Кінний та електричний трамвай почав їздити вулицею Городоцькою і на Богданівку

Вулиця Городоцька – одна із найдовших та найстарших вулиць міста Львова. Колії кінного трамвая тут з’явилися у 1879 році, а електричні трамваї почали курсувати в кінці 1908 року. Обіч вулиці Городоцької розміщувалося аж два трамвайних депо: перше – біля театру ім. Лесі Українки діяло у 1920-х роках; друге – поруч із Городоцькою рогачкою працює із 1930 року. Отож, сьогодні Фотографії Старого Львова розкажуть про трамвайну лінію вулицею Городоцькою та на Богданівку.

Львівський краєзнавець Борис Мельник назвав вулицю Городоцьку «найдовшою у Львові». Ця вулиця починається майже в центрі міста (поруч із Львівською Оперою) і закінчується на перетині із кільцевою дорогою Львова. На початку 1990-х рр. довжина вулиці Городоцької становила біля 7,5 кілометрів, а зараз – на кілометр більше. Проте зараз найдовшою у Львові є вулиця Зелена – її довжина в межах міста становить біля 9 кілометрів.

Перша згадка про ділянку сучасної вулиці Городоцької від Торгової площі до початку вул. Т. Шевченка датується 1507 роком, її називають«Західна вулиця проти Кракова». Із 1570 року ця вулиця назвалася вул. Св. Анни – на честь однойменного храму, який збудували іще в 1504 році.Початком вулиці аж до кінця XVIII століття була Краківська вежа. Коли міські укріплення знесли, вулиця йшла від місця злиття Полтви та потоку Серед, який живився з джерел Святоюрської гори.

Вулиця Св. Анни належала до Краківського передмістя, довший час вона була забудована переважно невеликими одноповерховими будиночками, які потопали в зелені садів. Із 1871 року ця частина сучасної вулиці Городоцької отримала назву Казимирівська – на честь двох польських королів. Наприкінці ХІХ ст. на вул. Казимирівській виростають багатоповерхові будівлі. Найстарша будівля тут зараз має адресу вул. Городоцька, 20. Зараз тут слідчий ізолятор. Його будівлю збудували в 1614 році для жіночого монастиря Св. Бригіди. У 1782 році монастир ліквідували, а його будівлі почали використовуватися як в’язниця, що отримала назву «Бригідки».

У 1933 – 1944 рр. нижня частина вулиці Городоцької називалася на честь польського короля Казимира Великого, а у 1944 – 1964 рр.– на честь Васілія Чапаєва – одного із командирів часів громадянської війни. Із 1964 року вона стала частиною вулиці 1-го Травня, а із 1990 року вулиця носить історичну назву Городоцька.

Вулицею Городоцькою із кінця XVIII століття називали ділянку сучасної вулиці від храму Св. Анни і до вул. Кульпарківської. У XV столітті цю вулицю називали Широкою, а пізніше – Краківською дорогою. Назву «Городоцька» вулиця отримала від містечка Городок-Ягелонський (нині – просто Городок), яке на цій дорозі було найближче до Львова. Ця вулиця була першим брукованим трактом у Львові.

В районі перехрестя сучасних вулиць Городоцької та Чернівецької до початку 1860-х років знаходилася міська митниця – Городоцька рогатка. Розмір мита, яке стягували із подорожніх, залежало від кількості копит коней або волів, запряжених у віз. Відповідно, саме мито називали «копиткове», а площу на місці рогачки назвали Копитковою. У 1861 році, після запуску залізниці до Львова, Городоцьку рогачку перенесли далі – до перехрестя із вул. Кульпарківською та Любінською.

Після запуску в 1860-х рр. залізниць в напрямку Перемишля та Чернівців значення вулиці Городоцької істотно зросло. Існувало кілька варіантів розміщення залізничного вокзалу Львова. За одним із них двірець мали розмістити в районі сучасної вулиці Марка Вовчка – бічної вулиці Городоцької. Але зрештою оптимальним визначили саме те місце, де вокзал знаходиться зараз. Від вокзалу до вул. Городоцької проклали вулицю, яка спочатку  називалася «Zufahrtstrasse» (під’їзна дорога). У 1892 – 1920 рр. вона носила назву «Дорога до двірця», а у 1920 – 1930 рр. була Дояздовою. У радянські часи вона мала назву Вокзальної, а у 1993 році стала Чернівецькою.

У 1866 році обіч вулиці Городоцької спорудили т.зв. «Чернівецький вокзал», тобто вокзал Львівсько-Чернівецької залізниці. Станційні колії були розташовані дуже близько до сучасної вулиці. У кінці ХІХ століття Чернівецький вокзал було перетворено в товарну станцію, а під час І світової війни його будівля була зруйнована і не відновлювалася. Товарну станцію на цьому місті зліквідовано у середині 1990-х років. В грудні 1996 року було відкрито приміський вокзал ст. Львів, який почав обслуговувати поїзди в напрямку Мостиськ, Самбора, Стрия та Ходорова. Вулицю Городоцьку в районі приміського вокзалу було значно розширено.

