Знайти якісний гурток для розвитку дитини – непросте завдання для багатьох батьків, а якщо важливою умовою стає викладання українською, пошуки перетворюються на справжній челендж, навіть у столиці України. Коли державною мовою заговорять і позашкільні заклади?
Джерело: ВВС. Україна.
Киянину Андрію Ковальову не вдалося знайти україномовну футбольну секцію для свого сина ані на Осокорках, ані на Позняках – двох величезних житлових масивах на лівому березі Києва.
У відомій франшизі дитячих футбольних клубів, куди спочатку звернувся чоловік, тренер відповів, що розмовлятиме українською з його сином, якщо батько наполягає, але загалом заняття буде вести російською.
Схожа відповідь була й у кількох інших секціях, куди звертався Андрій. За його словами, “ані батьки, ані тренери не проти української, але існує якась загальна інерція, яка ще походить з радянських спортивних шкіл”.
“Ми хочемо, щоб наш син розмовляв українською й англійською, можливо, ще якоюсь мовою, але не російською”, – каже чоловік.
Він хотів би, щоб його син “пізнавав світ, формував уявлення про нього та створював речі рідною українською мовою”.
Андрій Ковальов розповідає, що навіть у дитсадку його син – один з небагатьох, хто розмовляє українсько. За його словами, поза школою та у дитячому середовищі впевнено домінує російська, й “україномовні діти почуваються в ізоляції”.
Закон про мову у сфері обслуговування, який почав діяти з 16 січня 2021 року, передбачає, що державною мовою повинні надаватися зокрема й всі освітні послуги.
Однак у п’яти найбільших містах України, Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі й Запоріжжі, понад половина спортивних секцій, танцювальних студій, художніх та музичних гуртків досі проводять заняття виключно російською мовою.
У Харкові та Дніпрі таких закладів – 79% і 74% відповідно.
За словами журналістки “5 каналу” й викладачки Інституту театральних мистецтв імені Карпенка-Карого Нонни Стефанової, батьки, які обстоюють право своєї дитини навчатися рідною мовою, опиняються у складній ситуації.
“Вимагати, щоб тренер викладав українською, ми не можемо, адже ніхто не хоче псувати стосунки з людиною, з якою ваша дитина проводитиме багато часу наодинці”, – каже Нонна Стефанова.
Вона розповідає, що шахи українською для сина знайти не змогла, а до україномовного тренера з карате довелося возити його на іншій берег Києва. “Хороший тренер, який ще й українською спілкується, така рідкість, що питання логістики просто не стояло”.
За словами Стефанової, багато хто намагається переконувати, що викладання російською “збагатить дитину”, або дивуються, “хіба ваша дитина не зрозуміє”.
“Замість того, щоб в рідному місті, у столиці України дати змогу дитині відвідувати гурток українською, цього практично немає”, – обурюється вона.
Позашкільні заклади могли б стати тим середовищем, де діти з російськомовних родин опановували б українську.
Однак все відбувається навпаки – україномовні діти змушені переходити на російську, тому що у спілкуванні всюди, від дитячого садочку до секцій і гуртків, домінує російська, каже Нонна Стефанова.
На українську – за 21 день
Змінити мовну ситуацію у позашкільних навчальних закладах поставив собі за мету проєкт “Навчай українською”.
За останній рік організація у партнерстві з українською гуманітарною платформою та за підтримки міністерства молоді та спорту провела два мовні челенджі для викладачів гуртків й мовний марафон для всіх охочих.
Їхня мета популяризувати викладання державною мовою у гуртках і секціях та заохотити людей переходити на українську.
“Викладання українською у гуртках формує український культурний простір”, – вважає засновниця ініціативи “Навчай українською” Наталка Федечко
“Цікаві й корисні вебінари та практикуми від досвідчених тренерів, коучів, філологів та психологів допоможуть кожному учаснику легко та безболісно здолати мовний, термінологічний і психологічний бар’єр”, – розповідає Наталка Федечко, засновниця ініціативи “Навчай українською”.
На її думку, викладання державною мовою у позашкільних закладах формує український культурний простір і закладає в дітях інформаційну та культурну безпеку, з якої починається й фізична безпека.
“Якщо ти маєш таке щеплення, розуміння, що це наша культура, наша мова, це впливає на твої майбутні рішення й не призведе до таких ситуацій, як у нас зараз на Донбасі”, – вважає організаторка челенджу.
Спортивні тренери та викладачі інших гуртків є лідерами думок, прикладом для дітей як у професійному, так і у культурному плані, а тому від них великою мірою залежить виховання громадянської позиції.
Ініціатива “Навчай українською” провела у вересні флешмоб “Танцюй під українське”, в якому взяли участь Київ, Дніпро, Запоріжжя і Львів
Метою ініціативи власне і є підтримати таких вчителів, створити спільноту однодумців, тим більше, що державних програм популяризації української мови у позашкіллі немає.
Челендж розпочнеться 9 листопада мотиваційними виступами відомих людей.
