Важко повірити, але на початку XX ст. в українських школах Львова учням не викладали фізкультури. Випускник Львівського та Грацького університетів галичанин Іван Боберський змінив ситуацію настільки, що вже за якийсь десяток років львів’яни не тільки займалися найсучаснішими на той час видами спорту, брали участь у змаганнях, а головне – готували кадри для військових формувань, які згодом виборювали волю України. Новаторством педагога Боберського було і те, що він активно наполягав на залученні до спортивних секцій дівчат. Про його внесок в освітній розвиток українського жіноцтва розповів під час Днів європейської спадщини доктор історичних наук, професор університету фізичної культури Андрій Сова.
Джерело: ZAHID.NET.
Перші уроки фізкультури для українців
Як розповів історик, на межі XIX-XX століть учениці львівських гімназій з українською мовою викладання взагалі не займалися спортом. Хлопці з Академічної гімназії мали гімнастику, але її припинили викладати, коли австрійський уряд ввів нові вимоги до таких уроків, а гімназія не мала умов для їхнього проведення. У навчальних закладах з польською мовою викладання можливості були значно кращими.
Після навчання в Європі Боберський спершу вчителює у дрогобицькій гімназії, де вперше почав займатися з учнями руханкою та познайомив з малознаними на той час видами спорту, наприклад, копаним м’ячем (футболом). 1901 року він повернувся до Львова, в 1903-1904 роках відновив руханку в Академічній гімназії. А 1906 року він вперше на професійному рівні почав проводити такі уроки для дівчат.
«З новими методиками фізичного виховання, які на той час поширювалися Європою, він ознайомився в Граці. Саме там Івану Боберському вдалося пройти однорічний курс з гімнастики (фізкультури). Він приїхав в Галичину з двома дипломами – вчителя німецької мови і гімнастики», – розповідає Андрій Сова.
Українські навчальні заклади не мали відповідних спортзалів, та коли академічна гімназія переїхала з вулиці Театральної у нове приміщення на вулиці Степана Бандери, його вже будували зі спортивним залом. Паралельно на запрошення митрополита Андрея Шептицького з 1906 року Боберський почав працювати в гімназії сестер василіянок.
Учні Академічної гімназії під час заняття в дворику рухівні «Сокола-Батька». Львів, 1923 р.
Українські гімназисти займалися фізкультурою у рухівні організації «Сокіл-Батько», яке працювало у будинку товариства «Дністер» на вул. Руській, 20. Там же проводили змагання з різних видів спорту. У дворику також тренувалися важкоатлети, збереглася світлина, на якій Роман Шухевич там ставить піраміду.
Львівські гімназисти будують піраміду. Нагорі – Роман Шухевич. Львів, вул. Руська, 20, 1922 р.
Згодом завдяки меценатам українській громаді вдалося купити ділянку в Стрийському парку, де з’явився стадіон для змагань і занять спортом.
Методист і творець спортивної термінології
Окрім викладання дисципліни, Іван Боберський напрацьовував методичну літературу, видавав книжки та писав журналістські матеріали про спорт. Як співзасновник товариства «Учительська громада» їздив на курси та міжнародні конгреси. Зокрема, 1910 року на конгресі у Парижі, присвяченому питанням шкільної гігієни, Боберський презентував фактично історію освіти Галичини саме в українському середовищі.
Пише ряд праць «Забави та ігри рухові», «Лавчина і щеблівка» – про вправи з використанням лавки і драбини, розраховані на українську молодь, яка вправлялася в Академічній гімназії, в гімназії сестер-василіянок, а також яка активно працювала в товаристві «Сокіл-Батько».
Учениці гімназії сестер василіянок під час вправ зі скакалкою. Львів, 1920-ті роки
Боберський є творцем української спортивної термінології, нею користувалися фактично до 1939 року.
