Буває, що будівлі мають захопливішу історію, ніж пересічна людська доля. Та й пам’ятають стіни більше, ніж можуть вмістити наші спогади… Саме до таких належить Театр Скарбека, якому в 2022 році виповнилося 180 років.
Джерело: culture.pl.
Театр Скарбека, приблизно 1840 р., світлина з Wikimedia Commons
Хто такий Скарбек?
Формальні біографічні довідки говорять, що Станіслав Мартин Скарбек (1780-1848) був сином чортовецького старости графа Яна Скарбека та його дружини Терези Бєльської, внуком графа Рафала Людвіка Скарбека. Представником польського роду Скарбеків гербу Абданк. Його мати померла при пологах, а батька хлопчик втратив 4-річним, тож виховувався в домі тітки Юліани зі Скарбеків, дружини Францішека Жевуського. Кажуть, що ця жінка була залізною леді, бізнес-леді свого часу, яка твердо керувала володінням Жевуських-Ланцкоронських. У 1802 році вона записала маєток в Берездівцях своєму племіннику Станіславу.
Станіслав Скарбек навчався у Золочівському колегіумі піярів та гімназії у Львові. Величезний вплив на формування його особистості мала тітка Юліана. На 21 році життя почав керувати маєтками, які йому в заповіті 1793 року записав дід. У 1802 році отримав від тітки Берездівці. 27 травня 1805 року підписав із родичами угоду, згідно з якою його брат Іґнацій ставав дідичем Бурштина взамін за будівництво шпиталю для вбогих. Неформальна біографія говорить про те, ця людина, зіткана із протиріч, неодноразово опинялась на межі злиднів та полюбляла гедоністичний спосіб життя, доступний золотій молоді. Та, маючи комерційну жилку, він щоразу знаходив вихід із складних ситуацій. Можемо собі уявити, що австрійський граф, відомий землевласник і меценат Станіслав Мартин Скарбек мав пристрастну вдачу та впродовж всього життя проніс травму раннього сирітства. Саме тому так завзято прагнув заснувати Доброчинний інститут для сиріт та убогих та за власний кошт збудувати театр, де будуть грати п’єси… другого чоловіка його колишньої дружини.
Жінка, заради якої будують театр
Уявімо Львів 1814-го року. Вишуканий бал на честь неаполітанської королеви Кароліни.В повітрі відчувається напруга, піднесення, аромат парфумів… Урочисте відкриття заходу доручили 34-річному Станіславу Скарбеку, який мав його розпочати танцем із винуватицею свята. На той момент вже зрілий жіночий улесник, він попрямував до юної фаворитки свого серця. Й тут йому знову вдалося уникнути проблеми, адже королеву це розважило й вона теж пустилася у танець. Графині Софії Яблоновській було п’ятнадцять.
Їхній вальс став передвісником шлюбу. Батьки погодились віддати доньку закоханому авантюристу, великій дитині із насупленим обличчям, яка безкінечно захоплювалась чимось новим, що аж юній дружині доводилось сумувати наодинці. Будівництво доріг, найбільші у Східній Галичині стайні для верхових коней… Борги, застави, на які йдуть коштовності дружини. А потім знову фортуна посміхається й він скуповує подарунки для коханої. Та вона не була ще достатньо досвідченою, щоб розуміти, що кожен має мати свій приватний простір та інтереси. Зрештою, за вікном було далеко не наше століття. Спочатку знуджена Софія повертається в родинний дім поміщиків Яблоновських, а незабаром зустрічає молодого, але вже тоді відомого драматурга Александра Фредра.
