Майбутнє. Громадський транспорт України весь у модерних гіперлупах – маленьких і великих капсулах, які безшумно літають містами й селами. Добирання стало комфортною і швидкою справою. Молоде покоління вже й не знало та не бачило, що таке старі поїзди, метро, трамваї, тролейбуси і ,звісно, – маршрутки… Життя людей стало впорядкованим, а минулі пристрасті залишилися хіба, що в історії Фейсбук-коментарів.
Пенсіонер Микола Радехівський, родом зі Львова, був одним із тих щасливців, хто пам’ятав останні дні маршруток. Більше того, у 19 років він записався у водії маршрутки, що возила людей із Автовокзалу до центру Львова. Його роман із жовтою красунею тривав всього кілька місяців, бо маршрутний транспорт остаточно ліквідували. Коли запитати пенсіонера Миколу, що він пам’ятає з тих часів? То він би розповів про армії пільговиків, переповнений салон різношерстих людей, про шум і гамір, про напіврозвалений транспортний засіб, яким керував… Та все це він згадує із солодким трепетом у серці, бо ті сто днів роботи залишили непідробний емоційний слід у його житті. Саме тому, після шістдесятирічної перерви, пан Микола вирішив відновити справу маршрутного таксі – давати людям нові емоції та історії для оповідок.
Однак, як виявилося, знайти жовту маршрутку було не так вже й легко. Добре понишпоривши по сайтах раритетів, пенсіонер знайшов свого «Богдана». Маршрутка була у терпимо жахливому стані, саме такою, якою він її запам’ятав.
– Беру, – твердо сказав Микола, який знову сів за великий руль маршрутки.
Старі спогади з новою силою навернулися у його пам’яті, всі ті сто днів пригод наповнили його серце молодечою енергією, якою він захотів поділитися. У нього виникла бізнес ідея… Та у майбутньому, не так то й легко було знайти заправку. Тому пенсіонер вирішив переробити свою маршрутку. Він поставив туди Тесла акумулятори і зробив мінімальний «апргейд». Тепер вона відповідала стандартам, могла виїхати у місто і нікого не вбити. Та про образки й інший килим-декор він звісно не забув.
… У майбутньому старий Львів був ще старіший, а вузькі вулички – ще вужчими. Та новий громадський транспорт вирішив всі ті питання, машин стали винятком, а не правилом. Серед цих винятків почала красуватися жовта маршрутка. Люди замріяно дивилися на це чудо, якого не бачив Львів вже багато десятиліть. І щоб ви думали, вже за кілька тижнів, маршрутка стала старим-новим символом Львова, а пенсіонер Микола – зіркою новин. Він, як поважний гід, возив людей старими маршрутами. Інколи брав за це гроші, а ніколи й ні. Це була його стареча розвага. Микола Радехівський проявляв свій норов і робив пасажирів то щасливими й веселими, то вичавлював із них емоції злості. Він намагався зробити кожну подорож незабутньою, тому використовував, як старі перевірені часом прийоми (шансон та поламана пічка зимою), так і вигадував нові (під час автопілоту курив та розмовляв із пасажирами-туристами про чудасії минулих днів). Микола якось сказав в одному інтерв’ю таке:
«Маршрутки не варті того, щоб на них їздити, та вони варті того, щоб їх пам’ятати…»
Автор: Юра Мартинович для сайту “То є Львів”