В середині 1870-х рр. вулиця Городоцька із парного боку була мало забудована. В районі сучасної вулиці Марка Вовчка тоді знаходилося т.зв. Городоцьке джерело і водоймище. На початку ХХ ст. там, де зараз церква Св. Ольги та Єлисавети, були склади солі, отож сучасна пл. Кропивницького називалася пл. Солярні, а із 1916 року її перейменували на честь Йозефа Більчевського (1860 – 1923) – львівського римо-католицького архієпископа Львова, якого оголосили святим.

Вище від вул. Леона Сапіги (Степана Бандери) із непарної сторони вул. Городоцької іще на початку 1870-х років простягався Городоцький цвинтар, де були поховані українські греко-католицькі митрополити Антін Ангелович, Георгій Яхимович та Спиридон Литвинович. Цвинтар закрили у 1875 році, а у 1880 році останки двох митрополитів перенесли на Личаківське кладовище, а останків Ангеловича так і не віднайшли. У 1908 –1912 рр. на місці колишнього цвинтаря були збудовані т.зв. «колійові будинки», які мають №№ 165, 167, 171 і 173.

У 1938 році частину сучасної вулиці Городоцької від церкви Св. Анни до вул. Залізничної було названо на честь польського військовика Міхала Токажевського-Карашевича, а у 1941 – 1944 рр. ця вулиця мала назву Вінерштрасе (Віденська). У 1944 – 1964 рр. ділянці було повернуто назву вул. Городоцька.

За Городоцькою рогачкою сучасна вулиця Городоцька мала назву Богданівки, як і оточуюча місцевість, назва якої походила від фільварку «Богданівка», який у XVI столітті заснувала родина львівських вірмен Богдановичів. На Богданівці в австрійські та польські часи мешкало чимало залізничників, про що свідчать назви вулиць: Кондукторська, Пароводна, Вагонова та Сигнальна. Із 1908 року на Богданівці працював найбільший у Львові хлібзавод «Меркурій» (із 1939 року – № 1). Із непарної сторони вулиці розташовувалася фабрика сільгоспмашин Пйотровича та Шумана – після Другої світової тут створили завод «Львівсільмаш».  Із 1933 року вулиця Богданівка була включена до складу вулиці Городоцької.

Перша у Львові лінія кінного трамвая мала на меті сполучити залізничний вокзал, який знаходився достатньо далеко від центру міста, із середмістям. Траси майбутніх маршрутів кінного трамвая було затверджено 21 травня 1879 року. Головна лінія мала починатися біля вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга і пройти Під’їзною дорогою, вулицями Городоцькою, Казимирівською (нижня частина сучасної вулиці Городоцької), площею Голуховських (пл. Торгова), центральною вулицею міста – Карла Людвіга, а далі площами Марійською (Адама Міцкевича), Галицькою, Бернардинською (Соборною) та вул. Чарнецького (Винниченка) до пл. Цлової (Митної). Депо кінного трамвая мали розмістити поряд із казармами Фердинанда обіч вулиці Бема (нині – Ярослава Мудрого) – бічної вулиці Городоцької. Будівництво депо кінного трамвая та прокладання колій розпочали в серпні 1879 року. Рейки для кінного трамвая були виготовлені із дуба і оббиті листовою сталлю. Також у другій половині 1879 року місто проводило роботи із будівництва вздовж вулиці Городоцької каналізаційного каналу.

Головна лінія кінного трамвая була двоколійною. Ширина колії складала 1435 мм., тобто відповідала європейському залізничному стандарту. Наприкінці листопада 1879 року було повністю збудовано трамвайні колії від рогу вулиць Бема (Ярослава Мудрого) і Городоцької до площі Цлової (Митної). Прокласти колії вгору вулицею Городоцькою і до залізничного вокзалу не встигли, адже іще не були завершені роботи із прокладання каналізаційного колектора. Пробний рейс кінного трамвая відбувся 25 листопада 1879 року. У випробуваннях брало участь три вагони, один із яких був літнім, тобто відкритого типу. Кінним трамваєм проїхалися журналісти та керівництво міста на чолі із президентом міста Ясинським. Про першу поїздку кінного трамвая багато писали львівські газети.

Офіційне відкриття руху кінного трамвая із пасажирами перенесли на весну 1880 року. Планувалося, що за перші весняні місяці вдасться прокласти колії від рогу вулиці Бема до залізничного вокзалу. Але в реальності до робіт із прокладання колій змогли приступити лише в квітні 1880 року, відповідно було прийнято рішення на початку відкрити рух кінного трамвая і з пасажирами на ділянці від вулиці Бема (Ярослава Мудрого) до Митної площі. Пробний рух вагонів кінного трамвая почався 1 травня 1880 року, із 3 травня 1880 року розпочався регулярний рух вагонів кінного трамвая, але із пасажирів поки плату не брали. Із ранку 5 травня 1880 року із пасажирів кінного трамвая почали стягувати плату за проїзд. Львівський кінний трамвай став першим в Україні, влітку того ж 1880 року кінний трамвай почав курсувати в Одесі. У перший день роботи кінний трамвай Львова перевіз 4611 пасажирів, 6 травня – 5699 пасажирів, а 7 травня – 3234 пасажири. Протягом робочого дня пробіг одного вагона складав 76 кілометрів, одного коня – 22,5 км.

