Де розважались містяни у ХІХ-XX століттях? Які касино відвідував Франц Йосиф I під час свого перебування у Львові? А ви знали, що Іван Франко описав касино в одній зі своїх повістей? Та на місці якого сучасного навчального закладу існувало касино? Про все це та не тільки розповімо у статті присвячені розважальним закладам міста ХІХ-XX століття.
Джерело: Бюро спадщини.
Азартна історія Львова
Археологічні дослідження свідчать про те, що гра у кості була поширена як на теренах Львівщини вже у XI-XII ст. Археолог та дослідник Святослав Терський зазначає, що з-поміж виявлених артефактів під час проведених археологічних досліджень, ним знайдено гральні кості, 2/3 з яких були шулерськими, тобто на гранях костей були малопомітні сколи у які заливали свинець чи ртуть.
Уперше згадував про заборону гри у кості у праці “Потрійний Львів” Бартоломей Зіморович під 1460 р. Він стверджував, що у місті тоді заборонили грати у кості на великі, чи малі гроші під загрозою штрафу для обох гравців і конфіскацією виграшу. Якщо один і той самий шинок порушував це правило тричі, то він втрачав право шинкування.
Упродовж XV-XVІІІ ст. було заборонено магістратом азартні ігри у межах міста. У часи Австрійської імперії Марія-Терезія заборонила у Львові азартні ігри та борделі, які до цього були міською власністю і прибуток від них йшов на утримання міських шпиталів. З цього часу медицина почала отримувати кошти з міського бюджету.
Після Першої світової війни, Львів опинився у складі Польської Республіки, де і надалі було заборонено ігрову діяльність (окрім Гданська, який за Версальським договором 1919 р. мав статус вільного міста, тому у його місті-супутнику Сопоті було відкрите повноцінне казино на теренах Польщі).
У Львові натомість у часи імперії Габсбургів та у міжвоєнний період, насправді існували “касино”, тобто клуби. Це були осередки для спілкування певних верств, до послуг яких були буфети, більярдні, танцювальні зали, читальні, ломбері столики. Тобто касино не мало нічого спільного з рулеткою та азартними іграми, а були здебільшого світськими та культурними просторами, де спілкувались представники різних сфер. У місті було декілька закладів такого спрямування, розповідаємо про найвідоміші з них “Шляхетське”, “Міське” та “Офіцерське” касино.
Народне касино та кінний спорт
Споруда за сучасною адресою вул. Листопадового чину, 6, відома, перш за все, як Будинок вчених. Саме в цьому будинку упродовж 1918-1939 рр. діяло Народне казино. Будівлю у необароковому стилі зведено за проєктом фірми “Фельнер і Гельмер” у 1897–1898 рр. віденськими архітекторами Фердинандом Фельнером і Германом Гельмером. Ділянка була приватною, тому місто у 1897 р. викупило її у тогочасних власників Нагліків.
Будинок зводився для потреб Товариства галицького конярства, адже у той період львівська знать захоплювалась кінним спортом, володіла арабськими скакунами та вперше у Львові влаштовувала кінні перегони.
Дерев’яні елементи в інтер’єрі будівлі виготовив Шандор Ярай на львівській фабриці братів Вчеляків, а над десюдепортами у фоє працювали львівські митці Станіслав Дембіцький, Станіслав Рейхан, Тадеуш Рибковський, Міхал Созанський.
Щодо назви цього касино, то дехто вживав назву «Шляхетське», але офіційно воно мало назву «Народного». «Кінським» його охрестив львівський vox populi – через любителів коней і коноводів у великих поміщицьких маєтках. Це було ексклюзивне касино, призначене тільки для землевласників, недоступне для «народжених нижче».
Касино, яке відвідав Франц Йосиф I
Будівля у стилі історизму за сучасною адресою пр. Шевченка, 13 зведена для Міського касино в 1874-1876 рр. за проєктом архітектора Філіпа Покутинського та інженера Людвіка Вєжбицького.
Це було місце де часто влаштовували бали, авторські вечори композиторів та літераторів, збиралась інтелігенція. Усі дійства та інші забави відбувалися у просторих залах на другому поверсі будинку з вікнами, що виходили на пам’ятник Корнеля Уєйского. До читальні та до зали для гри у шахи чи карти мали доступ лише чоловіки. До того ж вони мали бути членами касинового клубу.
Вхід до касино прикрашали дві жіночі скульптури, автором яких був Леонард Марконі. Проте вони не збереглись до тепер. Головна зала була оздоблена ліпниною кольору слонової кості, пілястрами та освітлена вишуканими бра. Вестибюль був облаштований зручними м’якими меблями. З бальної зали перехід вів до меншої танцювальної зали, а з неї – до буфету, де подавали холодні закуски. Інший буфет був влаштований вище сходами, там частували гарячими стравами та різними напоями. За такі розваги потрібно було заплатити по три злотих з особи, крім цього — потрібно дотримуватись дрес-коду, для чоловіків це був фрак або смокінг, військові приходили у парадних мундирах, а для жінок була обов’язковою довга сукня та дорогі прикраси, а не біжутерія. Репертуар в оркестру зазвичай був пов’язаний з традиційною танцювальною програмою — танго, фокстроти, англійські вальси, чарльстони, а під кінець тридцятих років – ламбетвок.
