На невеликій площі, що колись називалась Академічною, на місці нинішнього Михайла Грушевського, сидів раніше Почесний громадянин Королівського столичного міста Львова граф Александер Фредро.
Джерело: Дивись.Інфо.
Александер Фредро у старості.
Граф Александер Фредро – видатний галицький комедіограф, мемуарист, поет, масон, а також рідний дідусь Андрея Шептицького.
Подорож до Львова
Народився граф 20 червня 1793 року. Перші роки свого життя він провів у селі Бенькова Вишня (тепер Городоцький район Львівської області), проте після трагічної пожежі у маєтку, під час якої загинула його мати – Маріанна, його батько переїхав до Львова, разом з 13-літнім Александром. Освіту він отримував вдома.
А. Фредро у молодості
Один із його предків, Андрій Максиміліан Фредро (1620–1679), був львівським каштеляном, подільським воєводою, маршалком одного зі сеймів Речі Посполитої (1652), фундатором Кальварії Пацлавської – відомого місця прощ у Галичині. Був також автором збірок афоризмів, трактатів на політичні, військові, моральні й економічні теми. Сучасники навіть називали його «польським Тацитом».
Батько Александра – Яцек Фредро гербу Боньча (1770–1828) – був дідичем різних маєтностей, зокрема й Бенькової Вишні біля Рудок, займався політичними справами, 1817 року обіймав посаду віце-маршалка Галицького станового сейму. А 1822-го цісар Франц І надав Яцеку Фредру та його родині графський титул.
Мати Александра – Маріанна з родини Дембіньських гербу Равіч – загинула трагічно 1806 року під час пожежі маєтку.
Маєток Фредрів у селі Бенькова Вишня.
Військо Наполеона
Коли у 1809-му Львів зайняло польське військо князя Юзефа Понятовського, Яцек Фредро став членом Центрального військового тимчасового уряду Обох Ґаліцій.
16-річний Александр Фредро пішов на війну. Служив у війську Варшавського князівства, де відразу став підпоручником. Для того мав би мати принаймні вісімнадцять років, тож відсунення на два роки дати народження не є безпідставним.
Бородінська битва
1812 року марширував Александер Фредро разом із військом Наполеона на Москву, а потім відходив із імператором назад. Під час відступу з Росії був поранений та потрапив до полону, з якого втік і перебрався для відновлення сил до Львова.
“Ми виїхали разом із різних міркувань (побудок) – Наполеон на Ельбу, а я до Рудок”.
Потім наздогнав армію Наполеона і служив у його штабі ад’ютантом. У 1813-му встиг взяти участь в «Битві націй» під Липськом (Ляйпціґом), а у 1814-му Фредра відзначили Хрестом Почесного Легіону.
Того ж року повернувся на Галичину. Як писав жартома: «Ми виїхали разом із різних міркувань (побудок) – Наполеон на Ельбу, а я до Рудок». В рідному краї Фредро займався господаркою, облаштував маєток в Беньковій Вишні, збудував там новий палац, а також пробував себе в літературі.
Найвидатніший галицький комедіограф
Найбільший успіх мав у драматургії. Перша його комедія «Поспішна інтриґа» була написана 1817 року й поставлена тоді ж у Львові трупою Яна Непомуцена Камінського.
1818 — створив свою першу помітну комедію «Пан Ґельдхаб».
Навідомішими творами Александра Фредра стали комедії «Помста», «Дами та гусари», «Чоловік і жінка», «Новий Дон Кіхот, або Сто шаленств», «Пан Йовяльський», які донині з’являються на театральних сценах.
Порадником Фредра був директор, режисер і актор польського театру у Львові Ян Непомуцен Камінський. Часто Фредро брав за зразок своїх персонажів акторів цього театру, пишучи ролі спеціально для них.
“Маю добру жінку, маю малого хлопця, маю книжки, спокійний домик – одним словом, був би я щасливим, якби не був поляком”.
Але наприкінці 1830-их твори Фредра опинилися під прицілом романтично-патріотичних критиків Северина Ґощинського та Лешка Дунін-Борковського, які закидали драматургові консерватизм, загумінковість, брак фольклору та патріотизму… Такі закиди негативно подіяли на автора.