У середині червня 1880 року було завершено прокладання колій від вул. Бема (Ярослава Мудрого) до головного вокзалу вулицею Городоцькою та Під’їзною дорогою. Регулярний рух кінного трамвая від площі Митної до вокзалу розпочався 1 липня 1880 року.

Рух кінного трамвая узгоджувався із рухом пасажирських поїздів по станції Львів. Всю лінію довжиною 3,8 км. вагон проходив за півгодини. Оскільки ділянка від казарм Фердинанда (район цирку) до площі Солярні (пл. Кропивницького) мала дуже крутий ухил, до вагонів кінного трамвая припрягали додаткових коней. За це із пасажирів брали додаткову оплату.

Відповідно до концесійного договору між львівським магістратом та Трієстинським трамвайним товариством, підприємство кінного трамвая мало безкоштовно перейти у власність міста через 50 років після підписання договору, тобто у 1929 році. Через 25 років після початку експлуатації влада міста Львова отримувала право на викуп підприємства кінного трамвая.

На початку ХІХ століття кінний трамвай вже став анахронізмом. Крім того проблеми для розвитку електричного трамвая створювало небажання Трієстинського трамвайного товариства погоджувати перетини ліній кінного та електричного трамвая. Відповідно, у 1905 році було прийнято рішення про викуп підприємства кінного трамвая у комунальну власність. Навесні 1906 року керівник Міських закладів електричних інженер Йозеф Томицький розробив план розширення мережі електричного трамвая. Розширення мало проходити у три етапи. Перший етап розбудови мав початися іще до викупу кінного трамвая. Другий етап передбачав електрифікацію ліній кінного трамвая. Крім того проект передбачав будівництво нової електростанції. Початково планували електростанцію спорудити в районі Левандівки-Білогорщі (між залізницями Львів – Перемишль і Львів – Стрий). До нової електростанції мали прокласти трамвайні колії по вулиці Городоцькій. Проте пізніше для нової міської електростанції змінного струму обрали ділянку на Персенківці.

Роботи із реконструкції колій кінного трамвая по вулицям Городоцькій та Казимирівській тривали протягом 1908 – 1909 років. Спочатку реконструювали одну колію, по іншій продовжували курсувати вагони кінного трамвая – таким чином зберігалося транспортне сполучення. Реконструкцію колій вздовж колишньої головної лінії кінного трамвая завершили наприкінці грудня 1908 року. 30 грудня 1908 року по одній колії почали курсувати вагони маршрути HD. В центрі його кінцева знаходилася на Гетьманських валах (позначалися літерою H) біля Віденської кав’ярні. Одноколійна лінія проходила Гетьманськими валами, вулицями Казимирівською (нижня частина вул. Городоцької), Городоцькою та Дорога до двірця (нині Чернівецька). 30 грудня 1908 року стало останнім днем курсування кінного трамвая у Львові.  Під час реконструкції колій на вул. Дорога до двірця колії електричного трамвая, які раніше проходили по осі вулиці, перенесли на окреме полотно, де раніше було прокладено колії кінного трамвая.

Депо кінного трамвая, яке знаходилося на вулиці Бема (Ярослава Мудрого) було переобладнано для потреб службових вагонів електричного трамвая. Вагони кінного трамвая були перероблені або у причіпні безмоторні вагони, які чіпляли до моторних вагонів, або у вантажні платформи та інші службові вагони. Реконструкцію депо завершили на початку 1910-х років.

У 1909 році було виконано роботи із реконструкції другої колії вздовж маршруту НD. Із 17 серпня 1909 року було об’єднано трамвайні маршрути HD та HK, відповідно трамваї нового маршруту КD почали курсувати від залізничного вокзалу через вулицю Городоцьку і центр міста до парку Кілінського, що позначався літерою К (нині – Стрийський парк). Кінцева знаходилася на розі сучасних вулиць Свєнціцького та Івана Франка. Через рік, у серпні 1910 року, трасу трамвайного маршруту KD було продовжено по вул. Двєрніцького (нині – Свєнціцького) до технічної школи. Трамвайний маршрут KD львів’яни називали «кадетом». На початку 1910-х років він поступався за популярністю лише личаківській лінії (LD, або ж «лайдак»). У 1911 році на маршрут LD припадало 34,3% всього пасажиропотоку електричного трамвая, а на маршрут KD – 30,5%. У 1914 році на трамвайних маршрутах KD та LD було запроваджено курсування трамвайних вагонів, оснащених поштовими скриньками. Вгору від рогу вул. Словацького вулицею Сикстутською було прокладено вантажну гілку – сюди заїздили трамваї для вивантаження пошти. Іще одна вантажна гілка була прокладена від розворотної петлі біля головного вокзалу – до залізничного поштамту.

У 1916 – 1917 рр. було збудовано вантажну трамвайну гілку по вул. Городоцькій до колишнього Чернівецького вокзалу, який у ті часи використовувався як товарна станція. Крім того було споруджено службову одноколійну гілку, яка відгалузилася від вул. Городоцькій і пройшла по вул. Зигмунтівській (нині Гоголя) до будинку Львівської дирекції австрійських цісарсько-королівських державних залізниць.

