Впізнати львів’ян серед вихідців інших українських міст доволі легко: достатньо лише почути їхню мову. Львівська говірка (також львівський субдіалект, або львівська ґвара) – це незмінна частина життя мешканців галицької столиці. Їй присвячені численні дослідження, книги, пісні тощо. Від «мештів» до «коліжанок» – ці слова формують не лише мову, але й особливий настрій Львова. Докладніше читайте далі на ilvivyanyn.com.
Трохи історії
Львівська говірка – це урбаністичний лінгвістичний феномен, що сформувався в часи панування у Львові австрійців та поляків. Де-факто це суміш української та польської мов з урахуванням деяких слів та особливостей німецької і єврейської лексик. Найбільший розквіт львівської ґвари припав на першу половину XX століття, коли Львів перебував у складі Польської Республіки. Посприяли популяризації говірки радіо й газети, завдяки яким вона міцно вкорінилася в місцевому лексиконі.
Після Другої світової війни, коли більшість населення була винищена, депортована чи переселена, львівська ґвара почала поступово виходити з ужитку. Внаслідок витіснення літературною українською мовою ця говірка продовжила існувати лише фрагментарно. Її вдалося зберегти завдяки передаванню з уст в уста й використанню у своїх текстах вихідцями з Галичини. Ті львів’яни, яких примусово переселили в західні райони Польщі, продовжили спілкуватися рідними словами й на чужині, у такий спосіб демонструючи своє небажання асимілюватися з поляками.
А вже у 2000-х роках активізувалися зусилля, спрямовані на відродження й збереження львівської ґвари. Наприклад, у 2002-му вийшов альбом «Тільку ві Львові» Віктора Морозова, що наповнений вуличними піснями та баладами. Тут можна почути галицькі діалектизми, що роблять пісні по-українськи «екзотичними».
Варто зазначити, що деякі дослідники й письменники ставлять під сумнів існування львівської ґвари як окремого явища. Наприклад, уродженець Івано-Франківська Юрій Винничук вважає, що львівська ґвара – популярний міф, зважаючи на польське чи інше іноземне походження більшості слів. Хай там як, для львів’ян їхня говірка – невіддільна частина міста, її душа. Вона унікальна не тільки через запозичення, а й трансформації слів, внаслідок яких утворилися нові значення.
Короткий словник діалектизмів
Окремою окрасою львівського говору є діалектизми. Ще у 2004 році незалежний український культурологічний часопис «Ї» опублікував перший словник львівської говірки з перекладом нормативною українською мовою. Крім того, зібраний львівський субдіалект у книжці «Ґвара. Автентична львівська абетка» з ілюстраціями Гриці Ерде.
Ось кілька найпоширеніших львівських слів:
- «шпацер» – прогулянка;
- «ладний» – гарний;
- «мешти» – туфлі;
- «оказія» – подія;
- «філіжанка» – чашка;
- «зимно» – холодно;
- «кобіта» – жінка;
- «кнайпа» – шинок, забігайлівка;
- «зупа» – суп;
- «баняк» – каструля;
- «канапка» – бутерброд;
- «здиба́тися» – зустрічатися;
- «карменадлі» – відбивні;
- «кремпуватися» – соромитися;
- «мармуляда» – варення, джем;
- «чоколяда» – шоколад;
- «пляцок» – солодкий пиріг чи торт;
- «ґаляретка» – желе;
- «алярм» – тривога;
- «спо́дні» – штани;
- «криївка» – підземний сховок;
- «ба́тяр» – шибеник, хуліган;
- «вакації» – канікули, відпочинок;
- «двірець» – залізничний вокзал;
- «файно» – добре;
- «здибанка» – зустріч;
- «ровер» – велосипед;
- «маринарка» – піджак;
- «бздура» – дурниця.
Доводить те, що діалектизми є справжнім культурним надбанням, надсянський говір (долівський), що належить до галицько-буковинської групи. Він був доданий до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цей говір поширений на територіях вздовж річки Сян, звідки й назва, та її притоках. На території України надсянські слова можна почути на крайньому заході Львівської області. Вони мають багато рис, спільних із лемківським, бойківським та наддністрянським говорами, а на їх формування вплинула польська мова.
