Кава, вільнодумство та хіпі – феномен львівської «Вірменки»

463
Вірменка

Історичний екскурс легендарною кав’ярнею «Львівській газеті» проводить найвідоміший хіпі Львова – Алік Олісевич

У 1979 році, коли світ переповнювали неабиякі політичні, економічні та культурні події, на одній з найстаріших вулиць Львова у будинку під номером 19 відкрилась кав’ярня, якій судилось стати культовою. Вона стала магнітом для неформальних митців не лише зі Львова, а й зі всього Радянського Союзу.

ФОТО: Ольга Стоноженко

Сюди з’їжджались неформали, пацифісти, художники, актори, рок-музиканти з Москви, Ленінграда, Вільнюса, Таллінна. Тут обмінювались самвидавом, читали заборонених Солженіцина, Булгакова, слухали заборонений рок-н-рол…

«Вірменка» мала тільки 7 столиків усередині, черга за кавою стояла аж на вулицю. Схоже, саме тут зародилась львівська традиція виходити з кавою надвір, сидіти на тротуарі, по під’їздах.

ФОТО: Алік Олісевич
ФОТО: Алік Олісевич

До початку 1990-их у «Вірменці» зустрічалася активна та нестандартна молодь, художники, музиканти, історики, поети. До сьогодні старі відвідувачі незмінно приходять у місце своєї молодості.

А до них приєднується нове покоління, яке шукає атмосферу і натхнення. Відомості про «Вірменку» є і в закордонних путівниках.

 Фото з офіційної сторінки кав’ярні

Фото з офіційної сторінки кав’ярні

Влітку 2016 року, коли кав’ярня отримала нового власника, тут змінили інтер’єр, асортимент, додали наливок та сувенірів. Але щоб зберегти дух, залишили автентичну кладку, перекриття, фрагмент кам’яного порталу ХVI-XVII ст.

З’явились старі фотографії, на яких можна знайти Кузю з Братів Гадюкіних та інших завсідників старої «Вірменки», книжкові полиці. Деякі книжки можна взяти почитати за філіжанкою кави, а деякі – купити.

ФОТО: Ольга Стоноженко
ФОТО: Ольга Стоноженко

 «Кажуть, що «Вірменка» вже не та. Але ми теж не ті…»

Цьогоріч «Вірменка» уже втретє поспіль підтвердила титул найкращої кав’ярні Львова.

«Кав’ярня брала участь у цьому конкурсі не один рік і завжди займала призові місця, – розповідає арт-менеджер «Вірменки» Анастасія Зайцева. – Останні роки ми дуже багато працювали, щоб стати найкращими. «Вірменка» – це не тільки кава по-східному, яка готується так само, як у 1979 році. Це спілкування, зустрічі з різними людьми. І цим заклад притягує уже 39 років.

Тут багата історія, тут переплітались і переплітаються долі. Не дарма про неї пишуть не в одній книзі. Кажуть, що «Вірменка» вже не та. Але ми теж не ті, життя не стоїть на місці, міняє нас. І так само місця не можуть бути тими самими вічно. Але головне, що сюди завжди можна повертатись, як у другий дім».

 ФОТО: Ольга Стоноженко

ФОТО: Ольга Стоноженко

«Буває, відвідувачі питають, яка кава у нас перемогла, – говорить бариста Лілія Делікатна, – але перемогла не кава, а заклад. Його настрій, атмосфера, завсідники та нові гості. Якось з самого початку так повелось, що клієнти приходять сюди як додому, можуть поговорити з працівниками, отримати відповідь чи дружню пораду.

Приємно, коли люди приходять і говорять: «Я 20 років тут не був, а таке враження, що нікуди не від’їжджав». З самого початку тут діяла традиція, яку зараз називають «підвішеною кавою». Гості разом з кавою лишали одне одному записочки, листівки, подарунки. І ця традиція збереглась до сьогодні. Тепер для цього є дошка, на якій позначаються іменні кави, тобто для когось конкретно, та вільні – для будь-кого».

ФОТО: Ольга Стоноженко
ФОТО: Ольга Стоноженко

 «Вірменка», Львів та хіпі

Жива легенда «Вірменки» – засновник руху хіпі в Україні Алік Олісевич. Його часто можна побачити за столиком легендарної кав’ярні, де в той час збирались рокери, хіпі та просто цікаві й вільні люди. Алік – один з яскравих представників хіпі Львова, він не зрадив своїм переконанням, а за його плечима – історії, гідні окремого фільму.

ФОТО: Ольга Стоноженко
ФОТО: Ольга Стоноженко

«Коли починався ремонт, поповзли чутки, що тут можуть зробити сувенірну крамничку, і кав’ярня просто зникне, – говорить Алік. – Але до мене звернулись арт-менеджери з нової «Вірменки» за порадою, яким би ми хотіли бачити оновлене кафе. Запропонував низку цікавих моментів, щоб залучити молодих відвідувачів і туристів, які цікавляться історією кав’ярні.