У жовтні 1918 року розпочався розпад Австро-Угорської імперії. 16 жовтня 1918 року останній імператор Карл зрікся престолу. 1 листопада 1918 року відбувся Листопадовий Зрив, в результаті чого українцям на певний час вдалося захопити владу у Львові. Трамвайний рух в місті припинився, а вулиця Городоцька стала ареною вуличних боїв між українцями та поляками. Зокрема казарми Фердинанда (будинок, який нині має № 40 і побудований у 1839 році) утримували під своїм контролем українці. Спроби поляків взяти їх штурмом провалилися. Поляки вирішили підірвати будівлю казарм, заклавши вибухівку в каналізаційний колектор. У відгалуження від основного каналу під вул. Городоцькою, яке, на думку поляків, вело до казарм, було закладено біля 200 кілограм динаміту. Вибух стався 18 листопада, проте виявилося що каналізаційний канал проходив між будівлями казарм та кінного манежу Віндішгреца. Відповідно значних руйнувань будівлі не зазнали…

У січні 1919 року в результаті боїв на околицях міста Львова було завдано удару по міській електростанції на Персенківці. Місто залишилося без електрики, отож трамваї не курсували в місті аж до квітня 1919 року. В квітні 1919 року вагони вийшли на 6 маршрутів, в тому числі і на маршрут KD. Пізніше вулицею. Городоцькою почали курсувати вагони маршруту DZ від головного вокзалу до Жовківської рогачки. У 1923 році запущено кілька нових трамвайних маршрутів, які отримали цифрове позначення, зокрема маршрут № 8 із трасою Головний вокзал – вул. Городоцька – вул. Легіонів (пр. Свободи) – вул. Баторія (Князя Романа) – вул. Зиблікевича (Івана Франка) – парк Кілінського (Стрийський парк).

На початку 1920-х років, після закінчення Першої світової війни, львівські трамваї потребували капітального ремонту. Відповідно, керівництво Міських закладів електричних приймає рішення про перетворення найстарішого трамвайного депо Львова на розі вулиць Пелчинської (Д. Вітовського) та Вулецької (Сахарова) у вагоно-ремонтні майстерні. Станом на 1926 рік депо на Вульці обслуговувало лише один трамвайний маршрут № 1, який до грудня 1925 року мав позначення LD. Більшість трамвайних маршрутів Львова (у 1926 рр. – №№ 3, 4, 5, 8, 9, 10 і 11) у 1920-х роках обслуговувало трамвайне депо на Гаврилівці, обіч вулиці Нової Різні (Промислової). На початку 1920-х років в депо електричного трамвая було переобладнано кавалерійський манеж Віндішгреца, який знаходиться поруч із казармами Фердинанда. Будівля манежу, яка тягнеться вздовж сучасної вулиці Захисників України, була побудована у 1881 році. Поруч із нею знаходилися стайні. Цю будівлю місту передали військові і тут було облаштовано депо електричного трамвая, яке у 1926 році обслуговувало три трамвайні маршрути №№ 2, 6 і 7. Заїзд вагонів в депо відбувався із вулиці Городоцької. У другій половині 1920-х років було розроблено проект реконструкції цього депо, який не був втілений в життя. Навесні 1930 року, після відкриття нового трамвайного депо біля Городоцької рогачки, депо на базі манежу Віндішгреца закрили, в будівлі розмістили склади. Зараз ця історична будівля перебуває у аварійному стані – іще на початку 2010-х років почав обвалюватися дах споруди.

У травні-червні 1925 року вздовж вулиці Городоцької було збудовано одноколійну трамвайну лінію із двома роз’їздами від площі Копиткової (ріг сучасних вулиць Городоцької та Чернівецької) до Городоцької рогачки (ріг вулиці Кульпарківської). 25 червня 1925 року по новим коліям до Городоцької рогаки замість головного вокзалу почали курсувати вагони маршруту № 8. Змінилася й інша кінцева цього трамвайного маршруту – замість Стрийського парку вагони рушили до Личаківського вокзалу. У грудні 1925 року всі маршрути львівських трамваїв отримали цифрове позначення, зокрема трамвайний маршрут KD отримав № 2, а DZ – № 5. Таким чином на початку 1926 року вулицею Городоцькою курсувало три трамвайних маршрути – а №№ 2, 5 і 8. У вересні 1929 року трамвайний маршрут № 2 Головний вокзал – вул. Городоцька – парк Кілінського було закрито, його було відновлено в жовтні 1931 року.

Із 12 квітня 1928 року вулицею Городоцькою почав курсувати перший у Львові муніціпальний автобусний маршрут А від площі Більчевського (пл. Кропивницького) – аеропорт на Скнилові. Автобус курсував на маршруті із інтервалом в 1 годину із 6 години ранку до 22 години вечора. На маршруті курсував автобус «Lancia», який міг перевозити до 34 пасажирів (19 сидінь). Із серпня 1930 року автобусний маршрут А був вкорочений до Городоцької рогачки, а його розклад був узгоджений із розкладом руху трамваїв на маршруті № 8. У 1934 році автобусний маршрут А курсував від Алеї Фоша (нині – вул. Чернівецька) до Скнилова із інтервалом 30 хвилин. У червні 1935 року автобусний маршрут А припинив курсування – його відновили у 1938 році.