- копаний м’яч – футбол,
- гаківка – хокей,
- ситківка – теніс,
- кошиківка – баскетбол,
- лещатарство – лижі,
- дужання і двигання тягарів – боротьба і важка атлетика,
- відбиванка – волейбол,
- пливацтво – плавання,
- наколесництво – велосипедний спорт,
- совгарство – ковзанярський спорт,
- рухівня – спортзал.
Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько» у Львові. Зліва направо: професор Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 р.
1908 року Іван Боберський стає головою товариства «Сокіл», яке з 1909 року змінює назву на «Сокіл-батько». Він наполягав, щоб українське дівоцтво і жіноцтво залучати до діяльності спортивної організації.
«На той час ще було дискусійно, чи повинна українська жінка займатися різними видами спорту чи не повинна. Боберський вважав, що повинна. Такими були Дарія Білинська (Навроцька), Оксана Федів (Суховерська) і Савина Сидорович. Ми знаємо Олену Степанів як жінку-воячку, але мало хто знає про те, що саме під керівництвом Івана Боберського вона ходила на уроки фізичного виховання на Руську, 20 і тут вправлялася. До речі, вона мала дуже хороші показники і, можливо, якщо б вона більше тим зацікавилася, була б вчителькою гімнастики», – розповідає дослідник.
Громадські організації та спортивні змагання
Боберський також дає поштовх до створення різних організацій, зокрема «Пласту» в 1911 році. Олександр Тисовський та Петро Франко були учнями Івана Боберського, і саме через них він активно популяризував ідею заснування організації «Пласт». Серед членів цієї організації було дуже багато жінок і, відповідно, багато дівочих пластових куренів. «Змаговий союз» мав об’єднати всі спортивні товариства та осередки Галичини і керувати тим процесом. А ще Боберський започатковує спортивні змагання – Запорозькі ігри або ігрища, в яких також активно беруть участь дівчата. Зокрема, перші відбулися в 1911 році, а другі – в 1914 році.
Змагання з дужання і двигання тягарів, організовані спортовим товариством «Україна» у Львові в рухівні «Сокола-Батька» 1912 р. Ліворуч у першому ряді Степан Гайдучок, перший ліворуч у другому ряді – голова «Сокола-Батька» Іван Боберський
Для того, щоб українці мали де займатися, вдалося викупити землю в сучасному Стрийському парку, де створили руханкову спортивну площу або майдан товариства «Сокіл-Батько» – «Український город». Це був великий спортивний комплекс з футбольним полем, іншими майданчиками, зокрема для великого тенісу, фехтування, легкої атлетики та інших видів спорту, які на той час популяризували у Львові. Петро Франко згадує, що завдяки Боберському, який залучав учнів до різних видів спорту, він почав читати літературу англійською про спорт.
Спортивний майданчик товариства «Сокіл-Батько» у Львові («Українськи город»)
1906 року на базі Академічної гімназії Боберський засновує «Український спортовий кружок» (гурток або спортивний клуб), який розвивав різні види спорту.
Робота з дівчатами
Учениць гімназії сестер василіанок, яка спершу працювала на вулиці Кирила і Мефодія (1906-1912), а потім на Генерала Чупринки (1912-1914), залучили до кружка в 1910 році, треба було напрацювати відповідну базу. Для занять вони використовували рухівню «Сокола Батька».
«Відомо, що до навчання в 1906 році приступило 28 учениць першого класу та 7 учениць так званого приготовляючого або підготовчого класу. І що тут важливо, що відразу фактично з першого класу вони почали ходити на уроки гімнастики. Зі звітів гімназії відомо про два заняття на тиждень по годині. До них було залучено 17 учениць першого класу і 7 учениць підготовчого класу», – розповідає Андрій Сова.
Учениці гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. Львів, 1910 р.
Іван Боберський вмів зацікавити своїх учениць. Для гімназисток сестер Василіан він трохи змінив програму, підготував для дівчат трохи інші ігри. Наприклад, це були забави «Заєць в капусті», «Перерваний король», «Ходи за мною», «Яструб і квочка».
