І словом і ділом: як Шептицький та львів’яни боролися проти великого голоду

Вчора, 26 листопада, був день 89-ї річниці Голодомору 1932-33 років. Тож варто пригадати, як уславлений духівник УГКЦ Андрей Шептицький разом з іншими небайдужими львів’янами допомогали знесиленим українцям із-за Збруча уникнути голодної смерті.

Джерело: lviv.media.

Подолати інформаційну блокаду

Вперше про штучний голод, вчинений «совітами» в Україні, написала львівська газета під назвою «Діло» у номері від 2 лютого 1933-го року. Це була одна з небагатьох україномовних газет у Львові, редакція якої наважилася відкрито засуджувати дії комуністів, та співчувати своїм знедоленим співгромадянам за Збручем.

Той матеріал опублікували завдяки допомозі митрополита Андрея Шептицького. Виходу статті передувало звернення представників Закордонного бюро Української радикально-демократичної партії у Празі. У ньому політичні діячі у вигнанні попередили предстоятеля УГКЦ про голод, який насувався в ті дні на Україну. За своїми масштабами цей голодомор значно перевершив усі голодні періоди, які Україна пройшла до початку 30-х років минулого століття.

Шептицький зрозумів, що голодомор ось-ось станеться, тому почав закликати поширити інформацію про лихо навіть за межі українських земель. Зробити це було непросто, адже у той час існувала потужна пропоганда. Саме вона і допомагала радянському керівництву приховати свої наміри проти українців. Світ на той час ще не знав випадків, коли б політична верхівка цілком свідомо морила голодом величезну кількість власних громадян.

На підтвердження цього достатньо пригадати, що усі документальні свідчення про голод у центральній та решті частин України (крім заходу) передавалися у тому числі й у Львівський архів під грифом «Секретно».

Щоби подолати інформаційну блокаду, Шептицький доручив представникам українських радикалів у столиці Чехії створити спеціалізований комітет, який мав би займатися розповсюдженням правдивої інформації про голод. Називався він «Громадським комітетом порятунку України». За якийсь час такі ж комітети почали діяти по всій території Галичини.

Завдяки зусиллям учасників мережі комітетів під керівництвом А. Шептицького вдалося також допомогти втікачам з України.

Ще одним суттєвим внеском в інформаційну боротьбу стали регулярні колективні звернення греко-католицького духівництва до світової громадськості. Одне із таких звернень побачило світ 24 липня 1933-го. Підписантами стали Митрополит Андрей Шептицький, єпископи УГКЦ Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Никита Будка, Іван Бучка, Григорій Лакота, Іван Лятишевський. Назвали його «Україна у передсмертних судомах».

«Україна в передсмертних судорогах. Населення вимирає голодною смертю. Побудована на несправедливости, обмані, безбожництві та деправації людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни. На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах. Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе до помсти до неба. Усіх християн цілого світу, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу»

Зі звернення греко-католицького духівництва до світової громадськості про голод

Цей лист опублікували у багатьох періодичних виданнях, як на західних теренах України, так і за кордоном. І врешті, 25-го липня того ж року у Львові запрацював головний комітет порятунку України.

Невдовзі після того Андрей Шептицький запропонував призначити на 29 жовтня День жалоби за жертвами масового штучного голоду. Ініціативу підтримали його польські одновірці. Однак польська поліція заборонила проведення акцій ще 21-го жовтня. Причиною такого рішення стало вбивство радянського емісара у Львові, вчинене 19-річним представником ОУН Миколою Лемиком.

Допомога продовольством

Але чи не найдієвішою, хоч і не такою масштабною, була допомога безпосередньо їжею. Тут у рятівників було два шляхи. Першим з них була підмога від української діаспори з-за кордону. Представники закордонних українських громад частіше за все допомагали своїм співгромадянам у біді грошима, на які можна було потім придбати щось поїсти. Хоч і значно дорожче номінальної вартості, та все ж краще, ніж нічого.

Ось трохи цифр, щоб наочно показати об’єми фінансової допомоги, наданої мешканцями заходу України (серед яких було чимало львів’ян). У Перемишлі зібрали близько 1000 злотих, а жителі Бучацького повіту Тернопільського воєводства — понад 1000 злотих. Є запис про кількість грошей, зібраних на зборах.

На Підляшші монахи-студити УГКЦ також підтримали рятункову акцію. Це відображено у звіті ієромонаха Кирила Ганущака до митрополита Андрея:

«Хоть громадка наших вірних невелика, то мимо того був у нас і день жалоби 29.X.1933, в котрім 50 присутніх в Церкві зложили на голодуючих по три злотих», — йдеться у звіті.

Альтернативою було спробувати прорватися зі збіжжям із заходу на Велику Україну. Радянська влада час до часу пропускала таку поміч, адже відповідальні особи в лавах комуністів завжди були охочі заробляти на контрабанді.

Як ми бачимо, титанічні зусилля митрополита Шептицького не минули даремно. Активна громадсько-політична діяльність тодішнього глави УГКЦ врятувала життя багатьом тисячам наших співвітчизників, котрі за інших обставин були б просто приречені на смерть.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.