Божевільні. Хто і навіщо ліквідує психіатричні установи Львівщини

Медична реформа в Україні триває з 2018 року і передбачає чотири етапи реорганізації системи охорони здоров’я. Один із них – це зміна форми власності медичних закладів із державних у комунальні. Таким чином установи самостійно стали укладати договори з Національною службою здоров’я, щоб отримувати пряме фінансування з державного бюджету.

Водночас зміни передбачали оптимізацію в окремих галузях медицини. А це означало, що по всій країні закриватимуться заклади охорони здоров’я, що потрапили під реорганізацію. І, схоже, цей процес не аби як зацікавив місцевих посадовців, адже з’явилася чудова нагода продати вивільнені приміщення. А вони у Львові та області, як правило, мають особливу цінність. Десь – історичну, а десь – рекреаційну. Тож Zмови вирішили проаналізувати ці процеси на прикладі психіатричної галузі.

«Моностаціонари – приречені. Це розуміють ті, хто є лікарями»

Так колишній очільник Львівської обласної ради Олександр Ганущин 2 роки тому пояснював причини реорганізації психіатричних закладів області.

«Це єдиний шлях, як вирішити проблему стаціонару. Я буду закликати вас, проголосувавши за основу, підтримати рішення, проголосувати за аукціон на вивільнені приміщення», – переконував голова ЛОР у 2015-2020 роках Олександр Ганущин.

Йдеться про обласний дитячий психоневрологічний диспансер, де раніше на обліку перебувало 14 тисяч дітей з усієї Львівщини. В рамках реорганізації чиновники просто ліквідували установу, а її приміщення поспіхом виставили на аукціон.

«Заклад охорони здоров‘я можна перепрофілювати і заклад іншого медичного спрямування. Замість поліклініки зробити лікарню, замість лікарні зробити лікарню для інших потреб. Але продавати в приватні руки – це останнє рішення», – водночас упевнений юрист Юлій Рудницький.

Уже колишній дитячий психдиспансер розташовувався у самому центрі Львова на перетині вилиць Драгоманова та Коцюбинського.

Це впритул до історичних фортифікаційних споруд, відомих як Львівська цитадель.

«Сама ідея місцевого самоврядування і реформи, в тому числі і медичної, полягає в тому, щоб дати більші повноваження місцевим органам влади. Та водночас воно відкриває перед місцевою владою і більші можливості для зловживання. Крім того, це є питання майна», – пояснює політолог Микола Бучин.

Заклад, який облрада продала з аукціону, складався з двох корпусів, загальною площею 1800 квадратних метрів. Один із них є пам’яткою архітектури. Це вілла Макаревича, збудована в 1909 році в стилі романтичної сецесії. Вона розміщена на вул. Драгоманова.

За цей об’єкт обласний бюджет отримав 40 мільйонів гривень. Проте однією з умов продажу було збереження профілю діяльності приміщення, як закладу охорони здоров’я, ще на пару років. Та насправді припис діє лише на папері. Установа вже кілька років зачинена, а двері опечатані. Схоже на те, що сюди давно ніхто не навідувався.

«Майбутнє цього об‘єкту прописане в умовах продажу. І я точно впевнений, що всі умови будуть виконані»,  – оптимістично налаштований голова комісії з питань соціального захисту ЛОР Микола Іщук.

«На етапі продажу, якщо дійсно вирішили його продати, потрібно враховувати всі ризики», – водночас рекомендує юрист Юрій Рудницький.

У першу чергу йдеться про збереження пам’ятки архітектури. Виявляється, існують певні ризики щодо цього, адже переможцем торгів стала компанії ТОВ «Резерв Плюс». За даними системи YouControl, фірма входить до орбіти групи компаній «Інтергал-Буд», власником якої є колишній нардеп-регіонал Володимир Зубик.

У 2017-му він збудував багатоповерхівку в охоронній зоні пам’яток архітектури Києва, тим самим спричинивши руйнування сусідньої історичної будівлі. Ймовірно, що територію Львівського дитячого психоневрологічного диспансеру також захоче забудувати, бо саме на цьому і спеціалізується фірма бізнесмена.

«З одного боку обласний бюджет заробляє, але з іншого – ніхто не вирішував цих питань: зонінгу, детального плану, використання статусу», – наголошує Юлій Рудницький.

Наразі містобудівних умов та обмежень на забудову ділянки дитячого диспансеру компанії ніхто не надавав. Водночас Zмови отримали архітектурний проєкт забудови цієї території новим житловим комплексом на 5 поверхів з підземним паркінгом і комерційними приміщеннями. Згідно з проєктом, новобудова оточуватиме віллу Макаревича з тилу і з боку вулиці Коцюбинського.

А виконувала цей проєкт фірма «Майстерня Бєляєвих». Журналісти зателефонували туди, щоб дізнатися, хто є замовником.

