27 січня 1836 році у Львові, в родині начальника поліції королівства Галіції та Лодомерії (Володимирії) Леопольда Захера та у його дружини Шарлотти Мазох народився хлопчик Леопольд, якому судилося стати одним із найвідоміших у світі уродженців Львова за всю історію існування міста. Особистістю він був суперечливою, як і будь-яка творча людина.
Джерело: Дивись.
Допитливий природознавець
Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 р. у Лемберзі (нині – Львів) у добропорядній сім’ї, що сповідувала римо-католицьку віру. За службовими обов’язками батько, австрієць іспанського походження Леопольд фон Захер усіма доступними засобами підтримував порядок, шанував закони, бо у 1831-1847 рр. служив комісаром поліцейського управління столиці Королівства Галичини і Лодомерії, яка перебувала під владою Австрії, за що навіть був нагороджений імператором.
Батько хлопчика, Леопольд Захер, який походив із богемських німців, не відповідав уявленню про поліцейського офіцера. Він був високоосвіченою людиною й очолював Галицьке музичне товариство. Мати Леопольда, Шарлотта, була донькою ректора Львівського університету Франца фон Мазоха та походила по материнській лінії зі шляхетного українського роду.
До самої смерті в ньому горів науковий інтерес допитливого природознавця. Ретельно в домашній музей батько збирав геологічні та палеонтологічні експонати Галичини, а на замовлення відомого польського ботаніка, біолога і ентомолога Олександра Завадського підготував унікальну колекцію жуків. Приятелював начальник львівської поліції і з іншим дослідником природи Східної Галичини, австрійським зоологом Рудольфом Кнеро.
Молоко зі смаком любові до України
У 1829 р. Леопольд фон Захер і Кароліна Мазох зіграли весілля, хоча лише через сім років шлюбу з’явився первісток, старший з п’яти дітей – Леопольд-молодший. Щоби рід дружини не перервався, на прохання тестя, колишнього професора медико-теоретичного навчання для хірургів кафедри хірургії, який поховав двох синів, зять приєднав дівоче прізвище дружини до свого. Так у 1838 р. у віці двох років з імператорського дозволу Леопольд фон Захер-молодший перетворився на Захер-Мазоха.
Що цікаво, доброчесного діда, ректора Львівського університету Франца фон Мазоха онук обожнював. Згадуючи дитинство, він писав: «Коли ми проходили єврейським кварталом Лемберга, перехожі низько кланялися дідусеві».
Хлопчик Леопольд народився досить кволою дитиною. Щоб урятувати його, знайшли добру годувальницю – українську селянку Ґандзю у Винниках неподалік Львова. Перші 12 років життя, тобто до 1848 року, коли родина Захерів переїхала зі Львова до Праги, пройшли для Леопольда в українському оточенні.
Через багато років Леопольд, ставши вже всесвітньовідомим письменником і згадуючи про свою щиру годувальницю та своє дитинство серед українців, написав такі рядки: «З її молоком я всмоктав любов до українців, ввібрав у себе українську мову та любов до краю свого народження, до своєї вітчизни. Завдяки моїй годувальниці українська мова стала першою, якою я оволодів. І саме вона розповідала мені чарівні українські казки або співала, заколисуючи мене, тож українські народні пісні запали мені в душу на ціле життя, залишивши слід у моєму житті, моєму емоційному світі та й у всіх пізніших працях».
Леопольд, який сам себе визначив як українця, далі пише: «На нас, українців, діють музика та спів, немов магія, з наших народних пісень ми чуємо голоси наших предків, що лежать поховані у високих могилах, духи лісу, води, повітря».
Втім, дивною любов’ю Лео до малої батьківщини колись обурювався український поет Іван Франко: «Він вигадує про Галичину речі нечувані!».
Адже в «Жіночих образках з Галичини» Леопольд фон Захер-Мазох писав: «Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи, ні візантійський цісар, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їх духу, не підкорили їх свідомості. Вони завжди готові змінити плуг на спис, живуть маленькими республіканськими громадами, як рівні з рівними, для східних слов’ян – паростки майбутнього, паростки свободи».
