20 років у Франції: уродженець Львівщини розповів про життя українців за кордоном

Олександр Потемпа є уродженцем Львівщини, проте вже протягом 20 років проживає у Франції. За цей час чоловік створив там сім’ю, вивчив французьку мову, завів багатьох друзів, став підприємцем, перемагав у аматорських футбольних турнірах, але ніколи не забував про Батьківщину. Про життя українських заробітчан у Франції Олександр розповів у інтерв’ю для «Львівських новин».

Олександр Потемпа з дітьми

— Звідки ви?
— Я з села Рихтичі, Дрогобицький район, Львівська область

— Коли ви вперше поїхали на заробітки?
— Я приїхав сюди (у Францію — ред.) у 2002 році, мені було 19 років. Свої 20 я вже святкував у Парижі.

— Як ви добиралися в Париж?
— Моя дівчина (та майбутня дружина — ред.) вже була тут від серпня, а її дядько зробив мені запрошення. Я приїхав з візою на 3 місяці, ми з дружиною мали заробити гроші на весілля та повернутися. Так почався наш «паркур».

Олександр з дружиною Іриною

— Яка була ваша перша робота?
— Починав як усі: на будівництві, робив ремонти.

— Коли ви почали організовувати українську футбольну команду заробітчан?
— Вперше ми почали грати самі: я (Олександр Потемпа), Василь Карпінець (з Прикарпаття) і Юра Криничний (з Тернопільщини). Нас приходило троє, ми грали проти всіх бажаючих позмагатися, це були прості футбольні розваги. Адже кожен з нас трьох, перед тим як потрапив у Францію, грав за наші місцеві команди і цього нам дуже не вистачало… Потім ми почали їздити трохи далі від Парижу, там жили наші заробітчани, і нас грало вже більше. В році десь 2007 нас було 15-20, але ми не брали участі у ніяких змаганнях. Просто збиралися хлопці з різних областей України — ми робили між собою змагання, для прикладу Тернопіль проти Львова. Уже в 2012 році завдяки Наталці Пастернак (на жаль, вже покійна), яка була головою Репрезентативного комітету української громади Франції (CRCUF ), організували турнір на честь Євро-2012 яке тоді проходило в Україні та Польщі. Серед команд-учасників були збірна світу, збірна Португалії, збірна Іспанії, збірна Франції, збірна Тунісу і збірна України, яку ми представляли. І в результаті ми виграли цей турнір.

Переможці турніру

— Де ви грали?
— Ми їздили по різних районах Парижа та околицях міста.

— Які ще були турніри?
— Ми познайомилися з нашим земляком, Анатолієм Сафрюком, який взяв у свої руки організаційні процеси та запропонував створити ASUFC Trident (ФК «Тризуб»), що ми і зробили. Спільними зусиллями, разом з Василем Лучинським, ми заснували нашу команду. Після того, у 2014 році, ми заявилися у чемпіонаті французької ліги аматорів — CFL — та виставили свою першу команду. Це був 2015-16 рік, ми були незмінними чемпіонами аж до 2018 року. З часом стало з’являтися більше команд, тому зараз у CFL є перша та друга ліги, а українських команд вже є 6: FC Bandera (1/2), FC Dnister, FC Goverla, FC Dragons.

Турнір CFL, фото: ASUFC “Trident”

Щодо інших турнірів, ми брали участь в одному, який організував екскапітан збірної Франції Ліліан Тюрам. Було 56 команд, ми зайняли 11 місце.

Турнір “в клітці”

— Окрім футболу, чого ви добилися у Франції?
— Я, як працював так і працюю, лише став підприємцем. Маю двох компаньйонів, займаємося ремонтами, переважно в стоматологічних клініках.

— Які у вас зв’язки з українською діаспорою у Франції та чим ви займаєтесь?
— Ми належим до парафіян катедри св. Володимира Великого в Парижі і саме там зустрічаємось з українською громадою та нашими друзями! Стараємось брати участь у благодійних збірках для потребуючих. Також наша футбольна асоціація щонеділі збирає гроші та відправляє у сім’ї з ветеранами або активними учасниками АТО/ООС для підтримки військових.

Українці біля церкви у Франції

— Коли ви були востаннє в Україні?
— Літом. Їжджу щороку в Україну. Моя сім’я вся тут, на Батьківщину приїжджаю до батьків.

— Окрім церкви та футболу ще десь збираєтеся?
— Звичайно. У 2014 році, після початку агресії російської агресії, ми збиралися на знак солідарності з Україною в різних визначних місцях Парижу, навіть біля посольства РФ. Ми хотіли, аби влада Франції до нас дослухалася та допомогла Україні у боротьбі з ворогом.

Олександр на мітингу проти продажу військових кораблів (“Містралів”) Росії. В результаті влада Франції відмовилася їх продавати

— Як ви вчили французьку мову?
— Спочатку, коли я приїхав, то працював з поляками, тому польську вивчив бездоганно. І, коли я зрозумів, що мені треба вчити французьку, то поставився до цього серйозно. В результаті заговорив нею у 2005. Моя ж дружина одразу вловила, що французьку треба знати, тому добре нею володіла. Відповідно мої діти вільно розмовляють французькою, бо народилися та виросли тут.

— Скільки років дітям та чи відчувають вони себе українцями?
— Дочці 14, синочкові 6. Вони українською читають, говорять, у нас з цим серйозно. Для нас важливо, щоб діти знали мову наших предків, а також щоб мати можливість спілкуватись з родичами та друзями в Україні. Діти вільно володіють, читають, пишуть, бо відвідували щосуботи українську школу при церкві. Вони відчувають себе українцями.

Олександр з сім’єю

— Чи було таке, що хотіли кинути все і повернутися додому?
— Хотілося мені все кинути, коли я одружувався у Франції і мої батьки не приїхали на весілля, бо їм не відкрили візу. З моєї родини на весіллі не було нікого, я був один. Цей момент був для мене найболючішим. Були друзі, але бракувало рідних. Головне, що все пережилося.

Весілля Олександра та Ірини в Парижі

— Чи сумуєте за домом?
— Авжеж. Я приїжджаю туди до батьків. Село Рихтичі не забуду ніколи.

— Дякую за розмову!
— І вам дякую!

Новини від "То є Львів" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/inlvivinua.