Наприкінці 1920-х років влада міста Львова надала Міським Закладам Електричним велику позику в розмірі 3,8 мільйонів злотих на розвиток трамвайного господарства та розширення мережі. У 1928 році розпочалося будівництво трамвайного депо в районі Городоцької рогачки, яке завершилося наприкінці 1929 року. Урочисте відкриття трамвайного депо відбулося 22 березня 1930 року. На той час це трамвайне депо вважалося найсучаснішим у всій міжвоєнній Польщі. Одночасно із будівництвом трамвайного депо вулицею Городоцькою до Городоцької рогачки було укладено другу колію. Трамвайні колії від пл. Копиткової до депо були укладені біля хідників.

У 1930 році було збудовано нову ділянку трамвайної лінії вулицею Богданівка (із 1933 р. – Городоцька) від трамвайного депо майже до Левандівського шляхопроводу. Ця ділянка була одноколійною із одним роз’їздом та розворотною петлею. Ця трамвайна колія була введена в експлуатацію 15 листопада 1930 року, по ній почали курсувати вагони маршруту № 8.

У травні 1935 року було зліквідовано трамвайний маршрут № 5, який курсував вулицею Городоцою від головного вокзалу до Гаврилівки. Із Гаврилівки до головного вокзалу тепер курсував маршрут № 9 – через вул. Пелчинську (Д. Вітовського). У листопаді 1936 року проведено реконструкцію вулиці Личаківської – трамвайну лінію було продовжено до рогу вул. Пасічної, де було збудовано розворотний трикутник. Станом на 1937 рік трамвайний маршрут № 8 було вкорочено до рогу вул. Св. Петра (Мечникова), бо лінію до Личаківського вокзалу розібрали. Пізніше трамвайний маршрут № 8 було продовжено до вул. Пасічної (за путівником 1939 р.).

16 квітня 1936 року вулицею Городоцькою йшла жалобна процесія – ховали безробітного Владислава Козака, який загинув під час сутички із поліцією. Козака мали поховати на Янівському цвинтарі, перші сутички із поліцією сталися іще на Бернардинській (Соборній) площі. На вулиці Казимирівській (нижня Городоцька) сутички із поліціє продовжилися – із даху в’язниці «Бригідки» стріляли по натовпу. Під час акцій протесту перекидали трамвайні вагони і робили із них барикади.

Наприкінці 1930-х років було змінено схему руху трамвайного маршруту № 2 Головний вокзал – пл. Бандурських (Митна) – 29 листопада (Коновальця) – він почав курсувати Алеєю маршала Фоша (Чернівецька) – вул. генерала Токаржевського (Городоцька) – вул. Казимира Великого (Городоцька) – пл. Голуховських (Торгова) – вул. Легіонів (пр. Свободи) – пл. Марійська (А. Міцкевича) – пл. Галицька – пл. Бернардинська (Соборна) – пл. Бандурського (пл. Митна) – вул. Підвальна – вул. Руська – пл. Ринок – пл. Капітульна (Катедральна) – вул. Кілінського (П. Беринди) – вул. Сикстутською (Дорошенка) – вул. Коперника – вул. Потоцького (Ген. Чупринки) до вул. 29 Листопада (Коновальця). На Богданівку також почав курсувати трамвайний маршрут № 7 Богданівка – Технічна школа вулицями Городоцькою, Генерала Токаржевського (Городоцька), Казимира Великого (Городоцька), площею Голуховських (Торгова), вул. Легіонів (пр. Свободи), пл. Марійською, Галицькою та Бернардинською і далі вул. Пілсудського та Зіблікевича (Івана Франка), пл. Пруса (Івана Франка), вул. Св. Софії (І. Франка) та вул. Дверницького (Свєнціцького) до Технічної школи.

1 вересня 1939 року нацистська Німеччина здійснила напад на Польщу. Вже в перший день війни місто Львів зазнало авіаударів. Бомби впали на Копитковій площі, вулиці Генерала Токажевського (Городоцькій). На вулицях Токажевського та Короткій було пошкоджено низку будинків, руйнувань зазнала і трамвайна інфраструктура. Перші ушкодження було полагоджено і рух трамваїв відновився. Трамвайна інфраструктура по місту була знову ушкоджена під час бомбувань 5 і 7 вересня 1939 року. В 10-х числах вересня 1939 року трамвайний рух у Львові припинився через пошкодження інфраструктуру та загальну паніку в місті.