Так тут з’явились стенди з раритетними фотографіями тусовки 60-70-х, книжкові полички. Тепер тут продають такі львівські бестселери, як «Львівська гастроль Джиммі Хендрікса» Андрія Куркова, альманах «Хіпі у Львові» тощо. Проводимо зустрічі з музикантами, письменниками та іншими творчими людьми. Їх за два роки пройшло більше двадцяти. 12 жовтня будемо святкувати День Республіки Святий сад».

ФОТО: Алік Олісевич
ФОТО: Алік Олісевич

Святий сад – зелена територія монастирського саду позаду костелу Кармелітів босих, нині церква Архистратига Михаїла на вулиці Винниченка. Республіка утворилась у жовтні 1968 року і проіснувала до 1982 року. Це була альтернатива комсомолу, компартії зі своїм статутом і правилами.

Тут збиралась молодь, слухала музику, танцювала. У 1975 році президент республіки, історик Ілько Лемко створив гурт «Супер Вуйки», а наступного року відбувся перший рок-фестиваль, який зібрав близько ста хіпі. Ще через рік сейшн пам’яті Джимі Хендрікса зібрав уже кілька сотень гостей.

ФОТО: Алік Олісевич
ФОТО: Алік Олісевич

Святий сад став однією з точок, де збиралась вільна молодь. Сходи Домініканського собору та Личаківський цвинтар у Львові, Велика Житомирська та Хрещатик у Києві, кав’ярні «Вавілон» та «Арарат» у Москві, «Гірка» у Таллінні. Найатмосфернішими у той час, каже Алік, були львівська «Вірменка» та пітерський «Сайгон», який відвідували Цой і Гребенщиков. Однак, «Сайгон» перестав працювати у 1989 році.

«У 1987 році на День Львова хіпі провели акцію за мир і свободу»

«Уже з дитинства не сприймав навколишню дійсність, – зазначає Алік. – Вперше про рух хіпі я дізнався з журналу «Вокруг света», коли мені було 10 років. Радянський публіцист Генріх Боровік побував у Сан-Франциско у 1968 році і став свідком початку руху. Стаття мене дуже вразила, я захопився і мріяв знайти однодумців. У червні 1972-го під час поїздки автостопом у Каунас (мені тоді було 14 років), я приєднався до руху хіпі.

Це сталось незабаром після самоспалення молодого литовця Ромаса Каланти, у травні 1972, у знак протесту проти русифікації та радянської окупації Литви. Мене не раз затримували у молодості. Але я прокладав свій шлях до свободи та ніколи не списувався у канони. Завжди внутрішньо відчуваєш, що за тобою правда».

ФОТО: Алік Олісевич
ФОТО: Алік Олісевич

Філософія хіпі – загальні принципи любові, миру, свободи. Однак, в Україні була своя специфіка – тут виступали проти Комуністичної партії, за відновлення власної ідентичності.

«В Америці з руху хіпі зробили певну моду, – розповідає Алік. – Через рік-два молодь брала приклад: довге волосся, музика. У 1965 році почали з’являтись перші бітники, а вже у 1967 у Сан-Франциско відбувся фестиваль «Літо любові», де було до 100 тисяч хіпі з усієї Америки. У ті ж роки в Україні об’єднувались люди, які прагнули свободи.

Я і мої старші побратими старались робити щось, щоб своїми думками, діями, мистецтвом, музикою міняти суспільство на краще. На початку 1967 у місті було декілька десятків людей. Але це – сміливі люди, що кинули виклик суспільству, зовнішнім виглядом, способом мислення, одягом. І влада бачила у цьому загрозу і всіляко старалась придушити рух».

ФОТО: Алік Олісевич
ФОТО: Алік Олісевич

До речі, активісти руху хіпі одні з перших зробили політичну демонстрацію. У 1987 році на День Львова вони провели акцію за мир і свободу, намалювали кілька десятків плакатів. Декількох учасників побили, когось виключили з університетів чи звільнили з роботи.

«Рух хіпі існує і зараз, щоправда, видозмінений. Молоді люди вже не такі ідеологізовані. Але хіпі виражають протест проти гонитви за матеріальними благами, шкідливостями, які нівечать душі і серця наші. Проти несправедливості, цинізму та жорстокості. Завдяки таким як ми, зараз кожен ідентифікує себе як хоче. Можна робити що завгодно, головне щоб це не було проти твоєї волі. Часто у «Вірменці» можна зустріти людей, з якими не бачились 30 чи більше років.

Буває, приходять діти і говорять: «Моя мама вас пам’ятає». Колись я мріяв, щоб Львів став центром культури, як Амстердам чи Сан-Франциско: безліч кав’ярень, арт-галерей, фестивалів. І це справдилось. Добре, що ми не дарма жили та працювали».

Стежте за нами!