Александер Фредро був синонімом слави та багатства, як і Станіслав Скарбек, але різниця у віці між ним та Софією Яблоновською — 5 років, до того ж він зумів обдарувати її особистою увагою, якої бракувало у першому шлюбі. А може, це було ось те справжнє кохання? В будь-якому випадку Фредро так писав до друга юнацьких літ Іґнація Конарського:
«Ти також напевне відчував і переживав той вогонь, який, при усіх його прикрощах, я вважаю щастям. Ти кохав і знаєш, як нас змінює пристрасть, але все ж, напевне, ніколи те почуття не опанувало тобою так раптово, як мною; твоє серце легше сприймає усілякі урази, моє ж — важче, і тому я не знаю ліку. Книжки, вірші — усе закидаю, цілого мене охопило кохання».
Дозвіл одружитися вони отримали через 10 років і до кінця життя були разом. Софія Яблоновська і Александер Фредро — бабуся і дідусь Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.
Галицький La Scala
Отже, 16 тисяч колод мореного дуба і велика мрія були потрібними, аби взятися за будівництво театру! Це був найграндіозніший із планів запального графа Станіслава Скарбека, до реалізації якого він підійшов із небувалою скрупульозністю. Будівля постала на місці колишнього Низького замку князя Лева. Її зведення привертало увагу. Будівельні матеріали, серед яких дубові палі, звозились із маєтків Скарбека. Він не пошкодував багаторічних дерев, затінок яких був неповторною насолодою. Особисто контролював будівництво. Й так на вологому грунті близько річки Полтви з’явився третій за величиною у Європі театр, після Ла Скала та Придворного театру у Дрездені. Театр Скарбека, площею 95,45×76,25 м, мав 1460 місць, 54 ложі, оркестрову яму на 40 музикантів. Глядацький зал у формі підкови. Авторами архітектурного проєкту були Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман.
Станіслав Скарбек був директором театру, вибирав репертуар і навіть ставив вистави. Спеціально для нього архітектор Людвіг Піхль у південно-західному крилі будівлі запланував апартаменти та робочий кабінет. Якби це дивно не було, але Скарбек приятелював із Фредром і «Шлюби панянські» стали першою польською виставою на сцені його театру, який, здається, що був створений робити свято для Софії Яблоновської-Фредро, яка раділа успіхам чоловіка. Це був найбільший подарунок для неї від Скарбека. Але також для усіх театралів, адже перші десятиліття після відкриття були просто блискучими.
Окрім Александра Фредра, на сцені Театру Скарбека ставились твори Адама Міцкевича і Юліуша Словацького, популярні в той час австрійські та французькі комедії. Театр приносив прибутки, а ще він був оточений своєрідною дільницею, яка складалася із крамниць, кав’ярень, складів та житлових приміщень. Був місцем світських зустрічей та розваг. Після побудови Великого міського театру у 1900 році (сьогодні — Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) Театр Скарбека став приміщенням філармонії та сценою для гастрольних виступів. Зокрема, на ній грали Гелена Моджеєвська та Сара Бернар. Згодом там був кінотеатр. Граф заповів, щоб після його смерті будинок театру став власністю міста. З 1944 року в його приміщенні почалась львівська сторінка історії Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
21 листопада 2022 року з нагоди 180-річчя будівлі Генеральне консульство Республіки Польща у Львові з Національним академічним українським драматичним театром імені Марії Заньковецької, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Львівською політехнікою провели Другу міжнародну науково-практичну конференцію «Театр графа Станіслава Скарбека в європейських культурних координатах». Також в приміщенні театру відкрили виставку «Зірки на сцені театру Скарбека (1842–1900)», яка проілюструвала історію творення театру та познайомила ближче з постатями акторів, які працювали на цій сцені.
Сьогодні дітище Скарбека, яке при відкритті одразу назвали галицьким La Scala, виглядає не так феєрично. Окрім Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, в цій споруді, яка займає цілісінький квартал між проспектом Свободи та вулицями Лесі Українки і Театральною, містяться заклади громадського харчування та різні послуги. Також в будинку є численні приватні помешкання й кімнати театрального гуртожитку. Та є ще старожили, які пам’ятають родинні оповідки про славне минуле цих стін на шістнадцяти тисячах дубових паль.
