Чий Гоголь, англізми, суржик і діалекти в українській мові. Інтерв’ю з Іриною Фаріон

Ірина Фаріон – доктор філологічних наук, народна депутатка VII скликання, а ще відома націоналістка, яка кожною своєю проукраїнською заявою щоразу змушує «підгорати» у Московії. А ще ведуча програми «Ген Українців» на NTA. З нею про українську мову можна говорити годинами.

Сьогодні пропонуємо відповіді на кілька запитань: що приносять у мову суржик, діалекти та англізми, чий Гоголь. А ще вичерпний перелік літературний творів, які Ірина Фаріон рекомендує до прочитання.

Гоголь заздрив Шевченку

– Згідно з останнім опитуванням,  78 % громадян України вважають рідною мовою «українську». Чи позитивна така тенденція?

– Порівняно з 2001 роком, українців, які рідну мову вважали за українську, було 67,8%, а  зараз 78%. Тобто тенденція зростає. Десь кілька років тому соціологія показувала нам, що у нас московітів не менше, ніж 2%. А, можливо, це був такий період, що вони налякалися і приховали, що вони московити.

Оскільки ми такі злочинно-ліберальні і злочинно-толерантні, то вони побачили, що тут можна далі все що завгодно робити – вбивати українців. Так, як вбито 16 листопада  спортсмена 26-літнього Миколу, як вбивали мого побратима Артема Мірошниченка з Бахмута. Хтось уже покарав злочинців, які вбили Артема? Та навпаки, вони домоглися спілкування в суді російською мовою, бо чинний закон це дозволяє. На жаль, немає проводу, який би це активно рухав. Люди усувають його, бо хочуть примирити непримиренне. Це загально-психологічна вада українців.

Чи можемо ми уявити собі, що в українській повстанській армії воїни між собою спілкувалися польською мовою?!

А в нас будуть заявляти, що вони «рускаязичні». Ви – трофеї Путіна. Він прийшов вас захищати. За кого ви там воюєте?!

– Чий письменник Микола Гоголь і чи може бути українським російськомовний контент?

– Не може бути українським російськомовний контент. Це все одно, що казати – тверезий алкоголік. Оксюморон. Це логічна несумісність. Це те саме, що вважати Гоголя українським письменником. Гоголь свій вибір зробив і збожеволів. Він працював на російську культуру. Він розвивав їхню мову і став засновником нової російської літературної мови. Він нічогісінько не зробив для української мови. Він украв лише фольклорну і етнооснову, бо це було модно. Він поїхав робити кар’єру у ворога. Ще й за це отримував колосальні гроші, а потім у  цьому всьому зізнався, сказавши:

«Я ж не Шевченко, я йому просто заздрю. Він сильний, а я слабкий. Він проти царя, а я за царя».

То у чому справа? Для чого його сюди притягувати у штучний спосіб, у наше культурне поле. Він навіть сам висловився: «Я сам не знаю, хто я, яка у мене душа: великоросійська чи малоросійська». Оте саме питаюся в тих, хто це робить зараз: ви взагалі хто?! Оце є і ще одне яскраве втілення гібридної моделі розвитку мислення.

Ріки, що омивають тіло мови

– Англізми, суржик та діалекти: що збагачує українську мову, а що її засмічує?

–  Діалекти  – це ріки, що омивають тіло мови. Є такий вислів. І ще є таке: кожна мова живе до того часу, поки живуть діалекти. Російська мова, чи краще московська, в Україні завжди буде мертва, бо вона не підживлена діалектами. Тут її ніколи не було. Це мова окупанта, агресора. Ті, які російською мовою щось творять і кажуть, що це український продукт – це рептилії. Тож хай розповідять мені, як говорили їхні дідо і бабця. Діда і бабцю у їхні слова треба цілувати. І треба максимально ці слова культивувати.

Це мова твого рідного дому. Це основа будь-якої мови. Нагадаю, що в основі літературної мови лежить синтез двох діалектів: нашого південно-західного і північного. Ці діалекти схрестилися і в 17 столітті у воєнному котлі вимішався новий діалект південно-східний. Ним говорив Його Величність Тарас Григорович у самому центрі України. Тобто в основі нашого діалекту лежить південно-східний говір, але новий.

Що активніше ми з вами будемо вживати у своєму мовленні діалектизми, то є більший шанс, що вони потраплять у літературний стандарт.

Спочатку вони туди зайдуть як синонім, а за якийсь час вони зможуть стати на перше місце. І мій «баняк» буде не десь там по діалектних словниках, а буде в тлумачному словнику української мови. А «каструля» я навіть не вимовлю. Те саме давно адаптована форма «мешти», яка прийшла до нас з німецької через польську, замість цього французького «туфлі».

Англізми – це вже створений англо-український суржик. Це спосіб також гібридного мислення.  Це свідчення колосального комплексу нації, яка ще не вийшла з пастки московської, відразу потрапила до пастки англійської. Для того, щоб загострити увагу на цьому я створила у себе на ютубі проєкт, який називається «Протианглізм». Ми зі студентами робимо книжку «Англоварваризація: історія слів».