«Моє авторство чорти забрали, не полечу вже понад землею в свинцевих чоботях, які нам доля подарувала. Маю добру жінку, маю малого хлопця, маю книжки, спокійний домик – одним словом, був би я щасливим, якби не був поляком», – писав він в одному з листів.
Фредро закинув драматургію на кільканадцять років. Пізніше, у 1850–1860-их написав він ще кілька п’єс, такі як «Два шрами», «Револьвер», «Великий чоловік для дрібних справ». Писав він їх переважно «для шухляди», тому глядачі змогли оцінити ці твори лише після смерті автора. Поряд з п’єсами, писав Фредро вірші, байки, казки, 1870 року вийшла його збірка афоризмів «Записки старуха».
Менше знані його еротичні твори, які розходилися серед галичан в рукописах, а з’явилися друком лише у ХХ століття. Серед них – поема «Мистецтво кохання» (Sztuka оbłapiania), написана у 1817 році. Причому в авторському рукописі замість цнотливого «оbłapiania» вживається набагато міцніше «jeb…»
Як писав Фредро в одному з листів, «подібні твори завжди є і будуть потрібними для молоді обох статей». Він сподівався опублікувати поему в якогось видавця в Липську (Ляйпціґу).
Кохання з нотками «Санта Барбари»
Десь на початку 1820-их років починається і його роман з Софією Яблоновською – дружиною Станіславав Скарбека, який вів досить авантюрний і неспокійний спосіб життя. Від такої діяльності чоловіка страждала дружина, яка постійно спостерігала то заледве не банкрутство, то періоди короткочасного фінансового успіху.
“На тих листах, писаних просто від серця до серця, жодне чуже око, навіть око рідних, коханих дітей не повинно було спочити”.
Зрештою їй це набридло і вона вирішила його покинути. Це розлучення стало одним з найбільш драматичних у історії Львова ХІХ століття. Нам важко встановити, як розвивались їхні стосунки, оскільки у зрілому віці вони спалили свою переписку того часу.
Софія Яблоновська.
Їхній син Ян Александр згадував: «Дорогі мої старенькі, мабуть, мали рацію, коли наважилися на такий болісний крок; на тих листах, писаних просто від серця до серця, жодне чуже око, навіть око рідних, коханих дітей не повинно було спочити…Перед спаленням вони обоє плакали, перечитуючи ті листи».
Станіслав Скарбек.
У 1828 році, коли після багаторічного процесу Софія таки стала вільною, вона врешті виходить заміж за Александра. За іронією долі, коли 28 березня 1842 року відкривався театр Скарбека, першою виставою, зіграною в його стінах, стала комедія Александра Фредро «Шлюби панянські», того самого, який був одружений з його колишньою дружиною самого Скарбека (за іншими даними, вистава Фредро йшла другою, а відкривала театр німецька драма «Сенс життя»).
Театр Скарбека.
Донька Фредро, Софія Людвіка Цецилія Констанція (1837–1904), 1861 року вийшла заміж за графа Яна Кантія Реміґіана Шептицького. Від цього шлюбу народився Роман Шептицький, майбутній митрополит Андрей.
Суспільна діяльність
Окрім драматургії, Александр провадив активну суспільну діяльність. Так, у 1839 році він разом з Лєоном Людвіком Сапеґою запропонував спорудити залізницю Бохня — Львів — Бережани.
У 1846 вони з дружиною врешті оселяються у Львові, в районі сучасної вулиці Чайковського. У 1850 -1855 роках він деякий час разом з сином мешкає у Франції.
З 1861 року він був депутатом Галицького крайового сейму, клопотав про побудову на Галичині першої залізниці, організував Земське Кредитове Товариство та Галицьку Ощадну Касу.
Смерть та вшанування
Помер Александр у Львові 15 липня, 1876 року, проте заповів себе поховати у рідних серцю Рудках, у родинній крипті костелу.
Костел у Рудках
Цікаво, що у 1970-их рр. знавець і шанувальник творчості Фредра, вроцлавський професор Богдан Закшевський, відвідавши Рудки, викрав один із пальців скелету драматурга.
У Львові було встановлено пам’ятник, який стояв від 1897 на місці, де сьогодні пам’ятник М. Грушевському. На жаль, після ІІ Світової війни цей монумент перевезли до Вроцлава, де він знаходиться і нині. Також у Львові є вулиця Фредра.
Пам’ятник Фредро у Львові.
Підтримайте проект на Patreon