На Львів наступала 14-та армія гітлерівців. Нацисти надавали великого значення захопленню Львова. Крім військової складової (прорив у глибокий тил противника), це мало і великий психологічний ефект. Оборону Львова від німецьких загарбників очолювали генерал В. Лянгер та полковник Б. Фіалковський. За оборону західного сектору відповідав підполковник Г. Яновський. 12 вересня 1939 року біля 14:00 німецькі військові під керівництвом полковника Ф. Шренера вийшли на вулицю Городоцьку і досягнули аж до колишньої Городоцької рогачки. Німці вважали, що захоплення Львова буде для них легкою прогулянкою. Проте вони напоролися на сильний опір польських військовиків й поліцейських, посилених ополченцями із числа трамвайників. Німців зустріли спочатку вогнем із стрілецької зброї та станкових кулеметів, а потім вдарили дві гармати – артилерія розстрілювала нацистів прямою наводкою, а із даху трамвайного депо лунали постріли снайперів. На допомогу воякам та трамвайникам підійшли озброєні залізничники – атаку німців було відбито. Взводом станкових кулеметів керував підхорунжий Т. Грушевський, а взводом польових гармат підпоручик З. Орліт. Ф. Шренер організував новий наступ біля 16:00. Німцям вдалося прорватися до костелу Св. Єлисавети, але й цей штурм був відбитий.

17 вересня 1939 року радянська армія перейшла східний кордон Польщі. О 2 годині ночі 19 вересня 1939 року до Львова зі сторони Винник наблизилися перші передові загони радянської армії. 22 вересня 1939 року місто зайняли радянські війська.

25 вересня 1939 року у Львові було відновлено рух трамваїв. Муніципальну компанію «Міські електричні залізниці» було перетворено у Львівський трамвайний трест, керівником якого було призначено П.Є. Бойчуна. Першим директором трамвайного депо на вул. Городоцькій став колишній водій М. Лозинський. Автобусне господарство, яке нараховувало на той час 16 автобусів, було виділене в окреме підприємство.

У жовтні 1939 року виконком Львівської міськради прийняв рішення про будівництво 3,5 км. нових трамвайних колій по місту і завершення будівництва 0,5 км. колій. Було заплановано продовжити трамвайні лінії по вул. Городоцькій (до мосту над залізницею Львів – Чернівці), по вул. Замарстинівській до мосту над Полтвою, а також по вул. Янівської (Шевченка) майже до станції Клепарів (ці роботи були заплановані ще у 1938 році). Будівництво 2,5 кілометрів трамвайних ліній було завершено 5 грудня 1939 року. Трамвайну лінію по вул. Городоцькій було продовжено до хлібзаводу № 1 (раніше «Меркурій») та мосту над залізницею. Цю трамвайну лінію запланували продовжити через Сигнівку до Скнилова. Станом на 1 січня 1940 року було введено в експлуатацію 4 км. нових трамвайних колій.

Із 15 грудня 1939 року було вкорочено трасу трамвайного маршруту № 2 до площі Бандурського (Митна). Трамвайний маршрут № 8 курсував із Богданівки по вул. Городоцькій та Личаківській і далі звертали в напрямку Погулянки по вул. Св. Петра (Мечникова) і далі через вул. Зелену на Богданівку. Окрім нього із Богданівки на Погулянку почав курсувати маршрут № 5 по вул. Городоцькій, центральному проспекту, вул. Зеленій, вул. Кохановського (Костя Левицького), вул. Личаківській і далі на Богданівку. У 1940 році по місту було скасовано 28 трамвайних зупинок, що прискорило середню маршрутну швидкість до 12 км/год.

22 червня 1941 року відбувся напад нацистської Німеччини на СРСР. Вже в кінці червня до Львова наблизилися нацистські війська. 30 червня 1941 року українські націоналісти проголосили Акт відновлення Української Держави. Проте учасники українського уряду невдовзі були арештовані. У липні 1941 року було відновлено рух трамваїв у Львові, керівником підприємства став німець Мурин. Під час німецькою окупації Львова вулицею Городоцькою, яку було перейменовано у Вінерштрасе, курсували трамваї маршрутів № 2 Вокзал – Вінерштрасе – центр – Снопків; № 3 Янівське передмістя – Личаків, № 5 Богданівка – Вінерштрасе – центр міста та № 8 Богданівка – Погулянка.

У кінці липня 1944 року до Львова підійшли радянські війська. 22 липня 1944 року почалися вуличні бої на околицях Львова. По обіді 24 липня радянські війська оволоділи станцією Львів-Головний і зайняли кругову оборону. О 9 годині ранку 27 липня місто Львів було повністю очищено від нацистів.

Під час боїв за місто трамвайне господарство зазнало значних руйнувань і потребувало відновлення. Трамвайний трест було включено у комунальний відділ Львівської міськради. Його директором було призначено Д.П. Чухна, а головним інженером став Є.Є. Щитов.

Під час огляду підприємства на початку серпня 1944 року виявлено, що німці вивезли обладнання тягової підстанції № 2; викрали 32 км. мідного тролею (контактного дроту); знищили 86 швелерних і бетонних опор контактної мережі. Пошкоджень зазнало 40 моторних трамвайних вагонів. Найбільших пошкоджень зазнало трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій – частина виробничих споруд і вагонів, які перебували на території депо згоріли. Загальні збитки Львівського трамвайного тресту склали 2 мільйони 763 тисяч рублів в довоєнних цінах.

