Вірменська вулиця – одна з найдавніших у Львові, постала одночасно з формуванням середньовічного Львова в межах оборонного муру. Це була центральна вулиця Вірменського кварталу у Середньовіччі та зараз є однією з найдовших вулиць середмістя Львова. «Фотографії старого Львова» розповідають історію Вірменської та її забудови.
Вулиця Вірменська (фото 1938 року)
Забудова Вірменської вулиці у ХVІ-ХVІІІ ст. здебільшого була дво- та триповерхова, і лише під кінець ХVІІІ ст. з’являються чотириповерхові кам’яниці. В архітектурному ансамблі переважають ренесанс, бароко та класицизм. Більшість будинків були мурованими, невелика кількість – дерев’яними, напівдерев’яними були верхні поверхи та дворові флігелі. Багато будинків мали широкі в’їзні брами для сполучення з господарським подвір’ям. У деяких кам’яницях вони збереглися донині, а на інших після реконструкції залишилися лише сліди аркових отворів.
В’їзна брамиа для сполучення з господарським подвір’ям (фото «Фотографій старого Львова»)
Через пожежі Вірменська неодноразово відбудовувалася. Зокрема, у 1748 році горів вірменський квартал, починаючи від монастиря вірменських бенедиктинок, а у 1778 році сталася пожежа, внаслідок якої згоріла всі вулиця аж до Домініканського монастиря.
На Вірменській розташована одна з найцінніших архітектурних пам’яток Львова – Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці. Споруджено храм, за інформацією різних дослідників, упродовж 1356-1370 років на кошти вірменських купців Якова з Кафи та Паноса Абрагамовича. Святиню будували на місці дерев’яного вірменського храму за зразками давніх вірменських церков. Собор кілька разів перебудовували, і в його архітектурі знайшли своє відображення стилістика ренесансу (нава, аркада), бароко (скульптура в екстер’єрі), історизму (фасад від вул. Краківської), ар деко (розписи в інтер’єрі).
Ділянку перед південним фасадом храму, відділену огорожею від вул. Вірменської, займав вірменський цвинтар, на якому збереглися вірменські надгробки, датовані ХVІ-ХVІІІ ст. З боку Вірменської в ніші огорожі розміщено скульптуру Богородиці (1664 р.) з колишньої Краківської брами. У західній частині колишнього цвинтаря притулена до муру дерев’яна каплиця «Голгофа» ХVІІІ ст. Зі сторони Вірменської стоїть триярусна вежа-дзвіниця, споруджена у 1571 році за проектом архітектора Петра Красовського на місці старої дзвіниці ХІV ст.
У будинку №2 за польських часів був робітничий спортивний клуб трамвайників і металістів, а під №3 – друкарня Бодека, під №5 – ресторан Гелльрайха. Житлових будинків №6 та 8 зараз не існує: через аварійний стан їх знесли в кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. До того тут містилися готель Ґуттмана і Польська радіофонічна спілка «Тефаґ» з магазином грамофонів і грамплатівок Клягсбальда.
Кам’яниця за адресою вул. Вірменська, 7-9, є колишньою резиденцією архієпископа, де також були канцелярія, бібліотека та архів архієпархії. Між будинком та вірменським собором пролягала вуличка Вірменська Вужча, яка вперше згадується у 1598 році, а зараз це безіменний прохід між вулицями Вірменської та Лесі Українки.
Кам’яниця під №10, що стояла перетині Краківської та Вірменської, запам’яталась як будинок-вбивця. В 1922 році він завалився, поховавши під своїми уламками кілька десятків людей. У сусідній кам’яниці у ХІХ ст. діяло похоронне бюро. Після демонтажу зводити нові будівлі в цьому місці поляки так і не наважились, а у 1943 році на цьому місці німці розстрілювали людей. Після війни тут облаштували спортивний майданчик, який згодом став дитячим. Уже в роки перебудови тут почав працювати імпровізований ринок «Вернісаж», що з часом перекочував на своє теперішнє місце.
Будинок №13 звели у 1783 року на місці двох старих кам’яниць. Це один з найкращих будинків палацового типу в стилі бароко, який за винятком окремих декоративних деталей зберігся у незмінному вигляді від часу побудови. У 1859 році тут розташовувалась фінансова прокуратура, 1929 року – Товариство «Релігійна бібліотека» з друкарнею, а від 1933 – Архидієцезіяльна спілка вірмен.
Будинок під номером 13, колишня кам’яниця Муратовичів (фото Центру міської історії)
Будинок №14 збудований у ХVІІ ст. та кілька разів перебудований у ХVІІІ-ХІХ ст. Від 1840 року належав українському історику Денису Зубрицькому. Його донька Станіслава перед смертю записала кам’яницю греко-католицькій капітулі з умовою, що дохід з неї буде йти на виховання дівчат. Бібліотеку Зубрицька записала історику Антону Петрушевичу.
Будинок №16 збудували на парцелі трьох менших кам’яниць у 1792 році, а у 1801 році надбудували четвертий ярус. До того в одному із будинків мешкала відома вірменська родина малярів Богушів. Павло Богуш створив фрески у Вірменському соборі та малював ікони для католицьких костелів. Його син Шимон Богушович займався оформленням інтер’єрів ратуші, арсеналу, Латинської катедри. За польських часів тут містилася Перша львівська гуртівня спиртних напоїв і електротехнічне підприємство «Ампер» Йогана Зеха.
На Вірменській, 19 зараз працює кав’ярня «Вірменка», що була надзвичайно популярною серед львівських і заїжджих неформалів та представників молодіжного середовища у 1980-90-х роках. За польських часів у цьому будинку працював майстер біжутерії Бадер.
Будинок під №20 збудували в середині ХVІ ст. італійським архітектором Петром з Лугано. У 1898 році кам’яницю реконструювали за проектом архітектора Івана Левинського. З 2008 року у лівому крилі будинку розташовується ресторан «Гасова лямпа».
Одним з найцікавіших будинків на цій вулиці є кам’яниця під номером 23. У 1764 році цей будинок перебудували з двох в один. У 1882 році місто викупило будівлю, щоб влаштувати тут Школу ім. Григорія Пірамовича – з вул. Вірменської, і Школу ім. Маркіяна Шашкевича – з вул. Скарбівської (сучасна Лесі Українки), яка була тоді єдиною міською школою з руською (українською) мовою навчання.
Будинок відновили, і, ймовірно, тоді на фасаді з’явилися рельєфи із зображенням пір року і зодіакальний фриз скульптора Гаврила Красуцького. Власне, через таке оздоблення львів’яни називають кам’яницю «Будинком пір року». В 1930-х роках в кам’яниці була майстерня Януша Вітвіцького, а зараз тут навчальний корпус Академії мистецтв.
Вулиця закінчується брамою, за якою під склепінням проїзду влаштовано виставковий зал Мистецького об’єднання «Дзиґа», що переїхало сюди з Порохової вежі влітку 1996 року. До 1939 року тут були приміщення храму Божого Тіла, а у 50-х роках – база готового одягу, бакалійний склад та склад Облкниготоргу.