«Очевидно, ми не можемо розголошувати хто. І насправді, не одна, а різні компанії цікавилися свого часу. Але такі речі коментувати немає можливості. Тому що підігрівати якесь обурення передчасно… Хай ця ділянка була викуплена. Але станом на зараз там велика озеленена територія, яку люди люблять, і той характер міста, до якого люди звикли», – отримали таку відповідь від працівника компанії Андрія.

Реформа, що мала би покращити медичне забезпечення на державному рівні, насправді лише розв’язала руки місцевій владі для маніпуляцій і відстоювання інтересів окремих забудовників. Дійшло до того, що в боротьбі за звільненими внаслідок реорганізації приміщеннями психіатрії розпочалася справжня війна між обласною і міською радами. Саме це промовисто пояснює справжню цінність нерухомих об’єктів. Бо за працівників чи пацієнтів такого протистояння чиновників чомусь не було.

Це відео 2018 року, коли працівники Львівського обласного психоневрологічний диспансеру вийшли під стіни облради протестувати проти ліквідації їхнього місця роботи. Медиків саме мали перевести під протекторат місцевої психіатричної лікарні.

«То не ми цікаві, не наші 14 з половиною тисяч пацієнтів. Це наводить нас на думку, що цікавими є наші приміщення», – констатував колишній головний лікар психоневрологічного диспансеру Володимир Яєчник.

Це один із його останніх коментарів. У боротьбі за збереження закладу та його працівників у чоловіка просто не витримало серце.

«Ми постфактум дізналися про приєднання. Ніхто нас не питався, нічого нам не говорили. Головний лікар отримав інсульт і через два роки помер. Це дуже велика ціна», – говорить в.о. директорки психоневрологічного диспансеру Тереза Торопова.

Наступниця Яєчника, Тереза Торопова, також підозрює, що справжній інтерес місцевої влади не в оптимізації медичної системи, а в нерухомості, якою користується ввірена їй установа.

«У нас чотири приміщення – це Коциловського, 30, з продовженням до 32 номера, що ми добудували.  Ще є на вулиці Коциловського, 14 – це частина житлового будинку, це стаціонар №1. Він вже надцять років існує. І там чудовий будиночок на пагорбі. Це Басараб, 2 – другий наш стаціонар», – перелічує майно Торопова.

Усі перелічені об’єкти розташовані у середмісті Львова. А стаціонар на вулиці Басараб ще й має чималу прилеглу територію – 3 тисячі квадратних метрів.

Раптово у 2019-му реорганізація закладу призупинилася. Місто заявило про свої права на приміщення.

«Ми до 2006 чи 2007 року були міським. Потім нас перевели з міського в обласний диспансер. І якщо ми обласний, то начебто приміщення належать області. Довгий час – років зо три – тривали суди між містом і областю», – пригадує Тереза Торопова.

Зрештою, міська рада таки відсудила в області приміщення диспансеру.

«Воно нікому нецікаве, допоки нема розуміння, що на ньому можна заробити. Мова йде про заробіток. У даному випадку для міського бюджету чи обласного. Бо це майно, яке цікаве, яке можна продати», – продовжує Тереза Торопова.

Кілька тижнів Zмови намагалися отримати коментар від пресслужби мерії: чому вони вирішили боротися за приміщення лише після наміру облради реорганізувати заклад. Адже до початку реформи місто жодної цікавості до установи не проявляло. Втім на численні  звернення жодної відповіді журналісти досі не отримали.

Виглядає, що, окрім самих працівників, відстояти психіатричні установи більше і нікому.

Коли йдеться про нерухомість психіатричних установ у Львові, резонансу навколо цієї теми не оминути. Але якщо реорганізація закладів відбувається в області, то навряд вдасться досягти такого ж розголосу. А ці приміщення та навколишня територія мають  не мешу цінність за ті, які хочуть розпродати в місті.

На одній із весняних сесій обласної ради 2021 року депутати проголосували за реорганізацію психіатричної лікарні в селі Заклад Миколаївського району. Цим рішенням установу приєднали до Львівської обласної психлікарні, пояснюючи це її збитковістю.

«Влада області була змушена дотувати доволі великі суми, щоб покрити певні заборгованості, зокрема заробітної плати. Це і про менеджмент, і окупність мед закладів. Зокрема, у психіатричній лікарні Заклада проблеми були і потрібно було їх певним чином вирішувати», – коментує політолог Микола Бучин.

Водночас, за даними аналітичної системи YouControl, ще у 2019 році лікарня декларувала прибутки. А вже у 2020-му працівники почали скаржитися на недофінансування і заявляли, що грошей ледь вистачає пацієнтам на хліб.

«Вони подушки їли, підодіяльники жували – рефлекс був, вони бачили хліб – і плакали», –  так пояснює причини приєднання закладської клініки до обласної психлікарні її генеральний директор Богдан Чечотка.

Чоловік пояснює: в регіоні відбувалося свавілля, на яке годі було дивитися.

Своєю чергою працівники реорганізованої лікарні заявляють, що до банкрутства їх довело саме керівництво обласної клініки. Мовляв, на їхнє утримування просто перестали виділяти кошти.