Станом на 7 жовтня 1944 року по місту відремонтовано або замінено пошкоджені трамвайні рейки по місту. Було проведено ремонт 12 кілометрів контактної мережі. До експлуатації було підготовлено 109 трамвайних вагонів: 62 моторних і 47 причіпних. Всі вони були переведені у трамвайне депо № 2 на Гаврилівці. У вагоноремонтних майстернях проводилися ремонти вагонів. В кінці 1944 року в Львівському трамвайному тресті працювало 367 працівників, тобто менше ніж 20% від чисельності працівників підприємства у 1940 році. Обладнання тягової підстанції № 2 знайшли у Тарнові і повернули до Львова. Відкриття трамвайного руху затягувалося через руйнування на міській електростанції.

Трамвайний рух у Львові було поновлено 1 березня 1945 року – в перший день на маршрутах працювало 22 моторних і 2 причіпних вагонів. У 1945 – 1946 рр. трамвайний рух у Львові був нестабільним, в першу чергу – через дефіцит кадрів. Рух трамвайного маршруту № 5 на Богданівку було відновлено в червні 1945 року, його кінцева була в центрі міста, в районі пл. Івана Підкови. Але в червні 1946 року курсування вагонів на Богданівку було тимчасово припинене.

24 січня 1948 року відновило свою роботу трамвайне депо на вул. Городоцькій. Його введення в експлуатацію приурочили до 30-річчя Радянської України. У цей день було відновлено курсування вагонів на маршруті № 5 Богданівка – вул. Городоцька – центр. У травні 1948 року по вул. Городоцькій почали курсувати міські автобуси (від Оперного театру до межі міста). На маршруті працювали радянські автобуси ЗіС-16.

У 1950 році трамвайний маршрут № 5 був об’єднаний із маршрутом № 6. Новий маршрут отримав № 6 і курсував від Богданівки через вул. Городоцьку, Б. Хмельницького, Калініна (Замарстинівську) до вул. Промислової. У серпні 1952 р. – лютому 1953 р. було збудовано продовження цієї лінії вздовж вулиці Річної до рогу із вул. Богдана Хмельницького – по цій трасі продовжено маршрут № 6. Із 1 лютого 1953 року на Богданівку почали курсувати вагони маршруту № 1, а вагони маршруту № 6 почали курсувати до головного вокзалу.

Із 27 листопада 1952 року у Львові розпочалося курсування тролейбусів. Профілакторій для обслуговування тролейбусів було облаштовано на території трамвайного депо № 1 на вул. Городоцькій. Поряд із трамвайною на вул. Городоцькій було влаштовано і тролейбусну контактну мережу для заїзду тролейбусів до депо. У 1953 році споруджено другу чергу тролейбусної лінії по вул. Городоцькій до вул. Окружної. Відповідно із 5 листопада 1953 року припинився рух трамваїв на Богданівку – рух трамвайного маршруту № 1 скеровано до вокзалу. Із 1952 по 2006 рік на ділянці вул. Городоцької від вул. Вокзальної (Чернівецької) і до трамвайного депо на суміщеному полотні одночасно курсували і трамваї, і тролейбуси. У 2006 – 2012 рр. трамвайні колії на цій ділянці були перенесені на виділене полотно.

Із 1955 року трамвайне депо № 1 почало комплектуватися трамвайними вагонами німецького виробництва. В серпні 1955 року це депо отримало 6 трамвайних поїздів із двосторонніх трамвайних вагонів «LOWA», моторні вагони із двома постами керування мали позначення ЕТ54, а причіпні – ЕТ55. Ці трамваї із 14 серпня 1955 року почали курсувати на трамвайному маршруті № 2. Влітку 1957 року трамвайне депо № 1 отримує 5 поїздів із двосторонніх вагонів «Gotha»: моторні вагони із двома постами керування мали позначення Т57, а причіпні – В57. У 1960 – 1961 рр. отримано 5 поїздів із односторонніх моторних і причіпних вагонів «Gotha» Т59Е і В59Е. У 1963 році Львів отримав нові вагони німецького виробництва «Gotha» Т2-62 і В2-62. У 1966 – 1967 рр. надійшло 50 зічленованих вагонів «Gotha» G4-61. Таким чином, в кінці 1960-х років трамвайне депо № 1 було повністю вкомплектоване німецькими суцільнометалевими трамвайними вагонами, а старі вагони із дерев’яними кузовами залишалися в трамвайному депо № 2.

Із 1972 року трамвайне депо № 1 почало отримувати трамвайні вагони «Tatra» виробництва чехословацького концерну «ЧКД». У 1972 – 1979 рр. до Львова надійшло 73 вагони «Tatra T4SU» із заводу «Татра-Сміхув» в Празі. У 1982 року іще 10 вагонів цієї моделі було передано до Львова із Калінінграда. Паралельно із надходженням чехословацьких вагонів у трамвайне депо № 1, в трамвайне депо № 2 почали передавати вагони німецького виробництва. У 1976 році в трамвайне депо № 1 надійшло два зічленовані вагони «Tatra KT4SU» – це були перші вагони цієї моделі. Із 1980 року почалися великі постачання таких вагонів.

10 грудня 1972 року на розі вулиць 1 Травня (Городоцька) та Шевченка сталася найкривавіша аварія за всю історію львівського трамвая: трамвайний поїзд із вагонів «Gotha» №№ 472+572 спускаючись із вул. 1 Травня набрав велику швидкість, зійшов із колії та врізався у зупинку-острівець, де перебувало багато пасажирів, які очікували трамвай. В результаті аварії загинуло 13 осіб, більше 20 було травмовано. Інформацію про аварію радянська влада замовчувала.

