Бажання літати настільки всесильне,
що воно здатне навіть побороти страх
не повернутись на землю.
(П. І. Гаркаві)
Сьогодні хочу поговорити про авіацію у Львові. Пропоновані матеріали це згадка про співпрацю з головою Галицького авіаційного історико-технічного товариства, популяризатора історії галицької авіації Я.Янчака та кандидата історичних наук, доцента кафедри новітньої історії ЛНУ ім. Франка А. Козицького. Сподіваюсь, що розповідь про становлення львівської авіації знайде зацікавлення серед читачів, а багатовікова мрія людства про небо не перетвориться на банальне слово – авіація.
Фрагмент мапи Львова 1929 року з аеропортом на Левандівці
Летовище на Левандівці
Першим підприємством, якому вдалося організувати в Галичині цивільні авіаперевезення, стало створене у Варшаві акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «Польська повітряна лінія Авіаллойд». Фірма була організована з участю німецьких підприємців, представлених авіазаводом «Юнкерс» в Дессау та гданським підприємством «Данцігер Люфтпост». Німці забезпечили «Польський Авіаллойд» літаками, запасними двигунами та іншими комплектуючими, ремонтним обладнанням тощо. Загалом уся технічна сторона підприємства повністю лежала на плечах німців. У кілька перших років існування авіалінії практично всі її пілоти й авіамеханіки були німецькими громадянами. У повоєнній Німеччині, де шаліла страшна економічна криза, а інфляція вимірювалася шестизначними числами, знайшлося чимало кваліфікованих військових льотчиків, які охоче виконували будь-яку роботу, нехай навіть на користь вчорашнього ворога. Цікаво, що технічною стороною організації першої авіалінії, яка з’явилася у Львові, керував колишній військовий пілот, а згодом працівник «Данцігер люфт пост» Ернст Мільх. Незважаючи на своє єврейське походження, в часи нацистського режиму він зумів стати одним із творців гітлерівських Люфтваффе, а відтак і заступником командувача німецьких ВПС Германа Герінга.
Адміністративна будівля Левандівського летовища
Розклад польотів компанії Polska Linija Lotnicza від 1 квітня 1925 року
Перший пробний політ авіалінії між Варшавою та Львовом відбувся 2 серпня 1922 року і тривав 2,5 години. На літаку «Юнкерс Ф-13» до галицької столиці прилетіло четверо пасажирів. Рівно о 10 годині ранку на львівському аеродромі «Левандівка» їх урочисто вітали представники воєводської влади, поштової служби, залізничників, армії, а також тогочасний ректор Львівської політехніки професор Губер.
Регулярні польоти трасою авіалінії Данціг – Варшава – Львів загальною протяжністю 625 кілометрів почалися 5 вересня 1922 року. Принагідно зауважу, що авіалінія до Львова стала першим цивільним авіамаршрутом, що пролягав над Галичиною. Лінію обслуговували три літаки «Юнкерс Ф-13». У той час, коли двоє з них виконували польоти, третій був у резерві на випадок яких-небудь несподіванок. Згодом підприємство придбало ще три літаки того ж типу. Для потреб повітряної лінії уряд дозволив використовувати старі військові аеродроми. У Львові польоти відбувалися з австрійського аеродрому «Левандівка», створеного ще перед Першою світовою війною на Янівських блонях (луках) на захід від залізничного двірця. Тепер у цьому місці сходяться вулиці Повітряна і Сяйво.
Junkers F.13 і пасажири першого рейсу Гданськ – Варшава – Львів, фото, 1922 рік
Під час Першої світової війни на військовому летовищі «Левандівка» базувалися не лише австрійські, але й російські авіатори. Після того, як у вересні 1914-го Львів захопили царські війська, на Левандівку були перебазовані два російські авіапідрозділи. Відступаючи в поспіху, австрійці залишили на летовищі понад 2,5 тонни авіаційного бензину, тож тривалий час росіяни заправляли тут свої аероплани цісарсько-королівським паливом. 8 вересня 1914 року австрійський літак спробував здійснити розвідку покинутого напередодні летовища, але російський пілот, що піднявся в повітря з Левандівки, відігнав візитера.
Навесні 1915-го два літаки типу «Ілля Муромець» – ІМ-ІІІ та ІМ-«Київський» були відрядженні до Львова і прибули сюди 14 і 15 травня відповідно. 28 травня командиром ІМ–«Київського» (бортовий номер №150) призначили пілота Й.С. Башка, а командиром ІМ-ІІІ (бортовий номер №151) – пілота поручика Озерського. Гігантські літаки конструкції видатного київського інженера Ігоря Сікорського розмістилися в елінгах для дирижаблів, які ще раніше спорудили на Левандівці росіяни для перебазованого з Луцька повітроплавного підрозділу. Зі Львова літаки-гіганти здійснили кілька бойових вильотів проти австрійських військ.