Літературна пристрасть
У Празі, яка в той час була німецькомовним містом, Леопольд навчався в гімназії, досконало вивчив німецьку мову, зростав в атмосфері модного тоді в Австрії просвітництва та лібералізму. Вищу освіту здобував в університетах Праги і Граца, куди його батька перевели на службу.
Університет Граца.
Студіював юриспруденцію, математику, історію. У 19 років захистив дисертацію та почав працювати на посаді приват-доценту Грацького університету.
З часом у Леопольда проявилася пристрасть до літературної діяльності. У 1858-му він оприлюднив роман «Одна галицька історія. Рік 1846.» Початок виявився вдалим, і Леопольд повністю поринув у літературну творчість. Писав п’єси, фейлетони, історичні дослідження.
Знов у своїй літературній творчості звертається до галицької тематики, пише роман «Дон Жуан із Коломиї». Після успіху, пов’язаного з опублікуванням цього роману в Паризькому журналі у 1872 році, Леопольд покидає університет. З того часу він повністю присвячує все своє життя літературній творчості.
«Венера в хутрі»
У 1873 році Леопольд одружився з Ангеліною фон Рюмелін і переїхав з нею до Відня. Ангеліна була палкою прихильницею його творчості, пробувала й собі писати, взявши псевдонім Ванда фон Дунаєва – ім’я героїні його роману «Венера в хутрі».
Ванда фон Дунаєва.
Неймовірний потяг Ангеліни до світського життя й пов’язані з тим величезні витрати, довели талановитого письменника Леопольда фон Захер-Мазоха до повного розорення та вимушеного літературного заробітчанства.
На щастя, у 1881 році Леопольда запросили до Лейпцига видавати літературний журнал «Auf der Hohe» (На висоті), і він з родиною переїхав до Німеччини, залучивши до співпраці в журналі найвидатніших авторів того часу, а саме: Віктора Гюго, Еміля Золя, Гі де Мопассана, Генріка Ібсена.
Визнання французькими геніями
У 1883 році Леопольд фон Захер-Мазох відзначив у Лейпцигу 25-річчя своєї літературної діяльності. Йому прийшли привітання із багатьох країн. Ювілей письменника справляли в багатьох містах Галичини.
Як письменник, він був широко знаним в Європі, де твори виходили різними мовами і великими накладами, особливо він був популярним у Франції, де про нього високої думки були такі майстри художнього слова, як Олександр Дюма-батько, Альфонс Доде, Гюстав Флобер.
У 1886 році Мазох був нагороджений найвищою нагородою Французької Республіки орденом Почесного Легіону. Не дивлячись на широку популярність журналу, головним редактором якого був Леопольд, через борги власника, журнал збанкрутував, до всіх негараздів у його житті добавилася смерть від тифу його сина, родина розпалася.
У 1886 році Леопольд фон Захер-Мазох оселися зі своєю співробітницею, перекладачкою, а згодом дружиною Гульдою Майстер у її маєтку в Ліндгаймі в Гессені, де проживав до кінця свого життя, тобто до 9 березня 1895 року.
Аморальний письменник
До нашого часу, на жаль, дійшов спотворений, однобічний погляд на літературну спадщину та на життєвий шлях, непересічної особистості Леопольда фон Захер-Мазоха. В польський період панування на Галичині його твори на українську тематику не видавалися за його проукраїнську позицію. В Радянському Союзі він був проголошений аморальним письменником, і вся його спадщина була заборонена.
У наш час в Україні та на Галичині, на жаль, переважають ті ж самі тенденція що до Леопольда фон Захер-Мазоха, як й у минулі часи. Ще у 1880 році львівський журнал «Зоря» оприлюднив статтю літературного критика Лева Сапогівського «Захер-Мазох та русини» з докорами українській громадськості за недооцінку знаного в Європі письменника, який «перший з чужинців так звеличив наш народ, з такою любов’ю, якої навіть тяжко межи нашими авторами знайти, а проте, замість вдячності, зажив у нас неслави». Пам‘ятник у Львові.
Пам‘ятник у Львові.