Починаючи із 1950 року і аж до наших днів вулицею Городоцькою на постійній основі курсують трамваї маршрутів № 6 і 7 (у нижній частині). Наприкінці 2000-х років трамвайний маршрут № 6 був одним із найприбутковіших, тому було вирішено за кошти кредиту ЄБРР провести реконструкцію колій вздовж цього маршруту. Роботи із реконструкції ділянки вул. Городоцької від вул. Степана Бандери до вул. Шевченка розпочалися в кінці квітня 2011 року і тривали до грудня. Але навіть після завершення реконструкції цієї ділянки рух трамваїв на цій ділянці не було відновлено. Справа в тім, що не було збудовано кільцеву розв’язку навколо церкви Св. Анни. Лише у вересні 2012 року нові трамвайні колії біля церкви Св. Анни були з’єднані із старими і трамваї маршруту № 6 в напрямку вулиці Миколайчука почали курсувати по вул. Городоцькій. В зворотньому напрямку – із вул. Миколайчука до вокзалу вони курсували через вул. Д. Вітовського.

Із 27 грудня 2011 року трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій, 185 перестало випускати вагони на лінію – всі справні трамваї перевели у депо № 2 на вул. Промисловій, 29. Депо на вул. Городоцькій, 185 перетворили на вагоноремонтні майстерні. Проте влітку 2013 року трамваї знову повернулися в трамвайне депо № 1 – на реконструкцію закрили ділянку вулиць Богдана Хмельницького і Замарстинівської (від площі Ярослава Осмомисла до вул. Гайдамацької), також планувалася реконструкцію трамвайного депо № 2. Випуск вагонів із трамвайного депо № 1 тривав більше 8 років – депо на Гаврилівці знову запрацювало 13 вересня 2021 року.

Нижню частину вулиці Городоцької – від церкви Св. Анни до пл. Торгової закрили на реконструкцію із 24 червня 2013 року. Роботи на цій ділянці тривали до 26 грудня 2013 року. Із 13 грудня 2013 року трамвайний маршрут № 6 почав працювати за схемою Залізничний вокзал – вул. Городоцька – вул. Підвальна – вул. Вітовського – Залізничний вокзал. Із 26 грудня 2013 року відновлено курсування трамваїв маршрутом № 7 вул. Татарбунарська – вул. Шевченка – вул. Городоцька – вул. Личаківська – Погулянка, а у додачу до маршруту № 6 за кільцевою схемою почав курсувати маршрут № 6а Залізничний вокзал – вул. Д. Вітовського – вул. Підвальна – вул. Вітовського – Залізничний вокзал. Із 14 січня 2014 року, коли завершилися роботи із реконструкції ділянки вул. Б. Хмельницького і Замарстинівської, трамвайний маршрут № 6 почав курсувати до кінцевої вул. Торф’яна, бо на вул. Промисловій було частково демонтовано контактну мережу. Пізніше «шістка» почала курсувати до кінцевої на вул. Миколайчука.

Із 12 березня 2015 року і до 29 квітня 2016 року відбувалася реконструкція ділянки трамвайного маршруту № 6 по вул. Гайдамацькій, Б. Хмельницького та Промисловій (від вул. Замарстинівської до трамвайного депо). На цей час трамвайний маршрут № 6 курсував за зміненим маршрутом.

Із 28 вересня 2020 року через реконструкцію вулиці Степана Бандери по вулиці Городоцькій почали курсувати вагони трамвайного маршруту № 1, в той же день було припинено курсування трамвайного маршруту № 7, який через реконструкцію вул. Шевченка курсував від церкви Св. Анни на Погулянку. Трамваї маршруту № 1 почали курсувати за схемою Залізничний вокзал – вул. Городоцька – вул. Підвальна – вул. Личаківська – вул. Мечникова – вул. Вахнянина. Із 24 березня 2021 року через вулицю Городоцьку також почали курсувати вагони трамвайного маршруту № 4 Залізничний вокзал – вул. Івана Франка – вул. Вернадського.

Із 14 жовтня до 15 листопада 2021 року тривала заміна колій на ділянці вул. Городоцької від вул. Чернівецької до вул Ст. Бандери, пов’язана із реконструкцією вулиці Степана Бандери. Трамваї маршрутів № 1, 4 і 6 в цей час курсували до кільця біля церкви Св. Анни.

Із 19 грудня 2021 року трамваї маршрутів № 1 і 4 знову почали курсувати через вулицю Степана Бандери, вулицею Городоцькою курсують трамваї маршруту № 6 Залізничний вокзал – вул. Миколайчука.

24 лютого 2022 року після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну оголошено військовий стан. Із 9 березня 2022 рр. деякий час курсував трамвайний маршрут № 6а церква св. Анни – пл. Торгова – вул. Миколайчука, але невдовзі його рух було припинено.

Антон ЛЯГУШКІН

1. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 426 с.;
2. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
3. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 2. – Львів: Вільна Україна, 1990. – 48 с.;
4. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 272 с.;
5. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. –Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
6. Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994. – 128 с.;
7. Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 st.