Застаріла лексика
Крім діалектизмів, для львівської говірки характерні архаїзми. Це слова, вирази та граматичні форми, які застаріли й вийшли з загального вжитку. На відміну від історизмів, архаїзми мають сучасні синонімічні аналоги та позначають поняття, які існують досі. Ба більше, деякі діалектизми є водночас архаїзмами. Здебільшого їх використовує в мові старше населення, а також можна почути в селах Львівщини, у театрі, кіно, натрапити в книгах тощо.
Наприклад, для львівської мови характерні такі архаїзми (праворуч наведені їхні сучасні відповідники):
- «абисьте» – щоби ви;
- «альбо» – або;
- «вуйко», «вуй» – дядько, брат матері;
- «стрий» – дядько, брат батька;
- «ніґди» – ніколи;
- «жеби» – щоби;
- «же» – що;
- «ніц» – нічого;
- «здойми́ти» – піднести;
- «слуп» – стовп;
- «трафити» – натрапити;
- «трафунок» – випадок, пригода.
Мова як культурний код
Львівська ґвара – це, поза всяким сумнівом, символ ідентичності міста. Завдяки їй містяни зберігають зв’язок із минулим, а також одне з одним. У час, коли глобалізація змінює всі аспекти життя, важливо зберігати таке унікальне явище, як львівська ґвара. Це культурний код, що передається з покоління в покоління.
За словами філолога, перекладача й словникаря Тараса Берези, українську мову засмічують насамперед росіянізми та англіцизми. Вони надто швидко й легко проникають у побутове спілкування. Наприклад, молоді люди часто використовують такі англіцизми, як «дедлайн», «фідбек», «коворкінг», «хайп», «тренд», «лайфхак» та інші. Усі ці чужомовні слова варто замінювати українськими відповідниками.
Наприклад, слово «мотивація» можна замінити українським синонімом «заохота», а замість «інтернет» говорити «всемережжя». А втім, люди часто помилково сприймають українські відповідники за архаїзми, вважаючи їх застарілими для повсякденного використання. Тим, хто все ж прагне зберегти самобутність мови, Береза рекомендує читати такі книги: «Антисуржик» Олександри Сербенської та «Культура слова» Олександра Пономарева. Вдосконаленню мови сприяє і художня література, наприклад праці Василя Шкляра чи Мирослава Дочинця.
Лайка по-львівськи
У контексті особливостей мови галицької столиці варто згадати й про лайку. Цікаво, що приблизно до 1970-х років на Галичині не використовувалися матюки: їх із собою привезли східні сусіди. А втім, якщо хтось таки зловживав матюками під час розмови, то відразу ставав предметом осуду. Гонорові галичани, не бажаючи уподібнюватися росіянам, вигадали власне лихослів’я.
Дуже поширеними серед львів’ян є прокляття різного штибу, але переважно вони звучать незлостиво й навіть кумедно. Серед найпопулярніших місцевих нецензурних висловів є такі:
- «най би тя качка копнула»;
- «най би тя шляк трафив» («шляк» походить від німецького «Schlag», тобто «удар», а «трафити» – від німецького «treffen», тобто «трапитися»);
- «най би ти скис»;
- «а шоб ти сказивсі»;
- «насеру його матері»;
- «а би тя холєра взєла»;
- «холєра ясна»;
- «діду вошивий»;
- «бодай тебе сніг спече»;
- «трясця твоїй матері»;
- «ти, нечиста сило»;
- «а шоб тебе грім побив»;
- «а шоб тобі добре було»;
- «а шоб ти здоровий був»;
- «дурний як ціп»;
- «іди до бісової матері»;
- «бісовий син»;
- «вражий син»;
- «дам по макітрі»;
- «дідька лисого»;
- «дідько б його взяв»;
- «стули пельку»;
- «тю (тьху), на тебе»;
- «поцілуй мене в сраку»;
- «чого шкіришся?»