Також вважають, що касино, під час свого візиту до Львова у 1880 р., відвідував цісар Франц Йосиф I. Ще однією знаковою подією, що відбувалась у стінах касино, був сеанс одночасної гри в шахи між гросмейстером Акібом Рубінштейном та 31 шахістом серед яких були й найкращі українські – Степан Попель, Ярослав Шевчик. Гра тривала упродовж восьми годин — з 19:30 до 03:00. Для львівських шахістів партії завершились вдало — Шевчик здобув перемогу, а Попель нічию.
У приміщенні діяв Літературно-Мистецький клуб, відбулась перша публічна дискусія щодо ставлення ОУН до німців. У 1941 р., під час німецької окупації, в будинку розмістили офіцерське касино, зараз у будівлі діє Львівська обласна універсальна наукова бібліотека.
Військове касино, яке описав Франко
Ділянка, на якій зведено будівлю, знаходилась у власності польського драматурга Александра Фредра. Після смерті Фредра, у 1876 р., його спадкоємці виставили маєток на продаж. Частину наділу придбали військові та збудували на ній касино. У 1885 р. будинок набув свого сучасного вигляду, його запроєктував архітектор Ян Шульц у стилі ренесанс.
Майже сто років тут знаходився офіцерський клуб. Будівля декорована колонами коринфського ордера, віконний декор доповнюють алегоричні скульптури чоловіка і жінки, три вікна прикрашають ліпні картуші та гірлянди, під кожним підвіконням – ліпні мереживні вставки, по боках споруди влаштовано пілястри тосканського ордера.
Цікавим є інтер’єр зали на другому поверсі, де стіни декоровані пілястрами, стеля прикрашена ліпниною з рослинною тематикою. Також збереглись дерев’яні сходи з різьбленими балясинами. У вестибюлі на постаментах встановлені дві алегоричні фігури. Згадки про атмосферу в офіцерському касино описав Іван Франко у повісті “Для домашнього огнища”: “Принесли вино, і ціле товариство подалося до реставраційного салону. Шум, гамір, сміх, брязкіт склянок заповнив увесь салон. Почалися тости, зразу поважні, а потім юмористичні, далі почали співати пісень, грати на фортеп’яно”.
Касино на місці Галицького сейму
Територія навколо сучасного головного корпусу ЛНУ ім. Івана Франка та парк, тодішній Єзуїтський город, була подарована місту імператором Йосифом II в рамках його політики касації монастирських маєтків. Спершу там влаштували склад дерева та базарну площу, а у 1799 р. міська влада продала ділянку підприємцю Іванові Гехту. На його замовлення проведено реконструкцію парку та переплановано у французькому стилі, влаштовано альтани та літній театр просто неба. З цього часу збереглась альтана-ротонда встановлена 1835 р. з дорійською колонадою, що притаманна паркам доби романтизму.
На Галицького сейму, а тепер головного корпусу ЛНУ ім. Івана Франка, у 1799 р. за проєктом архітектора Карла Мерца готельно-розважальний комплекс Казино Гехта. Це була двоповерхова будівля у якій в 1817 р. приймали австрійського цісаря Франца I. Розташування було доволі привабливим для касино, адже в цей час по бічних вулицях (сучасні вул. Січових Стрільців та Листопадового Чину) здійснювалась активна забудова банківськими установами та елітними житловими кам’яницями.
У приміщеннях першого поверху проводились бали, з’їзди та перша у Львові сільськогосподарська промислова виставка. Другий поверх був облаштований як готель, а зі сторони вулиці Маєрівської (тепер – вул. Січових Стрільців) в будинку Казино Гехта були розташовані лазні. У 1867–1877 рр. в будинку розташовувався львівський “Сокіл”. У 1877 р. будівлю демонтували, щоб побудувати Галицький сейм.
Касино у ХІХ-ХХ ст. були не місцем для азартних забав, а місцем для творчих зібрань та бесід. Місцем, де милувались вишуканим оздобленням приміщення та барельєфами на фасаді. Влаштовували приймання знаних осіб та місцем проведення балів.
Текст: Юлія Свищ
При підготовці статті використано матеріали досліджень Юрія Охріменка, Вітольда Шольоґіня та ресурсу Фотографії старого Львова
Світлини з архіву ресурсу Фотографії старого Львова, Центр міської історії та Бюро спадщини
Підтримайте проект на Patreon