Залучав дівчат до піших краєзнавчих мандрівок – вулицями Львова, до Янева, Зимної Води, Брюховичів. «Як і в академічній гімназії, він планував маршрути, намагався подати історію цих всіх вулиць, населених пунктів для того, щоб привити любов до краєзнавства, до історії рідного краю», – пояснює дослідник.
Боберський викладав гімнастику до 1909 року, далі він мусів більше зосередитися на викладанні німецької. Тому на уроках гімнастики його замінили його учні – Теодор Поліха та Степан Гайдучок.
Учні філії Академічної гімназії під керівництвом професора Степана Гайдучка (третій зліва) під час лещетарської мандрівки околицями Львова (поблизу Чортових скель). 1928 р.
Втім, від спорту Боберський не відійшов, в 1910 році він допомагає створити дівочий спортовий кружок, в якому активно популяризують зимові види спорту. Для спортивних закладів українська громада купувала багато інвентаря. Займалися плаванням, веслуванням, їздою верхи, на ковзанах, на велосипедах, танцями, мандрували околицями Львова. Дівчата спільними зусиллями облаштували в «Українському городі» майданчик для великого тенісу. Також юнкам дуже подобався ковзанярський спорт.
Учителі та члени «Дівочого спортового кружка» гімназії СС Василіянок на ковзанці з Іваном Боберським
Щороку кількість класів і охочих займатися збільшувалася. Але роботу побудували за системою, коли керують не вчителі – вони тільки спрямовують, є духовними батьками цього процесу, а керують найкращі з гімназисток.
Для занять на уроках гімнастики закупляли спеціальний руханковий або гімнастичний стрій шведського зразка. А хто не мав можливості купити, отримували викрійки, щоб самостійно пошити. Як розповідає Андрій Сова, іноді Боберський купляв спортивний стрій активним гімназисткам, які не мали достатньо фінансів, заохочуючи їх до спорту.
Учениці гімназії СС Василіянок у спецформі під час виконання вправ (Львів, 1910 р.)
Дівчата зі спортивного кружка почали брати участь у змаганнях, зокрема, на площі «Сокола-Батька». Всі, хто брали участь, мали змагатися у всіх видах спорту, які були представлені.
Згодом охочі випускниці проходили теоретичний дворічний тіловиховний курс, здавали іспити в львівському університеті і отримували дипломи вчителів гімнастики. Серед них – Савина Сидорович, Оксана Суховерська, Олена Степанів пройшли ці курси.
Після цього дівчата йшли в «Сокіл», «Пласт», розбудовували ці та інші організації, з яких згодом створили легіон УСС, УГА.
Наприклад, Дарія Навроцька брала участь в польсько-українській війні, потім стала вчителькою та спортивною інструкторкою разом зі Степаном Гайдучком. Вона активно популяризувала новий натоді вид спорту – відбиванка (волейбол).
Андрій Сова в історичному приміщенні рухівні «Сокола-Батька». Зараз там тренуються фехтувальники (фото ZAXID.NET)
У спортивному залі «Сокола-Батька» відбувалися не лише спортивні змагання, але й культурно-театральні заходи. Там перші п’єси ставив Лесь Курбас. У 1913 році тут відзначали 40 років творчої діяльності Франка. А ще Івану Боберському там вручили булаву з нагоди його 10-річної праці в «Соколі-батьку».
Іван Боберський з булавою з нагоди 10-річчя праці в «Соколі-Батьку»
Внесок Івана Боберського у розвиток спорту і гартування української молоді неоціненний, підсумовує історик, адже він розвивав спорт з перспективою будувати свою державу. У Першу світову війну він сам воював у складі УСС. А в листопаді 1918 року очолив письменничий відділ (пропаганди) міністерства військових справ ЗУНР, яким керував Дмитро Вітовський.
Підтримайте проект на Patreon
