16 квітня 1936 року у Львові під час похорону вбитого на демонстрації безробітного Владислава Козака відбулися масові заворушення, які переросли в запеклі сутички з поліцією.
“Еспресо.Захід” пропонує вам дізнатися більше про цю драматичну сторінку історії Львова.
Світова економічна депресія
Фото: Фотографії Старого Львова
30-ті роки минулого століття оповиті загальносвітовим економічним сповільненням і безробіттям. Так звана “Велика депресія”, яка розпочалася 1929 року у США, вплинула на всю світову економіку. Практично до початку Другої світової війни уряди багатьох країн боролася з її наслідками. Адже міжнародна торгівля знизилася на 50%.
Міжвоєнна Польща, в складі якої тоді перебувала Галичина зі Львовом зокрема, не була винятком. Економіка країни занепадала. Це породжувало зростання кількості безробітних і наростання суспільних невдоволень, які яскраво проявили себе у квітні 1936 року. Тодішня львівська преса назвала ці дні “Кривавим квітнем”.
Убивство Козака
Фото: Збруч
85 років тому населення Львова становило 350 тис. осіб, а офіційна кількість безробітних – близько восьми тисяч людей. У 1930-х роках Львів не був промисловим містом. Робочих місць було недостатньо, тому різноманітні демонстрації були звичним явищем. Часто польська влада сприймала їх, як сплановані акції радянських спецслужб. Здебільшого такі виступи закінчувалися мирно. У гіршому випадку – супроводжувались арештами учасників. Однак у квітні 1936 року сталася кривава бійня.
У вівторок, 14 квітня 1936 року, в перший тиждень після Великодня, на вул. Бортнянського (Святохрестній), де тоді розміщувався Фонд праці, відбувалася демонстрація з вимогами “хліба і праці”. Після короткого мітингу 250 безробітних вирушили на площу Ринок, де їх розігнала поліція.
Після цього окремі групи демонстрантів зібралися на площі Міцкевича (Марійській) і вирушили на проспект Шевченка (вул. Академічну). Тут відбулася друга сутичка з поліцією. Поряд проводили ремонтні роботи міської каналізації, відповідно, безробітні спробували прорвати кордон поліції за допомогою каміння та інших підручних матеріалів. У відповідь на це поліція відкрила вогонь, поранивши трьох демонстрантів, один з яких, 23-річний Владислав Козак, помер на місці. Інший, Микола Шереда, теж помер, але через три дні.
Похорон, який перетворився на масовий протест
Фото: Фотографії Старого Львова
Похорон Козака призначили на 16 квітня. Міська влада дозволила поховати безробітного на Личакові. В четвер, 16 квітня, на похорон Козака зібралося близько восьми тисяч осіб. Перед самим початком ходи натовп почав скандувати “На Янів”. Тим самим озвучиви бажання поховати загиблого саме на Янівському кладовищі, а не на Личаківському. Є версія, що натовп був підбурений комуністами, які прагнули перетворити похоронну процесію на демонстрацію.
Коли натовп наблизився до Бернардинської площі (площа Соборна), їх зустріли два десятка поліцейських. Вони наказали демонстрантам звернути на бічну вулицю й повертати до Личаківського цвинтаря. У відповідь у поліцейських знову полетіло каміння. Спершу поліція відбивалася ґумовими палицями, але потім почала стріляти. Після кількох хвилин стрілянини поліцейські вирішили пропустити процесію на Янівський цвинтар.
Натовп вийшов на центральну вулицю Легіонів (проспект Свободи). Попереду несли труну з покійним. Люди почали закидати камінням вітрини й вікна магазинів, кав’ярень, міського театру. На вулиці Сиксутській (Дорошенка) було перекинуто трамвай.
Близько 18:00 години процесія таки потрапила до Янівського цвинтаря. Щоправда дійшло лише близько півтори тисячі чоловік, решта розсіялися.
Після поховання демонстранти продовжили безлади. У місті зупинили рух трамваїв. Адже демонстранти знову почали перекидати трамвайні вагони і використовувати їх як барикади. Ліхтарі були розбиті і місто занурилося в темряву.
Демонстранти кидали у поліцейських камінням, стягували з коней і били. Зі знищених крамниць розкрадали одяг і харчі. Відому броварню на вулиці Клепарівській було вщент пограбовано.
На допомогу поліції влада кинула солдатів, але ті відмовилися стріляти в маніфестантів.
Наслідки сутичок: десятки вбитих і сотні поранених
Фото: Фотографії Старого Львова
Загалом під час заворушень і сутичок із поліцією загинуло, за різними даними, від восьми до кількох десятків осіб, а 100-200 людей було поранено. Убитих поховали наступного дня о 4 годині ранку, щоб уникнути повторення заворушень.
Натомість ушкодження отримали майже сотня поліцейських. Того ж дня заарештовано біля 200 осіб, наступного – понад 600 людей. Винними у заворушеннях назвали комуністів.
У понеділок 20 квітня профспілки Львова оголосили загальний страйк. У підсумку, влада Львова пішла на поступки. Магістрат звернувся до уряду Польщі, щоб ті виділили гроші на громадські роботи для безробітних.
Згодом, коли Львів увійшов в склад радянської України, ці події перетворили на черговий комуністичний міф. Адже радянська історія почала говорити про сто тисяч робітників, які брали участь в маніфестаціях, а також про сотні вбитих.
Фото: Збруч
У 1979 році на початку вул. Саксаганського до стіни будинку прикріпили великий бронзовий барельєф роботи Теодозії Бриж. Який мав нагадувати, що на цьому місці поліція розганяла демонстрацію безробітних і смертельно поранила одного з них – Владислава Козака. У 2008 році частину барельєф вкрали і, вірогідно, здали на металолом.
