п`ятниця, 14 червня

“Хвильовий — це динаміт!”. Думки галичан про поета

У міжвоєнний період західні українці пильно стежили за літературним життям підрадянської Наддніпрянщини. Про популярність творчості Миколи Хвильового в Галичині згадував публіцист Михайло Демкович-Добрянський. “Хвильовий — це динаміт! Така була наша реакція на його памфлет, коли перша книжка прийшла 1927 року до НТШ у Львові. Ми –— ті, що недавно склали іспит зрілости (у 1926 році) в Академічній гімназії у Львові — виривали один одному з рук памфлети. Ми захоплювалися ними. І — подумайте не стали комуністами”. Знаний львівський літературний критик Святослав Гординський вважав твір Хвильового “Я” “найліпшим романом у Радянській Україні”. 

Після самогубства Миколи Хвильового у 1933-му в галицькій пресі посилився шквал критики на адресу радянської дійсності та почали виходити численні публікації про поета. У циклі “Масова історично-освітня бібліотека” львівське видавництво “Всесвіт” публікувало популярні книги про відомих діячів українського минулого: Івана Мазепу, Дмитра Вітовського, Мирона Тарнавського та  Миколу Хвильового. 13 травня — день смерті письменника, видавці оголосили “Днем Хвильового” — “трагічна смерть його хай буде осторогою для тих, що вірять в брехню комунізму”.

Оригінальну орфографію і правопис зберегли. Публікацію розшукав Данило Кравець, старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки. 

Джерело: Локальна історія.

Микола_Хвильовий (1).jpgМикола Хвильовий (1893 — 1933)

Вже так якось зложилося, що ми не знаємо навіть правдивого прізвища Хвильового (це псевдонім) (справжнє ім’я Микола Фітільов). А про його життя маємо дуже мало відомостей. А розрив між Хвильовим з комунізмом прийшло тоді, як він кинув гасло “геть з Москвою, бо в неї нема нічого такого, чого б можна навчитися”. Це гасло кинув Хвильовий зразу в літературі, а потім переніс його в політичну сферу. Трибуною Хвильового, звідки кидав він грімом у комунізм і большевиків був журнал “Вапліте”, що його видавала нова літературна група заснована Хвильовим. В цьому журналі Хвильовий остерігав земляків перед яким небудь впливом Московії. Домагався передусім незалежного від партії і від Москви розвитку української літератури: “Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати”.

***

Боротьбу провадив Хвильовий не лиш у літературних організаціях і статтях, але й у своїх поетичних творах. Через те закинув він писати вірші, а взявся за оповідання, новелі й повісті, щоб мати змогу докладно й широко описувати це жахливе положення українського народу, що попав у лабети червоних московинів та їхніх прихвостнів і перевертнів-українців. Свої оповідання “етюдами”, цебто “студіями”. Хотів цим сказати, що він докладно простудіював прослідив і вивчив комуністичне життя, заки представив його в своїх творах. 

У своїх оповіданнях змальовує Хвильовий большевицьку дійсність і вороже відношення українського народу до комуністичної Москви. Коли інші письменники удавали, що захоплюються новою неволею свойого народу, коли неправдиво описували, ідеалізували нові “гаразди”, то Хвильовий описував все так, як воно було в дійсності. Не таїв нічого, не вдягав маски, лиш одверто й правдиво змальовував страшні відносини в Україні під большевицько-московською окупацією.

Пролетарські “критики” скаженіли від цього. Вони не могли йому простити того, що він показує побут революції, дикунство нашого села, некультурність пролетаріяту, мякотілість української інтелігенції, що без жалю показує гнилизну й болячки нашого життя.

Хвильовий залюбки змальовує українське село в своїх новелях, зате втікає від міста, що стало осередком більшовицької агітації. На його думку, одиноке село заховало ще ненарушену національну душу, повну ненависти до Москви й комунізму, та й чекає лиш хвилини, коли зможе хопити за зброю й одігнати нечисту большевицьку силу.

