Чи потрібна Львову вулиця Винниченка

Вулицю Винниченка знають усі, та чи таким вже українським патріотом, який потребує увіковічнення у назві однієї із найгарніших львівських вулиць, був сам Винниченко. Доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Микола Бандрівський пропонує згадати те, ким була ця непересічна людина.

Будучи вже в еміграції, Володимир Винниченко активно заперечував Голодомор, наполягаючи на тому, що все це – пропаганда ворожого до СРСР капіталістичного світу. Більше того у 1934 році, коли на Соловках і у Сандормосі росіяни тисячами знищували цвіт української інтелігенції, Володимир Винниченко писав Відкриті листи до Сталіна з проханням ввести його до уряду УРСР з метою будувати комунізм. Можливо, ви подумаєте, що усі ці нюанси у політичних уподобаннях Володимира Винниченка були його одинокою фатальною помилкою. Розчарую вас – він завжди був таким та ніколи інакшим. 

Очоливши Генеральний секретаріат, Винниченко одразу ж виступив за розпуск Збройних Сил тодішньої України і пропонував замість регулярного українського війська створити народну міліцію, проти чого одразу ж запротестував Симон Петлюра та інші. Ба більше саме Володимир Винниченко у своїх публічних виступах і статтях жорстко виступав з критикою тих небагатьох українських державників-самостійників, які твердо стояли на позиціях незалежності України. Основним ворогом у ті дні для нього став знаний ідеолог української державності Микола Міхновський. Сьогодні серед істориків, які фахово вивчають той період, побутує переконання, що саме Винниченко доклав усіх зусиль, щоби після переможного визвольного походу 1919 року заарештували, а згодом і стратили видатного українського військовика Петра Болбочана.

Ще такий факт: на початку 1920 року Володимир Винниченко почав інтенсивно шукати шляхи до повернення в радянську Україну. Численні його письмові звернення до Леніна принесли свій результат: «вождь світового пролетаріату» з прихильністю поставився до прохання Винниченка, дав «добро» і вже наприкінці травня 1920 року Винниченко разом із дружиною Розалією Яківною Лівшиц прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УРСР із портфелем наркома закордонних справ, з кооптацією у члени ЦК КП(б)У.

Але надовго прислуговувати російським червоноармійцям «героя» нашого роману не вистачило: у 1934 році Винниченко із дружиною оселився на півдні Франції в приморських Альпах, у містечку Мужен біля Канн.

Не буду далі втомлювати вас переповіданням багатьох і багатьох інших дій Володимира Винниченка, які ми сьогодні однозначно трактуємо як виразно антиукраїнські. Хочу лише наприкінці поставити одне-єдине запитання до нашої влади: вам і далі не пече у підошви ходити вулицею Винниченка?

Автор: Микола Бандрівський.

Джерело: Tvoemisto.tv.

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.