22 червня 1915 року до Львова повернулися австрійські війська, і «Левандівка» знову стала цісарсько-королівським летовищем. Невдовзі австрійське командування влаштувало тут виставку трофейної російської авіаційної техніки. У тимчасових брезентових ангарах були виставлені три захоплені російські аероплани: «Фарман», «Ньюпор» і «Моран».
Льотне поле військового летовища «Левандівка» простягнулося від головного вокзалу до станції Клепарів. Ближче до залізниці були великі будівлі, колишні майстерні з ремонту двигунів та фюзеляжів, слюсарна і столярна майстерні. В окремих будівлях містилися склади запасних частин, цех для фарбування літаків та ангар для літаків, що очікували своєї черги на ремонт, зброярська майстерня і гараж. На випадок пожежі авіатори могли скористатися пожежною помпою з потужним приводом від електротурбіни, від якої тягнулися довгі рукави гідрантів. У двох залізничних вагонах для польових ремонтів була рухома електростанція, яку приводив у дію бензиновий двигун потужністю 100 кінських сил.
Австрійській розвідувальний літак Lloyd C.II у Львові, фото, 1918 рік
Канцелярію, телефонну станцію та їдальню розмістили в окремих приміщеннях. Були і бараки для солдат охорони. Склад авіабомб та озброєння стояв на відстані від решти приміщень, приблизно між мостопроводом над залізницею з боку вулиці Т. Шевченка і комплексом технічних споруд головної залізничної станції. Для літаків були передбачені три великі та кілька менших ангарів. Піщана поверхня аеродрому мала легкий нахил у північний бік. Льотне поле мало розмір 760 на 700 метрів.
У листопаді 1918 року «Левандівку» захопили польські підрозділи. Польські пілоти зуміли відремонтувати кілька австрійських літаків «Оеффаг» і «Бранденбург», які взяли участь в боях проти Української Галицької армії. Згодом на летовищі базувалися 6-та і 7-ма ескадрильї Третьої авіаційної групи польської військової авіації.
Цивільні авіалінії в міжвоєнний період використовували для своїх потреб на Левандівці кілька старих залізничних вагонів. Згодом для облаштування канцелярії «Польського Авіаллойду» військові віддали невеликий дерев’яний будинок. Незважаючи на те, що на «Левандівці» у 20-их роках ще діяв військовий аеродром, цивільним пілотам дозволили користуватися всією потрібною їм інфраструктурою та обладнанням – ангарами, майстернями, телеграфом, медичною амбулаторією тощо. За винятком трьох зимових періодів у 1922-1925 роках аеродром експлуатували постійно аж до початку 30-их років.
Після реорганізації польських авіаліній керівником львівського відділу «Льот» став відомий військовий льотчик Евгеніуш Роланд. З 2 січня 1929 року розпочалися польоти «Льоту» за п’ятьма маршрутами, в тому числі з Варшави до Львова. Рейси виконували літаки голландської конструкції «Фоккер Ф-VIIa/1м», а з 1935 року – більш сучасні тримоторні модифікації «Фоккер Ф-VIIa/3м», які долали 360-кілометровий маршрут зі Львова до Варшави за годину 40 хвилин. У 1930-ому відкрили ще одну лінію до Бухареста через Львів, Чернівці та Галац.
Після відкриття міжнародної авіалінії, яка проходила через Львів, постало питання створення в місті нового аеродрому й аеропорту. Перенесення аеродрому з Левандівки було обумовлене зростанням потреб військових та цивільних авіаторів, які там базувалися, та фізичною неможливістю розширити територію аеродрому через довколишню забудову і непридатний для посадки та зльоту літаків ґрунт. У 1923 році почалися перші роботи з перенесення львівського аеродрому на поля Скнилова.
Авіаційне минуле Левандівки не пройшло для міста безслідно. Поблизу аеродрому в 1936 році чимало вулиць отримали назви, пов’язані з авіацією. Після Другої світової війни радянська влада їх перейменувала – в більшості випадків просто переклала старі польські назви українською. Так за один день, 25 жовтня 1946 року, вулиця Шибовцова стала Планерною, Хангарна – Ангарною, Льотніча – Повітряною, Пілотув – Пілотів, Стерова – Дирижабельною, Скшидлова – Крилатою, Сільнікова – Моторною, а Варштатова – Верстатною (хоча мала б стати Майстерняною). Вулиці, які з 1932 року носили імена польських авіаторів, також змінили назви: вулицю Жвірки перейменували на П. Несторова, Вігури – на О. Молодчого, С. Стеца – на Алелюхіна, Капітана Бастира – на Е. Багрицького.
Тепер на місці, де колись піднімалися в повітря бойові та цивільні машини, ревіли двигуни, де вантажили бомби і багажі для міжнародних авіарейсів, уже нічого не нагадує про колишнє авіаційне минуле Левандівки. Лише старі фото бравих поручиків та оберлейтенантів біля своїх дивовижних повітряних машин, пожовклі рекламки авіаліній і назви вулиць зберігають пам’ять про летовище «Левандівка» у Львові.
Фото: Вікіпедія
Автор: Петро Радковець.
Джерело: Tvoemisto.tv.
