Підземелля храму Архистратига Михаїла повністю виконані з великих, світлих кам’яних брил. Тут маємо справу з вузькими довгими коридорами, які зв’язують між собою численні невеличкі кімнати-ніші розміром орієнтовно три на чотири метри. Це правдивий кам’яний лабіринт з красивими півкруглими стелями.
Погодьтеся, сучасні вологі, засмічені, обвиті павутиною та неприємними запахами підвальні приміщення багатоповерхівок не особливо заслуговують, щоби про них писати. Але щось іншого з підвалами-підземеллями старожилами. Не до всіх із них є відкритий доступ, але усі їх варто дослідити, описати і про них дбати. Журналістка часопису «Патріярхат» Ліда Мідик – про заглиблення – пряме і переносне – у підземелля храму святого Архистратига Михаїла.
Не питайте, як я туди потрапила (об’єкт ж не туристичний), але отримала гарну поживу для своєї фантазії та спогадів, бо спробувала знаходити асоціації та причини яскравих емоцій від здивування побаченим.
Підземелля храму святого Архистратига Михаїла у першій половині XVIІ століття збудували монахи римо-католицького ордену кармелітів босих. Спершу ця святиня була присвячена біблійній події Відвідин Пресвятою Дівою Марією праведної Єлизавети і, як вже було згадано, належала кармелітам босим. Проте, впродовж своєї історії храм і монастир кілька разів змінював власників, був добудовуваний, частково руйнований під час нападів на місто та знову відбудовуваний. Можливо, в наступні століття будуть схожі серйозні пертурбації, але навряд чи сильно зміниться та частина монастирського комплексу, яка найстарша і під землею.
Кому цікаві тепер чи будуть цікаві колись сучасні фундаменти та підвали? Хіба безхатькам. По-іншому з підвалами, яким по триста-чотириста чи й більше років. Це приміщення, які не лише дихають містикою легенд, а є цілком функціональною і естетичною складовою усієї цілості споруди. Підземелля – це початок, підвалина (погодьтеся, як благородно і змістовно звучить у порівнянні зі словом підвал), наріжний камінь з якого все починається і, у випадку храму архистратига Михаїла, зважаючи на далеко не схематичне виконання, архітектор підійшов до проєктування фундаменту-підземелля не лише практично, а й якось ніби творчо – таке вже воно симпатичне.
Однозначно, чимало старих львівських і, звісно, не львівських, храмів чи кам’яниць також мають чудові підземелля і всі вони дещо різняться між собою розмірами, формою, матеріалом з якого зведені. Скажімо, підземелля Гарнізонного храму та храму Преображення Господнього викладені переважно цеглою (де-не-де камінь) і це створює атмосферу певної елегантності, тонкі цеглини, укладені «ялиночками» чи рядочками, як вогонь – на них можна дивитися вічно, вони творять заспокійливу атмосферу.
А от підземелля храму Архистратига Михаїла повністю виконані з великих, світлих, переважно прямокутної форми, тому добре припасованих до себе, кам’яних брил, які наповнюють простір строгістю і впорядкованістю. І якщо інші храмові катакомби – це мережа просторих низьких склепінчастих кімнат поєднаних переходами, то тут маємо справу з вузькими довгими коридорами, які зв’язують між собою численні невеличкі кімнати-ніші розміром орієнтовно три на чотири метри, а також кілька доволі просторих приміщень. Правдивий кам’яний лабіринт з красивими півкруглими стелями (цікаво, що стелі ніш, коридорчиків і кімнат – різної висоти), стіни якого зовнішнім кільцем утримують стіни храму, а внутрішнім, меншим – є опорою восьми колон, які ділять святиню на три нефи – символ трьох осіб Пресвятої Трійці.
У далеких 30 роках XVII століття, фундаторами цього храму і монастиря стали магнати Олександр Заславський та Олександр Куропатва. Заславських пожертвував на храм чималу суму грошей, а Куропатва, оскільки володів селом Знесіння (тепер це частина Львова), в якому була каменярня – забезпечив монахів цим матеріалом.
Одного разу роздумувала над тим, що для мене майстерність і спосіб мислення будівельників є чимось просто незбагненним. Я не уявляю, як можна збудувати будинок, а тим більше – церкву. Для мене це – непосильне завдання. Саме через таку думки, подорож підземеллям храму Михаїла спровокувала миттєву калькуляцію: «Боже, скільки ж то роботи, скільки ж того каміння!» А каміння дійсно багато, дуже багато. Вистачило б, мабуть, на ще одну чималих розмірів будівлю! Ці камені, укладені в довші чи коротші підземні коридори-стіни-розгалуження, асоціюються з корінням дерев, які надійно утримують всю надземну частину. Вони багатофункціональні, бо є не тільки фундаментом, захистом від вологи і повітряною «подушкою», яка утеплює підлогу над собою, а й катакомбами-криптами – підземними кладовищами. У випадку з архикатедральним собором святого Юра, воно так є і до сьогодні, в крипті спочивають і князі та знатні русичі, і митрополити та священники.
Початково, підземелля кармелітського храму також відігравало роль цвинтаря, тут були поховані фундатори, меценати монастиря і, звісно, самі монахи. Проте згодом (1825), коли з санітарних міркувань львівські цвинтарі наказано було перенести подалі від міста, останки з кармелітського підземелля перезахоронили на Личаківському кладовищі.
Не відомо, чи після цього підземелля храму використовувалося для зберігання продуктів або інших речей. Можливо, проте навряд чи знайдемо відповідь на це питання. У 1945 році кармеліти, виїжджаючи до Польщі, забрали й усе своє майно. Коли у 1990 році храм та монастир перейшли у власність греко-католицького монастиря студійського уставу, короткий протокол дослідження й огляду підземель не дав цікавих інформацій, попередні власники практично «замели за собою сліди».
Нові ж поставилися до «коріння» свого храму – підземелля – відповідально і по-господарськи: дослідили, описали, відреставрували. Розуміючи, що таких підземель у Львові ще десятки, а може й сотні, хочеться сподіватися, що й вони доглянуті та виконуватимуть свою функцію «титанів-атлантів» ще бодай стільки ж, скільки вже виконали.
Авторка: Ліда Мідик
Фото: Ліда Мідик та Фотографії старого Львова
Джерело: Tvoemisto.tv.