Своїм досвідом переходу на українську поділяться чемпіон Паралімпійських Ігор Андрій Демчук, кулінарний експерт Євген Клопотенко, актор і продюсер Євген Янович та телеведуча Оксана Гутцайт – дружина міністра молоді та спорту. А також Артур Пройдаков – викладач української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2021.
Тренінги триватимуть 21 день – саме стільки потрібно людині на формування звички, пояснюють організатори.
Протягом трьох тижнів учасники працюватимуть з психологами й коучами, прослухають лекції з фахової термінології та української мови, пройдуть тренінги з вимови, опанують методику швидкого запам’ятовування слів.
“Ми обрали такий шлях мультиплікації, поширення ідей, який дозволить охопити якомога більше фахівців”, – зазначає Наталка Федечко.
Страх втратити авторитет
Найскладніший момент у переході на українську саме для викладачів – це страх втратити авторитет перед своїми учнями й вихованцями, розповідає викладачка української мови й авторка вебінарів челенджу Наталя Вуйтік.
“Ми радимо вчителям взяти учнів собі за помічників і переграти ситуацію так, щоби діти підтримували вчителя й допомагали йому, якщо він помилився”, – каже викладачка.
Багатьом педагогам також бракує теоретичної бази в українській мові, адже багато хто здобував освіту російською мовою. У спортивних тренерів нерідко виникають труднощі з термінологією, назвами частин тіла.
Організатори і викладачі челенджу “Навчай українською” впевнені, що головне – це створити спільноту однодумців
Мотивацію зміцнює підтримка колег і утворення спільноти. Для цього під час челенджу проходять практикуми, які об’єднують викладачів за фахом. Тренери з баскетболу, вчителі образотворчого мистецтва, викладачі флейти з різних куточків України діляться досвідом, обговорюють труднощі й робочі моменти.
“Вони спілкуються одне з одним українською мовою, долаючи, таким чином, свій страх і мовні бар’єри”, – пояснює Вуйтік.
Одним із завдань челенджу є створити навколо себе україномовне середовище: налаштувати свій телефон та соцмережі українською мовою, скласти план уроку, дивитися професійні ролики та фільми, читати книжки українською.
На думку Наталі Вуйтік, перехід на українську змінює не лише мову викладання, а й сам стиль спілкування викладача з учнями.
“Коли викладач залучає учнів, щоби вони підтримали його у переході на українську мову, він відходить від радянського авторитарного стилю викладання, що вчитель є істиною в останній інстанції”.
Таким чином, челендж допомагає переглянути й підходи до викладання, осучаснити їх, зробити спілкування між учнем і вчителем на рівних.
“Навчаємо дітей, а вони нас”
Чи можливо перейти на викладання українською всім колективом у місті, де й діти, й батьки спілкуються переважно російською?
Такої метаморфози зазнав дитячо-юнацький центр “Штурм” у Дніпрі. Все почалося з участі лише однієї представниці центру у першому челенджі “Навчай українською” рік тому та реєстрації на наступний челендж усіх інших викладачів закладу.
Тепер майже три тисячі дітей, які відвідують гуртки й секції “Штурму”, чують українську мову на всіх заняттях та подіях.
Тренерам “Штурму” довелося опановувати термінологію українською, але головне – це підтримка дітей і батьків
Викладачі об’єдналися у групи за напрямком викладання, визначили свій рівень української мови, обговорили проблеми. Вони почали спілкуватися українською у професійних чатах як між собою, так і з батьками.
За словами Вікторії Таніч, перехід на українську не отримав жодної негативної реакції ані від дітей, ані від батьків.
“Ми жодного разу не почули “переходьте на російську мову”, – ділиться керівниця. – Навпаки багато батьків, які самі не розмовляють українською, почали приводити дітей у центр, щоби вони навчалися в україномовному середовищі”.
Якщо діти вчаться у школі українською, а потім приходять у гурток, де з ними розмовляють російською, це буде їх плутати, вважає Вікторія Таніч. “Діти розумні, вони почнуть запитувати, а чи дійсно українська – наша мова”.
“У школі діти вивчають дисципліни, а в гуртки і секції приходять розвивати свої таланти, свою особистість, вчитися лідерству, а тому дуже важливо, щоби це відбувалося українською”, – підсумовує викладачка.
Утім, як швидко відчують ці зміни батьки, які шукають україномовні гуртки для своїх дітей, поки що невідомо.
Чимало батьків і досі вважають, що українська мова у позашкільних закладах не є важливим питанням, і що спонукання вчителів до викладання нерідною для них українською може знизити якість освіти.
“Ви хочете, щоби вчителька розмовляла з дитиною українською, яка для неї не основна? У результаті буде суржик. Вам потрібен хороший вчитель? Як це (викладання українською. – Ред.) позначиться на знаннях вашої дитини? Ніяк”, – пише користувачка фейсбук пабліку “Батьки SOS” Олена Петрова.