80c4fdc-3.jpg“Гарт”, 1924 рік. Сидять (зліва): Аркадій Любченко, Валер’ян Поліщук, Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, Павло Тичина, Гордій Коцюба, Володимир Сосюра. Стоять (зліва): Іван Дніпровський, Володимир Коряк, Майк Йогансен, Микола Христовий, Олександр Довженко, Іван Сенченко, Олександр Копиленко, Михайло Майський

Не поминув Хвильовий ніякої дрібнички з “радянського життя”. Все вишукав і показав, щоб відстрашити від комунізму всіх, що ще ним задурманені, що ще вірять у якусь поправу чи зміну большевицького пекла. Але щоб цього досягнути мусів писати те, що бачив і так, як бачив без усякого перебільшення. Твори Хвильового — це правдива фільма жахливого “радянського життя”.

В них вивів Хвильовий цілий ряд типів, що появилися в Україні в часі большевицької революції та після неї. Ми бачимо тут селян, робітників, бідняків, комісарів, редакторів, чекістів, жінок-комуністок і чекісток, тощо. А всіх їх автор змалював дуже живо, яскраво і реально. Він дуже влучно підхопив психічні риси дієвих осіб, показав їхні характери і вдачу.

Теми його творів переважно з большевицької революційної дійсности. А цю дійсність Хвильовий аж ніяк не підсолоджував, противно, він показав увесь її бруд, жах, гниль і страхіття, тому його твори мають характер їдкої іронії й гострої сатири.

У_редакції_Всесвіту.jpgУ редакції журналу “Всесвіт” (зліва): Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий. Харків, 1925 рік

В цих оповіданнях автор змальовував часи воєнної баталії, коли “палали панські маєтки”, лютували повстанці, гуляли большевицькі червоні банди злодіїв і грабіжників, показав сільські відносини підчас і по революції, показав пореволюційну інтелігенцію, порушив побут робітників, відносини серед комуністів — членів партії, не минув також і “радянського” жіноцтва.

Дуже вдатно автор змалював моральний упадок радянської суспільности, страшну розперезаність у звичаях, дикунство, неграмотність, темноту, самолюбство, хуліганство, піянство, словом усю моральну гниль на селі і в місті.

Та найцікавіший і найцінніший для нас твір Хвильового – це “Вальдшнепи”. Цю повість написав Хвильовий на те, щоб доказати, що диктатура пролетаріяту це не диктатура пролетаріяту, а катівня українського народу, що національна політика большевиків, це брехня, шахрайство й облуда та задурманення народу, що комуністична партія , це організація лицемірів, душогубів і хуліганів. 

Коли появилася повість “Вальдшнепи”, большевики зорганізували справжню нагінку на Хвильового. Передовсім заборонили докінчувати другу частину. Критик А. Хвиля (Андрій Хвиля) в статті “Від ухилу у прірву” закидає авторові, що тримає руку з українськими націоналістичним, контрреволюційним рухом: “Еміграція затирає руки, коли Хвильовий пробує забивати в організм партії отруєні націоналізмом голки й організує суспільну думку українського націоналізму на Радянській Україні… Далекий М. Хвильовий від поглядів нашої партії”.

Поява “Вальдшнепів” і буря, яку вона викликала, причиналася до ліквідації “Вапліте”, що вже й так давно була сіллю в очі ярих большевиків. Ф. Таран сформулував цілий ряд закидів проти неї в журналі “Комуніст”, мовляв: “Вапліте ввесь час стояла і стоїть на хвильовистських позиціях, обстоює їх, пропагує ці, партією засуджені погляди серед радянського суспільства”.

На “всеукраїнському” з’їзді радянських письменників в Харкові 13.V.1933 р. мав Хвильовий виявити свої “братні почування для Москви”. Цього пониження не міг знести. Волів радше зломитися, ніж прогнутися. Коли побачив, що не буде могти далі провадити своєї протимосковської й протибольшевицької акції та працювати виключно для добра свойого народу. Постановив розстатися з життям, щоб тільки не стати знаряддям в руках гнобителів України. Вистріл із револьвера скоротив життя Хвильового, що в цей спосіб запротестував проти насильства червоних банд над Україною. У смерти шукав він виходу з духовної і моральної тюрми, у яку запроторила його Москва. 

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.