В англійській мові є ціла низка слів на зразок «стартап» чи «флешмоб», які мають своїх авторів. Це дуже цікаво. Вивчаючи ці слова, ми заходимо в історію Америки. В основному це американізми. І бачимо наскільки там багато творчих і самодостатніх людей, як вони творили слова виходячи з власної реальності. Але то їхня реальність. Якщо хочете жити американським життя, тоді чому ви тут?! Якщо ти українець – зживися зі своєю реальністю і  своїми моделями. Тому до таких слів ми шукаємо відповідники: до «булінг» – українське «цькування». Для чого в закон про протидію булінгу вводити слово «булінг», коли є наше «цькування». Це є рабська психологія. І англо-український суржик – це таке саме зло, як московсько-український суржик чи польсько-український суржик, який ми з вами подолали. Це свідчення неповноцінності нації.

Список рекомендованої літератури від Ірини Фаріон для виховання національно-свідомого українця 

Я коли питаю студентів, що вони вивчають з політології, у мене волосся стає дибки від того, наскільки це все базується на чужій європейській класиці. А наша класика – націєцентрична, абсолютно залишається за бортом. Тож у першу чергу треба читати українську класику. Саме ту, яка так страшно пошматована у шкільній програмі. Починати треба не з Тараса Григоровича, бо він не кожному на зуб ляже. Це надзвичайно складна творчість, а на колінах тримати працю Івана Дзюби «Життя і творчість Шевченка». Читати треба передовсім «розстріляне відродження». Базова книжка для свідомості кожного українця – це «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, який також вилучений зі шкільної програми. Ще – «Марія» Уласа Самчука і його спогади.

Базова література для українця – це вся документалістика, який вийшла у 1917-1921 роках. Чому цей період? Тому що сьогодні ми маємо те саме. За 100 років усе повернулося. 21 листопада 1921 року відбувалися події під Базаром, тоді розстріляли 259 українців. У нас під Іловаськом розстріляно 366. Чому все повторюється?  Бо ми абсолютно не засвоюємо історії.

Мій основний посил для суспільства – читати не так художню літературу, а як художньо-документальну і мемуарну. Зокрема,  спогади Павла Скоропадського, Дмитра Донцова, також не забувати й про чотиритомник Степана Ленкавського. Він просто приголомшений. Якщо ви хочете вивчити українську мову, володіти українською ідеологією та філософією – читайте ці чотири томи.

Зверніть увагу й на колосальну філософську спадщину Юліяна Вассияна – засновника націоналістичної ідеології. Читайте Дмитра Мирона (Максима Орлика) «Ідея і чин України». Це дає людям зовсім іншу мотивацію в житті. І звісно читайте класиків – Леся! Вийшло 14 її томів. Це ж хто прочитав по-людськи «Касандру», хто осягнув її «Бояриню» скажіть мені? Хто читає її «На полі крові»? Це основа основ. А ми кинулися на тих писалетелів і писательок – одноденок, яких я б навіть при каві не читала.

Читайте геніальне чотирикнижжя Михайла Слабошпицького, який зробив просто хірургічний розтин совдеповської епохи, коли нам накидували радянську модель мислення. Він це все з глибини пояснив. Знаєте, про геніального українського композитора і співка Володимира Івасюка знають всі, але мало хто цитує цю його думку: «Ти станеш сильною людиною після того, коли опануєш класику». І в 30 років напередодні свого вбивства, він перейшов з жанру естрадної музики у оперу. Він хотів написати оперу про Запорізьку Січ. Ось яка еволюція видатної людини. Без класики немає ніякого фундаменту.

Як можна говорити про українську літературу, якщо ми не знаємо творчості Наталени Королеви. Це просто щось неймовірне. Вона зовсім не українського роду, але закохалася в українця і почала писати українською мовою так, що я коли читаю, розумію – мені ще вчитися і вчитися в неї. Пласт української культури та літератури такий величезний, що це неможливо осягнути за кільканадцять життів. Якщо мені хтось каже, що класична українська література нецікава, то я відповідаю: «Ні, це не література нецікава. Це ти нецікавий! Тому що малі не здатні осягнути великого!»

І останнє: нещодавно вийшла фундаментальна праця Степана Бандери «Перспективи української революції». Ціла країна аж до Колумбії, та й разом з нею, співає «Батько наш Бандера». Це прекрасно, але що ви Степана Бандери читали? А ми маємо збірку праць, яка щойно вийшла. Далі вийшла ґрунтовна праця «Євген Коновалець та його доба». Тож вперед! До роботи! Весь націоналістичний дискурс в українців було забрано і його треба повертати. Це дає національну ідею, дає коріння та крона і це дає певність себе, тобто сильний характер і мужність. Чи потрібні цій державі такі люди? Не були потрібні, тому це все було забрано.

 Розмовляла Віра Лабич

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.