ситуації. Передусім просили в Бога допомоги пережити лихі часи і перемогти ворога.
Повстанські і воєнні колядки
Одна з найвідоміших українських колядок «Добрий вечір тобі, пане господарю» у період національно-визвольної боротьби співалась з новим текстом:
Добрий вечір тобі,
Пане господарю!
Радуйся! Ой радуйся, земле –
Твій народ відродився!
Та берім за зброю,
Та все кулеметну.
Радуйся! Ой радуйся, земле –
Твій народ відродився!
Та женім з Вкраїни
Ворогів проклятих.
Радуйся! Ой радуйся, земле –
Твій народ відродився!
Гей, повстане скоро
Вільна Україна.
Радуйся! Ой радуйся, земле –
Твій народ відродився!
А на мелодію «Вітай, Ісусе» співали до українців «Вставай, народе!»:
Вставай, народе, з ярма-неволі
Розкутий! (2 р)
Помсти за кайдани, жорстокі рани
І кнути.
Ставайте в лави, тверді й незламні!
До зброї! (2)
Не знайте ні жаху, ані прокляття,
Герої!
Допоможи нам здобути державу,
Ісусе! (2)
Наш полк завзятий у бій за славу
Вже рушив!
В електронному архіві визвольного руху напередодні Різдва опублікували машинописи із повстанськими колядками, збірка яких зберіглась у львівському музеї «Тюрма на Лонцького». Ось одна з них:
Нова радість стала, як УПА повстала,
Яка підлих комуністів знищила немало.
АКа помагає, бо вже добре знає,
Як антихрист, лютий Сталін, народи карає.
Ой, Ти Христе Боже, і ти, УПА, тоже,
Борони нас від вивозу – нам і тут є гоже.
Лихая година в нас панує нині,
Та вже скоро народиться воля Україні.
Часом на жартівливі мелодії, як-от «Старий рік ся кінчає», писали колядки із трагічними словами, зазначає дослідниця Орися Голубець:
Нова вістка до села прийшла:
Що тікає вже німак
А наставив си кулак
Голодний босяк.
Прийшли голі, рай обіцяли,
А потім кулешу дали,
Всіх людей в колгосп загнали,
Щоб будували.
Прийшли голі, ще й обідрані,
Наші села заповнили:
Давай водки, солонини,
Не задумуйся.
Водку дали, солонину вкрав,
А потим ще питає,
Чи бандерівців немає,
Бо буду шукав.
Ангел божий всім возвіщає,
Що іде НКВД
Може бути з нами зле,
Можуть зловити.
Ангел божий всім возвіщає,
Що ідуть большевики,
Ховайтеся в криївки
Можуть зловити.
О Ісусе новорождений,
Вислухай наших бажань
Україні волю дай
Кращу майбутність.
Згадували у ті часи в колядках і Сталіна, часто – висміювали і глузували з «вождя», його постать у колядках була карикатурною:
Бог ся рождає, люди веселіться,
Бо й Україні воля народиться.
Сталін в злості вуса рве
Кінець царства бачить вже,
Бо комуну УПА б’є,
І весело співає:
«Ісусе на сіні,
Дай волю Вкраїні
Боже, Боже, Боже щастя дай».
Не сумуй народе, ворогами битий,
Більше вже не будеш у неволі жити.
(приспів)
Гноблені народи, получіться з нами
Будем воювати із большевиками.
(приспів)
Дослідник Євген Луньо наводить таку сатиричну колядку (британці, американці і поляки у ній теж є, щоправда, в інших ролях, аніж у цьогорічних вертепах):
Гей там, у Берліні, (2) весело празнують,
Англійці літають, (2) бомби кидають,
Землю рушають, чуда-чуда виправляють.
А в Москві червоній (2) Сталін зажурився,
Що його наступ (2) на Віслі спинився.
До Рузвельта пише, що він ледве дише,
Другий фронт давайте, мені здохнути не дайте.
А Черчіль і Рузвельт (2) много часу мають,
Сталіну на поміч (2) щось не поспішають.
Вони щось міркують, щось там комбінують,
Нову мапу укладають.
Польскі бяле когут (2) цось цєнютко пєє,
Бацька Сталіна (2) бардзо вихваляйон,
Нєх жиє Польска, червона Польска,
Билє била яка, би затанчиць краков’яка.
Там на Україні (2) повстання палає,
У бій відважно (2) УПА виступає.
То туди, то туди, страхи гонять всюди,
Україна таки буде.
А от образ Степана Бандери в коляді був образом заступника України, її ангела-хоронителя, який веде українців на переможний визвольний бій, пише у своїй статті дослідниця Ольга Харчишин. Вона додає, що «образ Бандери подекуди перебуває у тісній змістовій залежності з образом Господа чи новонародженого Божого Сина. Як до Бога, так і до Бандери звернені молитви щодо визволення України». У коляді «По всьому світу йде добра новина» Бандеру оспівано як посланця Господа:
А Господь наш добрий подивився з неба –
Післав нам Бандеру, бо нам його треба.
Бо нам із Бандеров дуже добре бути:
Мусим Україні воленьку здобути!
Колядки новітньої історії
Сьогодні українці пишуть нові колядки воєнного часу – про Бахмут і Маріуполь, про Луганськ і Херсон. Імовірно, за кілька років вони теж стануть невід’ємною частиною нашого різдвяного фольклору.
***
ZAXID.NET вітає читачів із прийдешнім Різдвом і віншує, як 80 років тому:
Бажаєм здоров’я,
Веселого свята!
І в спокої щасливому
Другого діждати.
Діждати свободи
при своїй родині,
Хвалу Богу заспівати
В вільній Україні!
Петро Грегорійчук “Маланка”, 1970 р.
*Ілюстраційні матеріали надані Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького, оригінали робіт зберігаються у фондах музею