«Останнім часом годували паскудно. Їздив головний лікар, вибивав спонсорів, шукав, щоб підвезли, погодували. Останнім часом держава взагалі не фінансувала, хоча то державне забезпечення має бути», – говорить працівник психіатричної лікарні Заклада Борис.

Те саме розповідає лікар-психіатр, який назвався Іваном: «Ліквідація лікарні, наскільки відомо нашим працівникам лікарні, доцільна керівництву, щоб фінансування було в одному місці. Тільки у психлікарні Львова».

Він запевняє, що за оборудкою стоїть сам Богдан Чечотка у змові з посадовими особами обласної ради. Мовляв, йдеться не лише про розподіл фінансів, а ще й про нерухомість лікарні в Закладі.

«Дуже велика, дуже гарно побудована, недалеко озеро, яке в народі називається Байкалом. Там гарна територія, зроблений під’їзд.  Біля озера вже виріс величезний мікрорайон з віллами. Не знаю, що хочуть зробити з цієї лікарнею: може, якийсь туристичний центр, може, готель», – припускає співрозмовник.

Психіатричний шпиталь розташований на 15 гектарах землі, що наразі перебуває у власності Тростянецької територіальної громади. Будівля установи – це палац графа Скарбека, якому вже понад 200 років. Розкішна споруда має три поверхи та башти по кутах. А на території розкинулися оранжерея і ландшафтний парк з озером.

Нині приміщення шпиталю стоїть пусткою, а двері опечатані. Долю будівлі вирішуватиме місцева влада, однак на її утримання потрібні мільйони, яких немає у місцевому бюджеті.

«Якщо ОТГ каже: знаєте, нам утримання цього об‘єкту є абсолютно непідйомним завданням, можливо, ви побачите існування цього майна в межах обласної ради? Будь ласка, нехай передають це майно», – каже голова комісії з питань соціального захисту ЛОР Микола Іщук.

На думку лікаря Івана, саме таким був першочерговий план реорганізації цієї установи, адже з утриманням 400 пацієнтів, яких перевели із закладу, у Львові не справляються.

Найдивнішим виглядає те, що допоки одні психіатричні заклади закривають, поруч створюють нові. Але вже за рахунок реорганізації дитячого туберкульозного санаторію, аби створити будинок підтриманого проживання психоневрологічного типу. Тобто, не там, де була психіатрична лікарня у Закладі, а взагалі в іншому місці. І це виглядає дивно. Хоча “логіка” є: у майбутньому психіатричну установу буде легше закрити і продати, аніж дитячий санаторій.

Відібрали палац у дітей, а віддадуть…

Село Журавно – мальовнича місцина, відома унікальним палацом Скшинських.

Саме у цій історичній будівлі раніше діяв дитячий туберкульозний санаторій. Однак нещодавно облрада вирішила замість оздоровчого комплексу облаштувати будинок підтриманого проживання для психоневрологічних пацієнтів.

 «Ця територія не є придатна для такого типу закладу. Тут все обладнане для дітей. Тут прекрасна школа», – не розуміє потреби у перепрофілюванні закладу мешканка Журавного Ольга.

Втім під нову установу виділять не весь санаторій. Сам палац Скшинських, який був спальним корпусом, з проєкту вилучили і передали на баланс комунального підприємства обларади «Нерухомість і Майно».

«Організовувати саме на цій території будинок підтриманого проживання є недоцільно, бо сума вкладання туди коштів не зовсім співрозмірна з тим ефектом, який ми плануємо отримати в 2022 чи 2023 роках», – пояснює Микола Іщук.

У комплекс історико-культурної спадщини також входить будівля прислуги, а нині бухгалтерія, конюшня та дендропарк. Ці пам’ятки дуже цінні для місцевих, тому чиновники їх заспокоїли, що комплекс відгородять і перетворять у туристичну перлину для громади.

Однак фахівці мають сумніви, що палац справді стане туристичною меккою, як це обіцяє обласна рада місцевим мешканцям.

«Якщо віддаємо половину території і майна в руки соціального закладу, де непрості пацієнти, а з іншого боку -приватний бізнес на іншій частині території… Це цікаве рішення. Воно виглядає неправдоподібно. Це те саме, що половину території Львівської лікарні продати під парк розваг», – аргументує свою думку юрист Юрій Рудницький.

Проте в обласній раді наразі немає чіткої позиції, що ж планують зробити з приміщеннями колишнього санаторію.

«На сьогоднішній день майже всі пам‘ятки історико-культурної спадщини знаходяться в незадовільному стані.  Повинні бути якісь рішення передачі в концесію, в оренду, можливо реалізація якогось майна», – розмірковує Микола Іщук.

Реформа психіатричної галузі, безумовно, потрібна. Однак, коли в реальності одні лікарні поглинають інші, а персонал та пацієнти опиняються на вулиці, вона не те, що недієва, а злочинна. І хоч цей процес в обласній раді назвали реорганізацією, насправді не місцевому рівні – це банальна боротьба за нерухомість в центрі міста чи рекреаційних зонах, які потім можна продати за грубі гроші.

Zмови, щонеділі на NTA

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.